Легендарний плакат Дмитра Колесова, що став символом протистояння херсонців

Цей плакат уже став справжньою легендою та символом нескореного міста. З ним активіст і волонтер Дмитро Колесов приходив на кожен мітинг в окупованому Херсоні. Недарма світлина Дмитра з плакатом, яку під час херсонських акцій протесту в березні зробив фотокореспондент Медіаплатформи “Вгору” Олександр Корняков, облетіла світові інформаційні агенції.

Плакат став свого роду символом протистояння. Зараз із цим зображенням люди роблять наліпки, в Телеграмі навіть стікер є. Причина такої популярності проста, і її висловлює сам Дмитро:

До речі, сам плакат нікуди не виїжджав, він пережив окупацію, чекав визволення міста — і дочекався.

Родина Колесових у звільненому Херсоні

Участь у мітингах. Інших варіантів не бачили

Рішення ходити на мітинги було сімейним. Іншого варіанту подій родина, яка звикла відкрито висловлювати свої думки, не мала: треба захищати своє місто та людей.

Завдання намалювати плакат Дмитро дав молодшій доньці напередодні першого мітингу. Про резонанс не думали, просто прагнули мати в руках щось наочне, що висловить ставлення херсонців до окупації. Ватману вдома не було, тож дівчинка склеїла аркуші звичайного паперу формату А4 і зробила напис.

На відкритті виставки Олександра Корнякова “Нескорений Херсон” в Одесі. Зала просто вибухнула сміхом, коли Дмитро повідомив, що плакат малювала... його молодша донька.

Дмитро з дружиною разом із багатьма іншими ходили на мітинги, до пунктів видачі російської гуманітарки біля кінотеатру “Ювілейний”, намагалися донести до несвідомих херсонців, що ті беруть подачку від тих, хто зараз вбиває інших людей і сіє в Україні зло. Навіть російським солдатам – охоронцям машини з гуманітаркою – пояснювали, що вони прийшли на чужу землю та відібрали наш уклад життя, роботу, дитинство в дітей. Але зомбований антиукраїнською пропагандою ворог був “непробивним”. Хіба що один підійшов до мітингувальників, зняв маску і сказав: “Вибачте нам”. Потім знов натягнув маску та пішов.

Часом у родині навіть були розмови про доцільність протестів — приходили думки про те, що людям, які отримували гуманітарку з рук росіян, зовсім не потрібне вільне місто, вільна країна, демократичний устрій. Але достатньо було одного дзвінка  з подякою за стійкість і незламність, за те, що вони продовжують ходити на мітинги, як сумніви в правильності дій зникали.

Здається, що активісти геть не мали страху. Коли в хлопця, чи то підлітка, чи то студента, солдат забрав телефон (бо той знімав), дружина Дмитра змусила орка повернути його (“ми всі знімали, так що тепер?”). Ну як за таку сміливицю не хвилюватися? Звісно, страх за сім’ю, за дітей, за дружину, яка мала звичку висловлювати свою думку відверто, у чоловіка був — як, мабуть, і в кожного, хто має почуття відповідальності й опікується близькими.

Історичне фото Олександра Корнякова

Плакат був на кожній акції протесту, був і під час розгону. У той день мітингувальники, як завжди, збиралися за парканом біля кінотеатру “Україна”, скандували патріотичні гасла, транслювали українські пісні. Коли ж херсонці побачили, що на меморіалі героям Небесної Сотні росіяни написали: “ЗСУ — убийцы донецких детей”, то вибухнули від обурення — молодь пішла стирати напис. І тут російські військові стали наближатися до них. Щоби врятувати сміливців від затримання, інші перелізли через паркан, побігли назустріч із закликами повернутися. Серед тих, хто кинувся на допомогу, була і дружина Дмитра, вона опинилася в оточенні орків саме тоді, коли вони стали використовувати проти протестувальників газ. Крізь дим встигла побачити, як троє орків забирають одного з активістів, потім перед нею опинився військовий росіянин, який цілився в людей за парканом. Відчайдушна жінка згорнула плакат у трубочку і вдарила цього солдата ззаду по голові. Той розвернувся, схопив її за шапку, а потім, чи то сам злякався (попри відомі моральні якості російських вояк, мабуть, не всі були готові битися зі “слабкою статтю”), чи то від несподіванки, відпустив — і жіночка висковзнула з його лап.

Фото Олександра Корнякова з акцій протесту в Херсоні, березень 2022

Звісно,  через деякий час плакат став пошарпаним, і потім, коли вдалося роздобути цілий аркуш ватману, дівчинка намалювала плакат вдруге. Але оригінал не викинули — заховали вдома.

Виїзд. «У полоні нічого не зможемо зробити»

Покидати Херсон родина не хотіла. Але на активістів почали полювати. Одного забрали прямо з мітингу та протримали 11 діб, потім він розповідав, як його катували... Після цього прийняли рішення виїжджати.

Виїхали Колесови 12 квітня. Спочатку родина перебралася на захід України, потім переїхала до Одеси, ближче до рідного міста.

Дмитро Колесов в Одесі

Після звільнення Херсона

Троюрідний брат Дмитра, який служить у ЗСУ, напередодні звільнення міста написав: “Дімо, вітаю, ми вже в Чорнобаївці, завтра будемо в Херсоні”. Розуміючи, що місто от-от звільнять, усі були безмежно щасливі. Хоча дружина не одразу повірила у факт, навіть коли почали з’являтися перші публікації. Коли ж впевнилася, що то не фейк, одразу запропонувала поїхати до Херсона. За першої ж нагоди вони з Дмитром повернулися в рідне місто, і не просто так — разом з іншими волонтерами привезли гуманітарку.

До Херсона родина активістів повернеться обов’язково, бо не можуть кинути рідне місто. Планують допомагати, відновлювати. Мріють, щоби тут відродилося повноцінне життя, хоча б таке, яким воно було до війни. А ще Дмитро Колесов пишається з того, що херсонці – щирі й відверті люди:

До речі, зараз чоловік гордо представляється так: “Дмитро Колесов, місто-герой Херсон, я корінний херсонець”.