Коли до спадщини немає доступу: херсонці створюють новий мальопис «Стіни»

Війна зруйнувала на Херсонщині не лише будинки, дороги й мости. Вона обірвала звичні зв’язки людей з культурною спадщиною – тими місцями, з якими пов’язана наша пам’ять, пам’ять наших сімей, громади. Це все те, що ми називаємо ідентичністю, те, що дає відчуття «свого». Проте цей зв’язок залишається важливим, він нікуди не зник.

Значна частина культурної спадщини сьогодні перебуває під обстрілами або на тимчасово окупованих територіях, і про її стан ми можемо лише здогадуватися. У цій реальності постає складне питання: як працювати зі спадщиною, коли до неї немає фізичного доступу? Відповідь на нього постійно шукають (і знаходять) громадські організації Херсонщини – ті, хто ще до повномасштабного вторгнення взяв на себе роль захисників, дослідників і комунікаторів локальної культури.

Саме цей досвід став основою графічного роману «Стіни» – спільного проєкту Центру культурного розвитку «Тотем», Культурного центру Україна-Литва та Новокаховського товариства охорони культурної спадщини, за підтримки Програми "Партнерство за сильну Україну" (PFRU).

«Після 2022 року ми всі працювали паралельно, у різних містах, у релокації. Але в якийсь момент стало очевидно: ми робимо одну й ту саму справу – шукаємо способи не втратити спадщину і локальну ідентичність, навіть коли самі об’єкти знищені або недосяжні», – говорить Олена Афанасьєва, голова ЦКР «Тотем».

Графічний роман «Стіни» об’єднує три знакові для Херсонщини об’єкти спадщини: будинок Поліни Райко в Олешках, середньовічну фортецю Тягинь біля села Тягинки та «Кам’яні вишиванки» Нової Каховки. Це різні типи спадщини – наївне мистецтво, археологічна пам’ятка, монументальні панно. Всі вони активно досліджувалися та переосмислювалися до повномасштабної війни, після її початку – пережили спільний досвід втрати доступу, а зараз постало завдання збереження якщо не самих пам’яток, то тих важливих для України та світу сенсів, які вони несуть.

Фрагменти мальопису «Стіни», історія будинку Поліни Райко. Колаж: Тотем

Будинок Поліни Райко, затоплений після підриву Каховської ГЕС, продовжує жити у цифрових архівах, книгах, доповненій реальності та мистецьких проєктах. Тягинь, що перебуває під постійними обстрілами, стала прикладом того, як громада повертає собі власну історію, вириваючи її з колоніальних наративів – фортеця Тягинь з’явилася на новому гербі та прапорі Тягинської громади, в самій Тягинці з’явилася вулиця Князя Вітовта, у 2024 році було створено віртуальний музей пам’ятки. «Кам’яні вишиванки» Нової Каховки – це не лише історія довгої адвокаційної боротьби, досліджень, реставрації та протидії тиску, але і яскравий приклад переосмислення спадщини, яка колись вважалася радянською.

«Ці об’єкти ніколи не були «тихою спадщиною». До того, як «Кам’яні вишиванки» стали брендом Нової Каховки (хоча й не визнаним офіційно, навколо них були й конфлікти, й спротив. Проте сьогодні, навіть без доступу, «Кам’яні вишиванки» – це справжня зброя в боротьбі за сенси», – зазначає Єлізавета Євсеєва з Новокаховського товариства охорони культурної спадщини.

Авторки проєкту свідомо обрали формат графічного роману. Графічний роман або мальопис – це форма розповіді, близька до коміксу, проте з більшою увагою до художнього складника. Це сучасна, популярна серед молоді форма розповіді, яка не лише розважає, але й дозволяє говорити на серйозні теми доступно та емоційно.

«Зараз людям важко читати великі тексти, а молодь взагалі більше приваблюють сучасні формати. Разом з тим потреба в щирих історіях нікуди не зникла, а цікавість до української спадщини лише зростає. Графічний роман дозволяє показати спадщину як живий процес, а не як щось застигле в минулому. Взагалі, я давно мріяла побачити історію Фортеці Тягинь в анімації чи у коміксі», – пояснює Наталя Бімбірайте, голова «Культурного центру Україна-Литва».

Фрагменти мальопису «Стіни», історія про археологічну пам’ятку «Фортеця Тягинь» від Гошкевича до сучасності. Автор Макс Гулієв

Назва мальопису «Стіни» має багато сенсів. Це і реальні стіни – розписані Поліною Райко, прикрашені «Кам’яними вишиванками» чи відкриті археологами у Тягині. І водночас – ті самі «дві стіни», між якими українці змушені ховатися під час обстрілів, та сама потреба у безпеці та захисті, яка стала нашою буденністю. А ще можна згадати народний вислів «рідні стіни лікують». У цьому сенсі рідні стіни – це і наші домівки, і наша культурна спадщина.

Проєкт розпочався у грудні 2025-го зі створення хронології подій, пов’язаних із кожним з об’єктів спадщини, та сценаріїв графічного роману. Зараз над створенням ілюстрацій вже працюють художники. Новий мальопис побачить світ навесні цього року, однак проєкт не обмежується лише виданням книги. Його важливою частиною стане робота з громадами з прифронтових і деокупованих регіонів – Херсонщина, Сумщина, Чернігівщина, Харківщина, Миколаївщина, Дніпропетровщина, – з тими громадами, які зараз також шукають відповідь на питання, як працювати зі спадщиною у часи втрат і невизначеності, як і що можна зберегти, коли до самої спадщини немає фізичного доступу. Власне, багато відповідей автори обіцяють надати в самому графічному романі «Стіни».

Фрагменти мальопису «Стіни», історія будинку Поліни Райко. Колаж: Тотем

Дана стаття підготовлена за підтримки Програми “Партнерство за сильну Україну", багатосторонньої донорської ініціативи, що фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю ГО Центр культурного розвитку «Тотем» і не обов’язково відображає позицію Програми та/або її фінансових партнерів.