Олена Старюк: «Українські біженці за кордоном потребують юридичної підтримки»

За інформацією уповноваженого ВР із прав людини Дмитра Лубінця, на початок грудня 2022 року майже 12 млн громадян України виїхали до  Євросоюзу, майже 8 млн зареєстровані в Європі як отримувачі тимчасового захисту. Польща прийняла найбільше українців. У сусідній країні зараз живуть 2,3 млн українців. Абсолютна більшість із них – 90% – це жінки та діти.

Адаптуватися до життя в новій країні, до її законів та правил, непросто і в мирний час. А в умовах стресу, викликаного війною, розібратися у тонкощах юридичних документів іншої країни ще складніше. Українські біженці потребують правової підтримки та шукають її у представників правозахисних громадських організацій. 

До таких належить «Фонд милосердя та здоров’я», який працює в Херсоні з 1989 року.  Правова допомога населенню та правопросвіта належать до найважливіших напрямків діяльності Фонду. При цій благодійній організації вже 8 років працює кіноклуб з прав людини Мережі DOCU/CLUB (https://docuclub.docudays.ua), який через документальне кіно підвищує правову обізнаність населення, вчить захищати та відстоювати права людини.  

До повномасштабного вторгнення модератори кіноклубу проводили багато показів у колоніях, СІЗО, для поліції та для ветеранів АТО. Правозахисниці Ілона Коротіцина та Олена Старюк, які керують кіноклубом, допомогли ветеранам АТО в Херсонській області зареєструвати 14 громадських організацій, проводили семінари в малих і середніх громадах, навчали голів і депутатів сільрад, як їм законно оформити в себе «шерифа», що забезпечуватиме правопорядок у селі. У 2021 році кіноклуб при «Фонді милосердя та здоров’я» провів успішну адвокаційну кампанію – допоміг депутатам Хрестівської громади Херсонської області розробити й запровадити безпекову стратегію.

Нині один із напрямків діяльності цієї благодійної організації – допомога населенню, що постраждало внаслідок російської агресії. Фахівці Фонду надають юридичні консультації українцям на окупованих територіях, а також тим, хто виїхав за кордон. 

Про найчастіші питання наших співгромадян розповіла  Олена Старюк – юристка, керівниця громадської приймальні БО «Фонд милосердя та здоров’я», модераторка кіноклубу Мережі DOCU/CLUB.

Олено, ви живете зараз у Польщі, у середовищі українських біженців. Тож знаєте про їхні проблеми. Що найбільше турбує тих, хто вже упродовж 12 місяців рятується від війни?

Питання дуже різні. Є звернення, як оформити пенсію вперше, бо людина не може оформити її в Україні – не має достатньо коштів, щоби з Польщі їхати додому, або здоров’я не дозволяє. Є питання, як відновити українські документи за кордоном. Є звернення, як оформити е-лікарняний по вагітності та пологах, коли жінки перебувають за кордоном. Дуже багато було запитів на фінансову компенсацію “пакунку малюка”. Гуманітарні запити: де отримати фінансову допомогу, які організації надають її українцям. Як продовжити групу інвалідності, якщо чомусь перестали отримувати пенсію по інвалідності. 

Зрозуміло, юристці легше розібратися в законодавстві чужої країни, ніж людям без фахової освіти. Але все-таки, чому українські біженці звертаються за роз’ясненнями до вас, а не до юридичних служб на місцях чи, скажімо, до консульських відділів? 

Думаю,  головна причина – географічна. У великих містах Польщі все є. А я, наприклад, проживаю у невеликому містечку далеко від великих центрів. Тут ходить один автобус двічі на день. Місцевим мешканцям більше не потрібно – всі їздять на автівках. Якщо ж автівки немає, як у багатьох українок, то до найближчого магазину йти двадцять хвилин. Через цю віддаленість тут навіть гуманітарну допомогу надавали з липня один раз. Тобто, щоб отримати гуманітарну допомогу, українкам треба їхати в інше місто. Зрозуміти тонкощі влаштування життя місцевої громади тут складно. Крім того, є ще й мовний бар’єр. Літні люди взагалі не розуміють польської. Якщо молодь швидко вчиться, то літнім дуже важко. Я підписалася на різні місцеві телеграм-канали, на юридичні канали на ютубі. Сама читаю і їм потім пояснюю. 

Довелося самотужки розбиратися, як оформити допомогу на дітей у Польщі. Я «перерила» весь інтернет, перекладала документи та інструкції. З’ясувала це для себе і почала допомагати іншим. 

Думаю, це прояв особливої згуртованості українців – допомагати одне одному.  Я жила в Херсоні до липня 2022 року і в окупації продовжувала консультувати всіх, хто звертався. З дому майже не виходила, але консультувала, допомагала документи оформлювати. Страшно було, звичайно, але допомагала.

Розкажіть про це, якщо можете. Адже  юридична допомога в окупації – особливий досвід. І ризикований. 

Для мене це було дуже ризиковано. Мене в Херсоні багато хто знає, і коли я інколи вибігала по хліб, люди дивувалися й питали: «Ти ще досі тут?!» Були постійні перевірки орківські о 4-й чи о 5-й ранку, коли до тебе завалюється купа цих потвор.То зброю шукають, то якихось своїх втікачів. Це було дуже стресово, я постійно вимикала  комп’ютер, всю інформацію скидала на гугл-диск, змінювала поштові адреси, все чистила. Це робилося, скоріше, для власного заспокоєння, бо якби вони захотіли, то всю інформацію знайшли б. Згадую той час – і мене аж трусить. Але продовжувала працювати. Людям була потрібна юридична допомога. 

