Хранителі пам’яті з Полісся: історія від кіноклубу Docudays UA в селі Покалів на Житомирщині

Ще на початку 80-х громада Покалева просила владу встановити пам’ятник односельцям, загиблим під час Другої світової війни. Але замість нього прислали пам’ятник “першим більшовикам”, що зображував кремезного чоловіка в кожусі, папасі й з величезним прапором у руках. “Я народилася і прожила тут усе своє життя. І ніхто ніколи до пуття не знав, кому той пам’ятник, але він стояв,” – згадує модераторка кіноклубу Docudays UA при Покалівському ліцеї Юлія Давидюк.

Юлія Давидюк

Як кіноклуб декомунізував пам’ятник “першим більшовикам”

Після здобуття Україною незалежності біля цього пам’ятника з’явився ще один – односельцям-жертвам сталінських репресій. Так у Покалеві склалася абсурдна ситуація: в центрі села поряд стояли пам’ятники катам і їхнім жертвам. Коли почалася декомунізація, невідомі посеред ночі зняли табличку з монумента кремезному чоловіку – й на тому все.

А в січні цього року вчителька, депутатка Покалівської сільради Юлія Давидюк створила кіноклуб Docudays UA при Покалівському ліцеї. Члени громади приходили дивитися документальне кіно про права людини, обговорювали фільми, порівнювали побачене з проблемами у своєму містечку, планували, що треба змінити й покращити. 

“Ми вирішили, що нарешті настав час, коли маємо “дотиснути” питання з радянським пам’ятником до логічного завершення й зняти його. Організували громаду, написали листи зі зверненнями до місцевої влади, з’їздили на виконком, потім на сесію Овруцької міської ради – і таки отримали рішення”, – розповідає Юлія.

Такий вигляд центр села мав нещодавно: поряд – пам’ятники катам і їхнім жертвам

Допитуюсь, як на це реагували односельці.

Але діалог з громадою таки зробив своє. Юлія знайшла  спосіб переконати людей – за допомогою документального кіно. “У фільмотеці Мережі DOCU/CLUB є фільм грузинського режисера Шалви Шенґелі “Володар”. Він розповідає про пам’ятник Сталіну, що стояв на території старовинного жіночого монастиря, і про конфлікт, який виник у селі навколо пам’ятника. “Ситуація  схожа на нашу, – згадує модераторка. – Я збирала громаду на покази фільму, а потім дискутували про історичну пам’ять, відновлення історичної справедливості – і зрештою разом вирішили знести радянський пам’ятник”.

Демонтаж монумента почався о 7-ій ранку. Наші працівники старостату, бідолахи, його навіть молотами гепали, але там така цементна заливка! Поки пиляли його, порвали два троси. І вже потім приїхав один відчайдух водій і каже: “Я його і так звалю, без тросів, зараз зробимо”. Ось йому це і вдалося,” – розповідає модераторка кіноклубу.

Момент знесення пам’ятника “першим більшовикам”

Юлія Давидюк – місцева депутатка, тож не можу не запитати, навіщо їй кіноклуб для реалізації ідей? “Бо він згуртовує, – запевняє вона. – Коли ти знаходиш однодумців у громаді, коли люди розуміють проблему, її легше вирішити. Мені потрібна комунікація з людьми, тоді можемо знайти різні шляхи для розв'язання наших проблем.”

А почалося все з випадку

Сама вона з тих, кого можна назвати “магнітом”, бо гуртує навколо себе і дорослих, і дітей. “Я навіть не знаю, як без кінофільмів обговорювати деякі болючі питання, як говорити про права людини і як їх пояснювати нашим дітям і дорослим. Бо коли ти просто говориш про булінг, – це одне, а коли ти показуєш дітям документальний фільм “Булер”, то вони відчувають біль інших, розуміють, як не треба чинити. Мене вражають висновки, які діти роблять після перегляду фільмів,” – зізнається модераторка.

Після показу для школярів

Її кіноклуб став справжнім культурним осередком у громаді, а вплив кіноклубу вже вийшов далеко за межі Покалева. Модераторка проводить виїзні покази в Овручі: в центральній бібліотеці, в недільній школі та в хабі. А з січня планує розпочати кінопокази й у сусідніх громадах. Особливо багато заявок надійшло зі Словечного. 

Та й у рідному для модераторки Покалівському ліцеї, при якому працює кіноклуб,  навчаються учні з 16 населених пунктів району. Деякі з них розташовані за 3 км від білоруського кордону, тож діти їдуть до школи здалеку. Навчання в ліцеї відбуваються в очному режимі, а за небезпеки учні  спускаються в укриття. А там Юлія Давидюк часто проводить і зустрічі кіноклубу.

Кінопоказ в укритті

Герої не вмирають, доки пам’ять про них жива

Саме на таких зустрічах з’явилася й ідея адвокаційного проєкту “Не забудемо і не пробачимо”, який кіноклуб реалізував в рамках програми «DOCU ДІЄ 2.0». Юлія Давидюк з однодумцями звернула увагу, що в Овруцькій громаді немає комплексного підходу до увічнення пам’яті Захисників України. “У нашій громаді з початку війни дуже багато земляків загинуло. І пам'ятні дошки постійно встановлювали на стінах шкіл, які вони закінчували – на деяких до 15 меморіальних дощок. Школи перетворилися на меморіали. Для дітей загиблих героїв, які там навчаються, це дуже велика травма. А де встановлювати дошки тим, хто тут не вчився, але мешкав у цих населених пунктах? Так з часом пам’ятні дошки почали з’являтися вже й на фельдшерсько-акушерських пунктах, і на сільських клубах, і на старостатах. Ми вирішили переосмислити проблему, знайти якийсь інший вихід із ситуації та облаштувати спільний простір пам’яті”, – розповідає Юлія Давидюк.

Відкриття виставки “Герої не вмирають, доки пам’ять про них жива”

І знову допомогло документальне кіно. Мешканці громади дивилися фільм “Казка про коника” Уляни Островської та Дениса Страшного і в обговоренні формували спільну думку щодо створення місця пам’яті. Таким місцем має стати Меморіал у центрі села, – постановила громада.

За чинним законодавством, для створення Меморіалу треба пройти процедуру виокремлення земельної ділянки. Це швидко не зробиш, але робота розпочалася. Мешканці громади долучилися до адвокаційного проєкту – напрацювали та вже затвердили в Овруцькій міськраді дорожню карту для створення й облаштування у Покалеві місця пам’яті героїв. А тим часом у червні в центрі села на місці демонтованого пам’ятника урочисто відкрили виставку “Герої не вмирають, доки пам’ять про них жива”.

Завдяки кіноклубу в Покалеві вже з’явився тимчасовий простір пам’яті про героїв нинішньої битви за Україну. У громаді планують продовжувати роботу, щоб повністю впорядкувати постійне місце пам’яті та створити Меморіал. А Юлія Давидюк вірить, що успішна комунікація з місцевою владою і підтримка громади допоможуть досягти запланованого.

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.

Фото з архіву Юлії Давидюк

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.