Пияцтво в старому Херсоні

"In vino veritas" (істина у вині). Свого часу давньоримський письменник Пліній Старший так визначив значущість цього шляхетного напою. Історик Тацит описував, ніби германці спеціально напивалися на святах, щоб ніхто не міг лукавити одне одному. Кожен народ відводив свою роль алкоголю та культурі його вживання.

Сьогодні й досі невідома дата появи першого такого напою. Швидше за все, його історія починається ще у прадавні часи. У ту далеку пору греки полюбляли вино, присвячуючи йому низку свят, вшановуючи бога Діонісія. Звичним явищем було у єгиптян пити пиво з хлібом та цибулею. У середньовіччі араби вперше отримали чистий спирт, а в Європі почали виготовляти міцні винні напої. З цього часу, можна сказати, починається тріумф різноманітного алкоголю. 

Вже у XVI столітті з'являється горілка, яку спочатку використовували  як ліки. Тільки у XVII століття вона стала алкоголем. Потім з'являються методи оцінки міцності напоїв. У 1868 році на території Російської імперії вино почали “оцінювати” в градусах. На початку XX століття життя нестримно змінювалася, розвивалися промисловість та аграрний сектор, які долучалися до виробництва алкогольних напоїв, хоча також привозили елітні вина з-за кордону. Не всі могли собі дозволити смакувати шляхетні напої – це була преференція заможних та титулованих осіб. Більшість населення Російської імперії споживала недороге “пійло” у генделиках та обжорках. Жителі так призвичаїлися до алкоголю, що уряду навіть довелося з початком Першої світової війни ввести сухий закон.

Херсонщина також не була осторонь  тогочасних тенденцій. У нашому регіоні функціонували пивні, винні та інші заводи. У 1857 році в Херсоні нараховувалося 38 винних льохів, 12 трактирів та 73 генделики. У 1913 році вартість ходового товару - горілки (за літр) - складала 57 копійок, а вина розливного – 30 копійок. 

Заможні городяни відвідували ресторани, де насолоджувалися марочними сухими та напівсолодкими винами. Іноді відвідувачі, випивши зайвого, поводилися  непристойно, від чого страждали офіціанти. Їм доводилося терпіти таку поведінку, звертаючись до відвідувачів «ваше сиятельство» або «ваше степенство», бо від чайових залежала заробітна плата.

Більшість жителів відвідували питні заклади та генделики, щоб скуштувати дешеві алкогольні напої. Але не всюди надавали гарні послуги, чим обурювалося місцеве населення. Так, у 1899 році один відвідувач ось як згадував  трактир «Вена»: «На полу валяются недокуренные папиросы, спички и всевозможные отбросы. Скатерти залиты борщом, водкой и другой жидкостью. В праздники и особенно по субботам вечером, когда в трактире собирается много народа, воздух делается до того испорченным перегаром, что новому человеку сначала тяжело дышать…» (Газета «Юг», 1899). 

Не краща ситуація була з «Перським готелем» на Румянцевський вулиці (нині – вулиця Гетьмана Сагайдачного): «Установлено, что представляет собою, буквально, грязный притон разврата, где кроме того, производилась тайная продажа водки...» (Газета «Родной край», 1911). 

Але  обиватель не мав іншого виходу, якщо хотів недорого напитися. 

У Херсоні була ще одна біда – сурогатне виробництво алкоголю, з яким намагалася боротися поліція. У 1902 році виявили підпільний винний завод, де виготовлялися напої зі спиртового лаку. А на базараху містах, містечках та селах можна було натрапити на підводи з бочками вина, «продаваемого в разлив распивочно и навынос, всякими мерами, квартами, четвертями и ведрами. Вино это большею частью развозится бессарабцами, мужиками не виноградовладельцами, а будто-бы по доверенности от них скупается ими попутно, самаго низшаго сорта, смешивается и быстро распродается простому люду, благодаря дешевизне и влиянию на «кураж» (Газета «ЮГ», 1905). Завдяки підробленим документам ці торговці змогли довгий час реалізовувати свою продукцію, поки херсонська поліція їх не арештувала.

Дешевизна такого неякісного алкоголю призводила до поширення пияцтва. Місцева влада намагалася по-різному з ним боротися, навіть використовуючи нестандартні методи. Так, У 1902 році херсонська адміністрація на чолі з Михайлом Беккером видала розпорядження, за яким заборонялося «алкоголікам» отримувати професію вчителів, депутатів, державних службовців та суддів. Також городянам пропонувалося фотографувати п’яниць, та розміщати ці фото на дверях генделиків. У період релігійних свят, під час богослужіння у церквах, взагалі заборонялося працювати винним магазинам. У роки Першої світової війни у місцевих кінотеатрах постійно демонструвалися фільми, які розповідали про шкоду алкоголю для людини. Але радянська влада внесла свої корективи. З'явилися рюмочні та їдальні поряд із підприємствами, де недорого продавалася чарка горілки. Хоча були спроби боротися з алкоголізмом у 1929, 1958 та 1985-1990 роках. Остання компанія призвела до безглуздого знищення декількох десятків тисяч гектарів унікальних виноградників у Криму та Молдові, а розвиток самої індустрії відкотився на десятки років. Яким був результат цих заходів? Люди продовжили пити, виготовляючи у домашніх умовах самогон сумнівної якості. 

Та і наразі проблема з пияцтвом нікуди не поділася. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щороку в Україні помирає декілька мільйонів осіб внаслідок вживання міцних напоїв.  

Можливо, треба знаходити інші способи відпочинку та дозвілля, як гадаєте?