Великоолександрівська гідроелектростанція: маленька ланка масштабного перезавантаження

Наразі в Україні поступово відбувається грандіозний та дуже цікавий процес - трансформація енергетичної системи.

Звичайний побутовий користувач електроприладами цього майже не помічає - хіба що здивується, проїжджаючи звичною дорогою, новим вітрякам чи сонячним панелям. Але якщо “копнути глибше” - наша держава переходить від старої системи, яка дісталась у спадщину з радянських часів, до сучасної - розумної, більш гнучкої та екологічної. Генерація електроенергії стає все більш децентралізованою, а на зміну гігантам - ТЕС та АЕС, приходять різні за потужністю відновлювані джерела.

Сонячні, вітрові, біогазові та малі гідроелектростанції - “верхівка айсберга” цієї перебудови. 

Зокрема, завдяки цьому процесу, у селищі міського типу Велика Олександрівка Херсонської області на річці Інгулець знову запрацювала мала гідроелектростанція (мГЕС). 

Крихти пам'яті

Історія Великоолександрівської мГЕС почалася майже сто років тому, теж за радянських часів, - її будували за ленінським планом ГОЕЛРО. Вона стала однією з перших електростанцій в Україні,  першою на Херсонщині і називалася тоді Інгулецькою - інших на річці  не було. 

Споруджували її на місці старого водяного млина. Жителі навколишніх сіл робили все майже вручну: за допомогою лопат та тачок викопали відвідний канал, щоб тимчасово пустити Інгулець по іншому руслу; підняли греблю млина до 4-х метрів; над нею облаштували переїзд - залізобетонний міст зі шлюзами, який витримував автівки та трактори до 8 тонн (до цього пересувалися містками для гужового транспорту, розташованими поряд); та звели будинок для машинної зали. Пісок, камінь, вапняк доставляли на будівництво підводами. А замість арматури розчин цементу скріплювали 150-мм цвяхами і звичайним дротом. І робили все це переважно безоплатно, у три-чотири зміни, включаючи вихідні, взимку: 7 листопада 1927 урочисто заклали перший камінь, а вже 7 травня 1928 року - запустили.

На ГЕС було встановлено дві горизонтальні турбіни московського виробництва й трансформатори шведського заводу. У хроніках згадується, що її потужність складала 150 кінських сил (приблизно 110 кілоВат за годину) і працювало тут 13 осіб.  

Вдень, до 17 години, вона обслуговувала олійні Великої Олександрівки, декілька помп для поливу городів і пасовиськ у радіусі 5-6 верст (загалом 500 га посушливих земель), автогосподарство, тощо. А після 17 години - давала світло в домівки Великої Олександрівки, Малої Олександрівки та Новодмитрівки. У ті часи кожен будинок мав лише по одній лампочці, тож її потужностей вистачало, щоб освітлювати 2150 дворів.

Паводок 1930 року.

Під час другої світової війни гідроелектростанцію двічі підривали. Спочатку радянські війська, відступаючи, зруйнували міст та частину шлюзу. А потім німецька армія, відступаючи, підірвала залишки греблі та геть знищила один із “биків”.  

У післявоєнні роки у цьому місці встановили трофейний залізний міст з Німеччини, який витримував навантаження 30 тонн. 

На Херсонщині три подібних трофейних мости: у Великій Олександрівці, Тягинці та Генічеську.

 Залишки заводського клейма: 1938 рік, UNION.

Але коштів,  щоб відновити ГЕС, не знайшлося. Тому замість неї тут запустили дизельну електростанцію. Та у 1956 році її взагалі закрили й законсервували - бо запрацювала Каховська ГЕС. 

Згодом будівля та залишки греблі стали пам'яткою архітектури; через Інгулець поряд побудували новий переїзд; а в колишній машинній залі розташувалася секція вільної боротьби Великоолександрівської дитячо-юнацької спортивної школи. 

Початок дев'яностих минулого сторіччя - будівництво нового мосту поряд з трофейним, який став завузьким для транспорту.

