«Нам хочеться бути гідними їхнього героїзму»: як дружини загиблих військових створили спільноту
Після загибелі чоловіків-військових під час повномасштабного російського вторгнення в Україну їхні дружини об’єднались і створили спільноту. Бувають дні, коли до спільноти дружин загиблих «Ми разом» додається близько 50 учасниць. Одна з них після загибелі чоловіка повністю взяла на себе функцію годувальниці сім’ї. Друга продовжує виховувати дітей і доглядати за собаками самотужки, та ще й волонтерить і має активну громадянську позицію. Третя створила спільноту, де вже півтори тисячі жінок знайшли безпечний простір, розуміння і допомогу.
Журналісти "Першого Криворізького" поспілкувались із трьома жінками — двома криворожанками й однією полтавчанкою — про їхніх чоловіків і спільноту, учасницями якої вони є. У матеріалі також шукайте гарячі лінії для людей, які втратили близьких внаслідок дій держави-агресора.
«Вранці кожного дня я пів години шукаю мотивацію прожити цей день»: історія Вікторії Глазунової
У нас були фантастичні стосунки, — починає Вікторія розмову про свого чоловіка Олега. — Коли ми познайомились, я вже бачила війну на власні очі. Ми познайомились з Олегом, коли я шукала тату-майстра для своєї старшої доньки. 3 вересня 2020 року ми одружились, у нас народилась дівчинка, і разом ми виховували двох доньок.
24 лютого 2022 року, перший день повномасштабного вторгнення Росії, для подружжя розпочався з того, що вони забирали довгоочікуване щеня з потягу. Згодом на жетонах захисника були саме зображення собаки і молодшої донечки.
Олег Гасін, у цивільному житті був машиністом тепловоза, робив тату і був батьком двох доньок, воював у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» і мав позивний "Далі", виконував бойові завдання в Бахмуті. У січні 2023 року він отримав поранення і потрапив у госпіталь. Смерть настала через 72 години внаслідок сепсису.
Мені дуже хочеться бути гідною його героїзму, — каже Вікторія. — Він до останнього виконував бойові завдання, хоч усвідомлював нерівність у силах і засобах росіян відносно ЗСУ. Коли він виїжджав на Бахмут, замовив нам зі старшою донькою срібні сережки, а ще обручку, але мого розміру не було. У госпіталі він запропонував мені обвінчатися, але, на жаль, я не сказала "так". Так сталося, що обручку я отримала після його смерті. Його командир взводу дуже підтримував нас, він привіз нас прапор України, на якому написав: «Все буде Україна. Завжди пишайтеся батьком».
Тепер Вікторія носить і символічні браслети, і хрест із гравіюванням «ДАЛІ», і обручку на безіменному пальці правої руки. З приводу останнього жінка часто зазнає осуду — мовляв, вона вже вдова, а не дружина. "Люди не розуміють, що я не вдова, а дружина, його кохана жінка, навіть після його смерті».
Кожна дружина по-своєму переживає горе. Але в більшості, за словами Вікторії, яскраво виражені емоційні гойдалки: зараз ти бігаєш активна, енерджайзер, а через пів години в тебе «відкат», бо ти щось згадала, і все — ти ледве дихаєш.
У деяких дружин є лише одне бажання: «Вийти "у вікно" через "підтримку" оточуючих», — каже Вікторія. — У Кривому Розі вчетверо збільшилась кількість випадків самогубства серед підлітків і молоді. І то — важлива статистика, яка має хвилювати суспільство. Діти не знають, куди йти, як владнати свої почуття. Я не можу звинувачувати жінку, яка після загибелі чоловіка почала пити. Але куди йти дитині? В органи піклування? У нас не так збудована система, ніхто з держслужбовців не подасть руки допомоги.
