В усі часи херсонські рятувальники були героями

Сьогодні  рятувальники щодня під російськими обстрілами ризикують життям, щоби врятувати життя херсонців. Розміновують території, гасять пожежі після ворожих влучань, допомагають жителям закривати вибиті вікна та демонтують аварійні конструкції. Професія пожежника завжди була небезпечною, але  надважливою. Бо надзвичайні ситуації завжди порушують нормальний ритм життя містян, роботу торгівлі, адмінустанов, закладів.

Пожежна команда. Початок у Херсоні. 

На початку ХІХ століття в Херсоні виникла серйозна проблема – пожежі, які  через сильні степові вітри могли перетворити місто на суцільний смолоскип. Спочатку пожежі не завдавали особливих проблем для маленького населеного пункту. Але в середині століття, коли Херсон стрімко розростався, а населення збільшилося до 40 тисяч, пожежі стали першочерговою проблемою для економіки міста. 

У 1853 році міське самоуправління все-таки вирішило створити пожежну команду, де рядовий рятувальник отримував спочатку зарплатню 13,5 рублів (для порівняння, картопля тоді коштувала 15 копійок за кілограм). Потім місячна платня зросла до 75 рублів, до якої додали преміальні зі страхового фонду. У Херсоні, який у ХІХ столітті мав переважно дерев'яну забудову, у вогнеборців було дуже багато роботи. Так, лише з 1870 до 1900 років у місті сталося 3335 великих пожеж.

Спочатку херсонських рятувальників розмістили на вулиці Соборній. Але  це приміщення, яке орендували в одного власника, не було пристосовано для їх служби. Пожежники майже 50 років не мали своєї будівлі, бо, як завжди буває, у місцевому бюджеті не вистачало грошей на спорудження спеціалізованого приміщення. У цьому випадку спочатку допомогли “спонсори” із торговців, які були зацікавлені в ефективності роботи пожежної команди. Їхні склади паливних матеріалів на мільйони рублів час від часу розміщувалися в Херсоні. Тому для збереження свого майна вони дали гроші на будівництво дерев’яної каланчі біля їхніх складів на березі річки Кошової.

Нова каланча, лінійки з дзвонами та чорні кулі  

Міська влада, своєю чергою, приєдналася до цього процесу лише наприкінці ХІХ століття. У 1898 році на вулиці Говардівській (зараз – головне відділення “Укрпошти” на проспекті Ушакова) побудували пожежне депо з кам’яною каланчею. 

Каланча в Херсоні початок XX століття

Але одразу виникла проблема з висотою цієї споруди. У місцевій пресі почали писати, що 3-4 поверхові будинки перед каланчею закривають огляд усього міста. Та з притаманною будь-якій міській владі “мудрістю”, міська дума та управа проігнорували ці зауваження. Лише в 1912 році в газетах вийшло повідомлення, де зазначалося, що “нераціонально” робити надбудову на каланчі центральної пожежної команди. Як гадаєте, що було далі? Нічого. Усі промовчали. 

Пожежна команда початку XX століття

Один із сучасників доволі детально описав, як саме працювала пожежна команда в Херсоні: “На цій каланчі чергував постійно пожежник-спостерігач. Якщо він виявляв пожежу, то сигналізував униз, і тут черговий дзвонив у великий дзвін, що висів на вулиці. Місто було розбите на 4 частини, і залежно від місця пожежі на каланчі підіймалася чорна куля. Якщо пожежа була в першій частині – 1 куля, якщо в другій частині – 2 кулі, якщо в третій частині – 3 кулі, і якщо пожежа була в 4-й частині – 4 кулі. Після тривожного дзвінка негайно виїжджала пожежна команда. Попереду пожежного обозу їхав верховий. Він скакав попереду та показував дорогу. За ним їхала лінійка із пожежниками. До лінійок був прив'язаний дзвін, щоби всі чули. Серед пожежників був трубач, горніст, який постійно трубив і сигналізував. Під час пожежі накази передавали через горніста. За лінійкою їхали бочки із водою. У пожежному обозі була пожежна помпа. Після приїзду на місце пожежі помпу встановлювали на землі та починали качати воду для гасіння. Якщо потрібно було помпу безперервно качати, то для цього залучали в примусовому порядку роззяв із присутніх цікавих”. 

Міська пожежна сторожа 

У пожежників також залишалася проблема з обладнанням. Її намагався розв’язати новий брандмейстер (командир пожежної команди) Безносов, якого призначили на посаду в 1900 році. Наступного року він зміг домогтися від міської думи, щоби депутати виділили півтори тисячі рублів на модернізацію пожежної частини Херсона. Рятувальники отримали механічну драбину 15,5 метрів на колісному ресорному ходу та два нових брандспойти: “легкі, дуже сильні, б'ють у висоту на 15 сажнів (31,5 метра), вимагаючи від 8 робітників сильного фізичного навантаження. Старий же давав тиск води не вище 7 сажнів (14,7 метра). Він був незручний і вимагав залучення не менше 40 осіб”.

Пожежна команда (фото Віктор Хмель)

У 1903 році рятувальники також отримали спеціальні ізоляційні маски (такі собі прототипи сучасних протигазів), які дозволяли працювати в густому диму та при сильній загазованості. У 1912 році вже новий херсонський брандмейстер Федотьєв провів успішні випробування вогнегасника “Страхувальник”, а перед початком Першої світової війни у місті з’явився перший пожежний автомобіль. 

На початку XX століття окрім пожеж у рятувальників виникали проблеми з  місцевими авантюристами, які навмисно підпалювали свої будинки, щоби отримувати гроші від страховиків. Сучасники подейкували, що командир пожежної команди був “в долі” з цими домовласниками, але ніяких доказів не було. Ці плітки чомусь без якихось аргументів розповсюджував міський лікар Векслер.   

Хай там як, у ті далекі часи пожежники самовіддано рятували херсонців та місто. Так, 13 серпня 1909 року на Карантинному острові (зараз – мікрорайон Острів) сталася велика пожежа. Сильний вітер, який миттєво розносив вогонь по дахах будинків місцевих жителів, зроблених з очерету, створив труднощі для  пожежної команди. Після декількох годин та за допомогою місцевих жителів рятувальними змогли “відстояти” та підкорити “вогневого дракона”, врятувавши острівне поселення. Таких випадків, коли міські пожежники виходили переможцями, було дуже багато. 

І зараз вони продовжують виїжджати на виклики, гасити пожежі під постійними ворожими обстрілами та допомагати жителям, які безмірно їм вдячні.   

Історичні фото з сайту “Моє місто – Херсон”