Повернення з небуття

Майстер виробництва сучасної Великоолександрівської мГЕС Сергій Рижньов згадує:

Багато хто цікавився будівництвом мГЕС, представники п'яти чи шести компаній навіть приїжджали на перемовини. Але. У країні тільки запроваджували технології відновлювальної (зеленої) енергетики й обладнання вартувало втричі більше, ніж зараз. До того ж будувати нове - дешевше, ніж займатися реконструкцією старої станції.  

Так виглядала пам'ятка до реконструкції.

А у 2011 році приїхав власник товариства з обмеженою відповідальністю “ВАТТЕНКРАФТ УКРАЇНА” Фредрік Свінгуфвуд і - захопився цією ідеєю.  

До речі, пан Фредрік  одним із перших відгукнувся на українську стратегію розвитку зеленої енергетики: зареєстрував свій бізнес у Криму і почав встановлювати вітрові генератори в Євпаторії. Та його дуже зацікавило, що у Великій Олександрівці хочуть відновити мГЕС, де здавна стояло шведське обладнання. До того ж його батько в Швеції теж має малу гідроелектростанцію на невеликій річці. Тобто інвестиції сюди - як продовження родинної справи. 

І він не лише захопився ідеєю, а й втілив. Хоча це було не просто, і  мова тут не лише про кошти. 

Пам'ятка архітектури за документами виявилася без господаря. Знадобився час для прийняття Великоолександрівською сільрадою її на баланс та офіційної передачі об'єкта в оренду. 

Потім - анексія Криму. 

Фредрік Свінгуфвуд залишив бізнес на півострові, перереєстрував товариство у Скадовську (зараз офіс переїхав до Каховки) і почав “з нуля”  відновлювати на Херсонщині основну справу компанії, встановлювати ВЕС. 

А паралельно - їздив із тодішнім директором товариства Анатолієм Власенком у Велику Олександрівку на громадські обговорення щодо відновлення ГЕС, її проєкту та робіт з реконструкції .

Найбільше місцевих жителів хвилювало три питання: як бути з дітьми, які займаються спортом у будівлі колишньої станції (зокрема, саме тут тренувалися борчиня збірної команди України з вільної боротьби Ірина Пасічник та Ілона Прокопевнюк - чемпіонка Європи, віце-чемпіонка світу в категорії до 23 років); чи не затопить домівки та городи вище за течією, якщо греблю знову піднімуть до первісної висоти, до 4 метрів; і що буде з рибалкою, чи не зашкодить їй будівництво?

Тож у проєктантів було важке завдання - винайти такий варіант, щоб і мГЕС запрацювала, і одночасно збереглося все важливе для людей та пам'яті, і дотриматися сучасних вимог законодавства. Тому до реалізації ідеї приступили лише у 2016 році.

Трансформація руїн

Греблю відновили так, щоб вона забезпечувала не 4 метри перепаду води, як колись, а - 2,5 м. Також поміняли тип турбін на вертикальні й побудували для обладнання та керування станцією окремий компактний модуль. А будівлю колишньої машинної зали станції залишили дітям для занять спортом. Також інвестор пообіцяв додатково  перекрити там дах, бо покрівля за роки недофінансування закладів освіти вже перетворилася на сито.

Директор Великоолександрівської дитячо-юнацької спортивної школи Віктор Бужак: “Наші сільгоспвиробники подивилися на таку справу й кажуть: "А ми що, гірші?!" І теж долучились - повністю поміняли тут гнилу підлогу, матів докупили, тренерську зробили”...

Під час реконструкції колишньої ГЕС зберегли все, що вціліло з 1928 року. Єдине, що змінили в первісній архітектурі споруди - вийняли на поверхню залишки однієї з турбін (іншої вже не було). Її поставили поряд із будівлею колишньої машинної зали, як додатковий історичний об'єкт.

Потужність цієї турбіни колись складала 60 кВт в годину.

Ще під час робіт знайшли половинку латунної таблички з трансформатора, де навіть зберігся логотип шведської компанії, яка виготовила його сто років тому. Цей раритет наразі зберігається в архіві ГЕС. За вцілілим на ній номером змогли визначити рік виробництва. Якби була і друга половинка - можна було б навіть назвати прізвища людей, які виготовили трансформатор, бо у Швеції зберігається така інформація.