На той момент виникали різні проблеми. Хтось втратив паспорт або документи. Комусь треба оформлювати свідоцтво про народження дитини, бо жінки ж народжували й в окупації. Як отримати паспорт, який у лютому мав прийти, а сервісні центри закрилися? Як оформлювати спадщину, де шукати допомогу, щоби виїхати, де знайти безпечних перевізників? Таких запитань було безліч. 

Я зі своїми дітьми виїжджала з окупованого Херсона у липні. Два дні провели в полі, нас не випускали. Вже майже втратила надію, що виїду. Літо, спека 50 градусів, невизначеність, страх… Але все вийшло. Я все вичистила в телефоні, скинула його майже до заводських установок. Боялася зберегти якесь фото, бо окупанти до цього дуже прискіпувалися, можна було за патріотичне фото потрапити на підвал, а могли й розстріляти. Зараз мені дуже шкода, що весь свій архів знищила.

Ви дуже активна і діяльна людина. Чи вдається вам знайти застосування своїм юридичним знанням та досвіду у вимушеній еміграції? 

Я дуже активно працюю. Консультую онлайн людей, які залишаються в окупації. Наша приймальня «Фонду милосердя та здоров’я» працює онлайн у всіх месенджерах, консультуємо письмово. Спеціально для херсонців створили телеграм-канал, щоби вони зверталися до нас. Під час окупації Херсону телеграм був тим месенджером, який працював без VPN. Ми з колегами порадилися, створили такий канал і пишемо там відповіді на всі кричущі питання, які цікавлять людей. Робимо аналіз їхніх звернень і пишемо свої коментарі. 

Ми в окупації допомогли двох немовлят зареєструвати за українським законодавством. Одна дівчинка проживає на ще окупованому лівому березі, а друга у вже звільненому Херсоні. Я їм давала спрощену процедуру реєстрації, кидала зразки заяв. Відписали дівчата, що вони вже з українським свідоцтвом про народження для своїх немовлят. Цей результат – дуже важлива для мене віддяка.

Але й у Польщі маю чимало роботи. Можливо, європейські країни, які приймають українців, просто не встигають реагувати на наші потреби. Все-таки нас за кордоном багато, і ніхто не очікував, що доведеться долати такі виклики. Зміни є, допомоги стає більше, але не так швидко, як виникають потреби. Тому треба включатися у надання юридичної підтримки для українських біженців. 

У мене є група у вайбері у Польщі, я учасникам групи надсилаю інформацію, роз’яснюю різні питання. Ми живемо в будинку на 10 кімнат. Тут є українки з різних куточків – і Рівне, і Харків, і Маріуполь, і херсонці є. Ділимося між собою корисною інформацією. 

Зараз мене часто запитують про відшкодування майна та фіксування збитків. У нас тут живуть дві жінки з Маріуполя, чиї будинки знищені. Така ж історія у Харкові, у Херсоні. Але це питання ми поки що не вирішимо, бо ще немає процедури компенсації. Можемо лише подати заяву на компенсацію, а як буде далі – невідомо. 

Від початку перебування у Польщі Олена Старюк шукала можливостей для відновлення діяльності кіноклубу з прав людини. Пошуки приміщення потребували певного часу. Нині це питання вирішене, тож вже наприкінці лютого українські біженці за кордоном зустрілися, щоби разом переглянути та обговорити фільм “Казка про коника” режисерів Уляни Осовської та Дениса Страшного. 

Олено, показ фільмів для біженців за кордоном – це новий для вас досвід. Які враження залишилися у вас і у вашої аудиторії?

Ця аудиторія вперше дізналася про Мережу DOCU/CLUB, вперше дивилася документальне кіно про права людини – ще й на річницю повномасштабної війни в Україні. Ми зустрілися 24 лютого. Глядачі ділилися спогадами, емоціями, пов’язаними з війною. Ми всі залишили своє звичне життя та рідні домівки. Говорили про те, наскільки змінилися наші цінності. Як сказала одна з глядачок, “ніхто не уявляв, які випробування принесе нам 2022-й рік і як він змінить наше життя. Цей рік змусив багатьох українців змінити свої професії й стати волонтерами”. Тема волонтерства була провідною під час обговорення фільму, адже волонтерський рух вже увійшов в історію цієї війни. Одна з учасниць заходу написала у відгуках: “Українці роблять нереальні речі. Завдяки підтримці кожного й кожної Україна тримається і перемагає”. 

Обговорення документального фільму 24 лютого 2023 року у Польщі

Але під час зустрічі йшлося не лише про фільм і про ситуацію у країні. Зібравшись разом, ми мали можливість обговорити проблеми, з якими стикаються українські біженці за кордоном. І отримали перелік питань, серед яких, наприклад, проходження МСЕК на окупованій території та за кордоном, оформлення свідоцтв про народження чи про смерть, оформлення державної допомоги при народженні дитини, продовження виплати пенсії по інвалідності та втраті годувальника. Згадували й майнові питання: як фіксувати зруйноване чи пошкоджене житло, як відновити втрачені документи на право власності. Ця розмова стала для мене ще одним підтвердженням важливості надання юридичної підтримки українським біженцям за кордоном.