Навіщо потрібні спільноти родичів загиблих
Наразі наше суспільство стикається з такою кількістю горя, болю, втрат і несправедливості, що неможливо мовчати й неможливо тримати все в собі, — вважає Вікторія. — Нас навчають чого завгодно, окрім того, як правильно підтримувати. Фраза «Герої не вмирають» біля труни із загиблим видається насмішкою, бо вона вирвана з контексту. Фраза "Тримайся" — беззмістовна. "Ти молода, ти ще знайдеш іншого" викликає агресію. Єдина фраза, яку ми хочемо чути: "Роби так, як тобі легше". Саме так ми кажемо одна одній у спільноті.
Більшість спільнот ветеранів, за словами Вікторії, завжди створювали самі ветерани. Спільнота «Ми разом» виникла завдяки двом дружинам загиблих — Оксані й Тетяні. Спочатку в онлайн-групі у Facebook було 15 дружин загиблих, зараз у спільноті майже півтори тисячі жінок.
Як працює спільнота
Вікторія доєдналась до онлайн-спільноти «Ми разом» у лютому цього року. Про неї жінці сказала її знайома. Тут жінки спілкуються онлайн або організовують відеоконференції. Час від часу бувають офлайн-зустрічі.
Група у Facebook у нас закрита, ми ховаємося у свою бульбашку від цивільних, які приходять у коментарі: від «учителів», шахраїв, ворожок і просто людей, які хочуть щось порадити, не розуміючи нас і того, що ми пережили, — говорить Вікторія.
Кілька місяців тому Вікторія з дітьми приїхала на Алею Слави. Неподалік пролітав гелікоптер ЗСУ, і в жінки, яка бачила війну на власні очі, сталась панічна атака.
Люди, які проходили повз, сказали: «Боже, не встигла приїхати до чоловіка, вже напилася», — каже Вікторія. — От від цього хочеться сховатись. Люди засуджують, коли приводиш дворічну дитину на кладовище. Люди засуджують, коли на 18-річчя дитина хоче поїхати на цвинтар до батька. Правильної відповіді, робити це чи не робити, немає, але люди вважають доцільним писати «правильну» відповідь у коментарях.
Однієї з популярних тем у спільноті дружин загиблих є бюрократія та постійні проблеми зі збиранням паперів після загибелі чоловіка: помилки в документах, їх зникнення, проблеми і затримки в оформленні, відсутність або затримка виплат. Часто в державних установах дружини загиблих стикаються з поверховим ставленням. Вікторія вважає: «Часто ми не дружини героїв, а проблема. Я хочу бути людиною, а не проблемою».
Мій чоловік виключений із батальйону тільки 1 травня, — каже Вікторія. — Три місяці він чомусь числився у складі бригади. Батальйону про те, що він загинув вони дізналися від мене у липні.
Регулярно у соцмережах з'являються дописи про недосконалість Алеї Слави на Центральному кладовищі Кривого Рогу. Там немає ані урн для сміття, тому старі українські прапори просто валяються на землі, ані лав, де батьки загиблих могли б присісти поруч із дитиною, вони мають привозити із собою стільці.
«Я мрію, щоб його батьки дожили до часів, коли зрозуміють, що їхній син — Герой, а не просто, що їхній син вбитий Росієї».
«Іноді у групу в день додається по 50 жінок»
Я мрію, щоб нарешті кількість людей у спільноті стала незмінною, — говорить Вікторія. — Іноді сюди додається по 50 таких, як я: з пустими очима, зі зруйнованим життям, небажанням жити і нерозумінням, чому так працює система.
Сьогодні спільнота «Ми разом» потребує інформаційної підтримки, адже про неї знають далеко не всі жінки, які мали би. Також у спільноті відкриті до співпраці з волонтерами, юристами, психологами, які дійсно хотіли б співпрацювати з організацією.
Якщо цю публікацію зараз читає дружина, чий чоловік загинув, і їй здається, що вона одна, що проти неї весь світ — приходьте, — каже Вікторія. — Ми разом, щоб підтримувати одна одну.