А коли відновлювали одну з опор, під шаром тріснутого бетону виявили послання із давнини.

Сергій Рижньов: “Спочатку не могли розібрати, що це, якийсь незрозумілий набір букв. Лише коли далі розчистили, з'явилося продовження і змогли скласти напис: "В пам'ять Малоолександрівська громада 24 жовтня".

Нова станція в тестовому режимі почала працювати 8 червня 2017 року - запустили перший гідроагрегат. А з 1 серпня того ж року вже пішли в комерційну генерацію, тобто почали подавати електрику в мережу країни.

Сучасні реалії

Великоолександрівська мГЕС не набагато потужніша за свою попередницю, за годину може виробляти 145 кВт. І освітити 2 тисячі дворів уже не зможе. Бо сучасний будинок за цей же час споживає у середньому 3 кВт. Отже, роботи станції вистачило б десь на 50 дворів. З усім тим, місцеві кажуть, що з початком роботи станції напруга стала більш стабільною - уже не помітно таких перепадів, коли взимку масово вмикають обігрівачі, чи кондиціонери в спеку.

Сучасна машинна зала.

Генерують енергію дві турбіни. Через одну за годину проходить 4 кубометри води й виробляється 90 кВт, через іншу - 2,5 кубометри й отримують 55 кВт. Наразі, у травні, загалом через греблю тече приблизно 11 кубометрів, надлишок йде через перелив. Тобто наразі води вистачає й ГЕС працює на повну потужність, за добу впевнено генерує 3,3-3,4 мегаВт.

Обслуговують станцію чотири людини, бо практично весь процес автоматизовано. Подають енергію чітко за графіком, який прогнозують на добу наперед по годинах. Зупиняється ГЕС у випадках аварійних ситуацій в електромережі або при планових відключеннях. Не зовсім приємний “збій” у роботі ГЕС трапився лише один раз, після сильної зливи два роки тому: течія принесла зверху стільки сміття, що довелося зупинити обладнання - неможливо було працювати.

"Навколо турбін захисні сітки, щоб риба не калічилася й сміття не потрапляло, - каже пан Сергій. - А сміття багато йде, особливо пластику. Ми все вичищаємо, і щочетверга його забирає сміттєвоз. За тиждень буває і два, і три мішки набираємо лише пластику- в основному це пляшки. А після дощів, коли потік сильний, то ... Вище за течією - села, балки. Люди в балки сміття викидають, а коли сильний дощ - усе в річку змиває. Тоді, коли зупинялися, повний причеп сміття набили".

Река несе не лише пластик, а й скло, і багато гілля.

Мрії Малої Олександрівки

Тепер і жителі сусіднього села, Малої Олександрівки, захотіли гідроелектростанцію у себе й звернулися з такою пропозицією до Фредріка Свінгуфвуда. 

Крім того, інвестор пообіцяв малоолександрівцям відремонтувати у них два мости, бо обидва в аварійному стані, місцевий бюджет “не потягне” це зробити. А на іншому березі річки від М. Олександрівки - розташовані паї, сільгоспземлі, до яких треба якось добиратися. А ще там великі лісові масиви листяних і хвойних дерев. Якщо спалахне пожежа, рятувальникам доведеться більше 20 км об'їжджати через Білу Криницю, щоб туди потрапити. 

Але будівництво нової мікроГЕС поки не розпочато. Інвестор не хоче ризикувати, бо державне підприємство “Гарантований покупець”, яке закуповує електрику, не зовсім відповідально виконує свої зобов'язання. Так, наразі сплачують лише поточні платежі за поставлену енергію, але з боргами за минулий у повному обсязі досі не розрахувалося.

Та малоолександрівці все одно впевнені: їхній мікроГЕС - бути. Бо пан Фредрік уже пообіцяв, а  він свої обіцянки виконує.

Фото Ірини Ухваріної та з архіву Великоолександрівської мГЕС.