Напередодні Великодня, журналісти медіаплатформи “Вгору” поспілкувалися з Керуючим Херсонською єпархією Православної Церкви України єпископом Херсонським і Таврійським Никодимом.
Архієпископ Херсонській і Таврійський Никодим скріншот із відео “Вгору”
“Штани не мають ніякого відношення до спасіння”
Усі віряни хоча б раз у житті стикалися із забороною жінкам ходити до храму в штанах, працювати чи займатися побутовими справами у неділю й тому подібними “настановами”. Архієпископ Никодим називає ці заборони рядовими релігійними міфами, припускаючи, що вони виникають через культурну обмеженість поширювачів. На його переконання, людина з широким світоглядом завжди думає не про форму, а про суть. А комусь набагато легше виконувати зовнішні приписи й робити зауваження іншим, аніж працювати над собою.
"Тим, хто розповідає іншим людям як правильно поводитися, здається, що вони у такий спосіб весь світ роблять справедливим. Але штани не мають ніякого стосунку до спасіння", – запевняє архієпископ.
Він радить розрізняти релігійні приписи та культурний код, який панує в тому чи іншому суспільстві. Наприклад, національним одягом шотландських чоловіків є спідниці, але ніхто не скаже, що вони жіночі. Та й штани, що носять жінки, навряд чи одягнув би чоловік, бо вони – жіночого крою.
За одним із поширених забобонів, у неділю не можна шити, та й узагалі виконувати якусь роботу. Архієпископ Никодим заперечує це й пояснює: сутність вчинків залежить від мотивації й варто замислюватися, що ти робиш і навіщо.
"Якщо в якоїсь бабусі прорвало трубу чи кран протік, а хтось пішов і допоміг їй в неділю, – це добра справа, і гріха в цьому немає. А хтось, змушений працювати, щоб заробити на ліки. Працювати в неділю не є гріхом. Гріх – навіть у неділю не замислитися над сенсом свого життя", – говорить архієрей.
Великдень 2022 фото Олександра Корнякова
“Якщо здатися, то світла може не бути ніколи”
Архієпископ Никодим згадує досвід життя на окупованому Лівобережжі упродовж 508 днів, коли кожен день починався з відчуття втрати свободи. Будь-коли могли завітати люди з автоматами й розповісти, як треба жити й що робити. “Чи можна під дулом автомата змусити дружити чи любити? Навряд чи”, – зауважує архієпископ. Коли деякі люди казали йому, мовляв, може українцям треба здатися, бо через війну може зникати світло чи ще щось. Він відповідав: “Якщо здатися, то світла може ніколи не бути”.
Не обійшли розмовою й функціонування на третьому році війни “московських” церков в Україні, і в Херсонській області зокрема
Попри те, що патріарх Кирил фактично благословив росіян на війну, чимало церковних парафій в Україні досі перебувають під московським патріархатом. Архієпископ Никодим висловив своє розуміння ситуації.
"Є серед них і “ждуни”, а є й люди, яким важко взагалі якісь зміни в житті впроваджувати. Вони звикли до певних храмів. Ходять, і сподіваються, що церква колись об'єднається".
За спостереженнями архієпископа, парафіяни – це люди з різними настроями, часто ірраціональними. І якщо та чи інша парафія переходить до ПЦУ, знайдуться як прихильники переходу, так і ті, хто буде проти. Утім, у деяких областях поступово починаються переходи, наближені до масових. За словами архієпископа Никодима, у Херсонській області не найгірша ситуація в Україні.
А найактивніше процес переходу церков московського патріархату до ПЦУ відбувався на півночі Бериславського району.
"Декілька парафій по області вже перейшло. Чимало бажають перейти, але через обстріли бояться проводити збори. Я, наприклад, чув такі аргументи, коли кажуть: багато наших виїхало, хай вже повернуться в Херсон, якось ми всією громадою проведемо ці збори".
Сам архієпископ Никодим перейшов до ПЦУ зі Святодухівського собору одразу після отримання Україною Томосу. На його думку, найгіршим у московському патріархаті є, те що царство Боже їхні священники плутають з російським царством. Він не сумнівається, що в Україні буде своя єдина церква, але припускає, що для цього в усвідомленні багатьох людей мають відбутися “тектонічні” зсуви.
“Ніхто й ніколи не змусить їх любити окупантів”
Через безпекову ситуацію в області та окупацію лівого берега, ймовірно, не всі парафіяни зможуть долучитися до святкової великодньої літургії.
Архієпископ Никодим в такому випадку радить почитати Євангеліє, помолитися й подякувати Богові, зібратися за святковим столом і поділитися одне з одним розумінням цього свята. А ось як визначає свято Воскресіння Христова архієрей:
"Великдень – це свято, а будь-яке свято – про сенс життя. Про якусь переміну, кращу альтернативу, вибір. Ми святкуємо перемогу життя над смертю, світла над темрявою, сенсу над беззмістовністю".
Архієпископ Никодим зауважує, що кожна людина робить якийсь важливий вибір у своєму житті. Зокрема й люди, які досі чекають на визволення з окупації. Він переконаний: основна маса жителів лівого берега – герої тихого спротиву, завдяки яким Лівобережжя залишається українським.
"Ніхто й ніколи не зможе змусити їх любити окупантів. І це вирок для загарбників".