«Ми не дамо забути наших чоловіків»: історія Тетяни Ваценко-Бондаревої
Тетяна зі своїм майбутнім чоловіком Денисом познайомилась у рідному місті Полтаві, коли вони були підлітками. Усе життя Денис Бондарев працював у сфері кіно, був каскадером і викладав в університеті. За кілька років пара одружилась, переїхала в Київ і виховувала сина, якому зараз 16 років. Чоловік із перших днів повномасштабного вторгнення добровільно пішов служити в ЗСУ, у 81-шу бригаду десантно-штурмових військ.
Після навчання вони потрапили на «нуль» під Гуляйполе Запорізької області, — каже Тетяна. — Денис загинув 21 травня 2022 року поблизу Гуляйполя.
Незабаром Тетяна зрозуміла, що в таких самих дружин загиблих, як і вона, є потреба в емоційній підтримці, у вирішенні юридичних та інших питань.
Ми — перша подібна спільнота саме дружин загиблих в Україні на цей момент, — каже Тетяна. — Її створили я і Оксана Боркун, інша дружина загиблого. Ми почали об’єднувати навколо себе таких самих зболених дівчат, стали підтримувати одна одну в закритому чаті, а потім в онлайн-групі. Пізніше до емоційної підтримки додались юридична, психологічна. Ми створили фонд «Маємо жити».
У спільноті «Ми разом» є юрист, який щотижня консультує жінок із питань оформлення документів, є гуманітарна підтримка від різних фондів, запроваджена система тренінгів із психологами та арттерапевтами два рази на тиждень.
Фотоекспозиція спільноти, яка розчулила громадян Іспанії
Нещодавно в Іспанії спільнота «Ми разом» організувала фотоекспозицію «Маємо жити». До експозиції увійшли 15 історій сімей, які втратили своїх рідних чоловіків на війні. Іспанці, за словами Тетяни, були розчулені.
15 історій кохання — фото щасливої пари і поруч світлина дружини, яка лишилася без коханого. Дуже великий резонанс мала ця експозиція. Під фотографіями відвідувачі могли почитати історії кожної пари.
Подібну фотоекспозицію спільнота планує провести найближчим часом у штаті Колорадо (США) і в Берліні (Німеччині). Гроші, які збирають на цих заходах, передають у благодійний фонд. Витрачають їх переважно на подарунки дітям полеглих воїнів на дні народження.
Паралельно з цим ми запускаємо масштабніші проєкти, мета яких — говорити про наших коханих, зберігати їх у своїх серцях, змінювати образ удови в суспільстві, бо ми гідні своїх чоловіків і ми будемо з гідністю нести пам’ять про них, — говорить Тетяна, співзасновниця спільноти.
«У словнику моїх дітей назавжди залишаться терміни “безвісти зниклий”, “загиблий”, “ексгумація”, “експертиза ДНК”»: історія Ірини Добробабенко
Ірині Добробабенко 47 років. Вона з Кривого Рогу, але вже декілька років проживає у Львові. Ірина — дружина загиблого військового, капітана Богдана Добробабенка з позивним «Ялта».
Богдан Добробабенко 4 червня 2014 року добровольцем вступив до лав 42-го окремого мотопіхотного батальйону «Рух Опору», створеного з добровольців Кіровоградської області. Із 5 серпня 2014 до 6 червня 2015 року брав участь в антитерористичній операції на території Луганської та Донецької областей. Воював і під Іловайськом та Вуглегірськом. У травні 2022 року отримав звання капітана. Нагороджений відзнакою «Вірність присязі», орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Богдан загинув під час наступальних дій за звільнення Херсонщини в бою 19 жовтня 2022 року. Понад місяць його тіло і тіла бійців його підрозділу були на підконтрольній росіянам території.
Як Ірина долучилась до спільноти «Ми разом»
Після його загибелі та звільнення Херсонщини мені довелося самостійно вирішувати питання упізнання, оформлення документації, доставки тіла до Львова, — каже Ірина, дружина «Ялти». — Хоча згідно з усіма інструкціями цим процесом має займатися командир частини або військкомату. З цим стикаються достатньо багато дружин і родичів загиблих, і часто вони не знають, як правильно діяти в такій ситуації. Пакет документів, необхідних для отримання пенсії для синів, для мами чоловіка, соціальних гарантій і статусів я отримала від частини лише в кінці травня після довгих зустрічей, дзвінків, нагадувань, прохань.
За пів року після загибелі Богдана Ірина не отримала допомоги від держави. Якби вона не працювала і її не підтримували друзі, жінці просто не було б як прогодувати себе та дітей. Зараз, говорить Ірина, спостерігається тенденція до маргіналізації військових і їхнього травматичного досвіду. Родини загиблих воїнів викликають усе більше роздратування у звичайних цивільних.
І звичайно, Ірина не могла приділити достатньо уваги емоціям та переживанням дітей. Для того, щоб елементарно змусити себе щоранку йти на роботу, тримати себе в рамках, виконувати службові обов'язки, треба було зробити над собою величезне зусилля. На те, щоб приділити достатньо уваги синам в Ірини не лишалося ні часу, ні достатньо енергії. Молодший син Іван, п'ятнадцятирічний підліток став дуже замкненим і практично перестав виходити з дому. Зараз жінці доводиться прикладати багато зусиль, щоб повернути дітей до умовно нормального життя.
Мені одна пані сказала: «Святиє ви наши вдови, как ви надоєлі», — згадує Ірина. — Суспільство ніби хоче встановити нам ліміт на горювання. Хоча справа не лише в цьому, а в бюрократичних та інших проблемах, які зараз є в Україні.
Ірина приєдналась до спільноти дружин загиблих військових «Ми разом», яку заснували Тетяна Боркун і Тетяна Ваценко-Бондарева. Це — безпечний простір для дружин загиблих. Тут жінки можуть поговорити про свої почуття, емоції та стани без засудження з боку людей, які їх не розуміють. Ця спільнота, за словами Ірини, допомагає усвідомити, що треба жити далі, не забуваючи про головну мету — перемогу.
У спільноті «Ми разом», каже Ірина, кожна дружина може знайти необхідну підтримку:
- допомогу в оформленні документів;
- психологічну підтримку;
- юридичну підтримку.
- У словнику моїх дітей назавжди залишаться терміни «безвісти зниклий», «загиблий», «ексгумація», «упізнання», «стан тіла — невпізнаване», «зубна формула», «експертиза ДНК», «СМЕ», «РТЦК», «ВЛК», — каже Ірина. — Вони вже майже дорослі чоловіки. Саме їм відбудовувати Україну. Але для цього їм потрібні підтримка держави, гарна освіта, розвиток і розуміння, що суспільство пам’ятає та вшановує пам’ять і вчинки їхнього батька.
Спільноту можна знайти у Facebook за пошуком "Ми разом" і подати запит, його розглянуть адміністратори.
Гарячі лінії для психологічної та іншої підтримки
- Національна поліція України відкрила «гарячу лінію» для родичів загиблих внаслідок військових дій Російської Федерації. Номер «гарячої лінії»: 0 894 201 867. Ця лінія працює цілодобово. Оператори готові надати необхідну консультацію та роз’яснення щодо процедури поховання. Тіла жертв військової агресії Росії направляють на судово-медичну експертизу для встановлення причини смерті. Після проведення необхідних досліджень тіла загиблих передають родичам для поховання.
- Гаряча лінія кризової підтримки Українського Фонду Ветеранів Мінветеранів 0 800 33 20 29 працює цілодобово для ветеранів, родин загиблих та всіх українців, яким потрібна підтримка. Послуги надають фахові психологи.
- Працює також гаряча лінія МВС для звернень рідних та близьких полонених, зниклих безвісти та загиблих українських захисників. Для прийому дзвінків одночасно буде працювати десять телефонних ліній. За номером +380894201866 можна залишити інформацію про своїх рідних, отримати психологічну допомогу, а також отримати роз’яснення щодо прав, які мають рідні військовополонених, зниклих безвісти та загиблих осіб.
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
-preview.webp)
