Херсон Олександра Степаненка, погляд архітектора та художника
У житті Олександра Степаненка архітектура та живопис переплетені нерозривно. Архітектором він працював в Херсоні понад 35 років. За його проєктами побудовано безліч громадських і житлових споруд в місті й області. Але з дитинства – малював, і ця пристрасть з роками тільки зміцнювалась. Архітектор і художник багато років оспівує Херсон, акварелі та олійні картини переважно присвячує старому місту, яке і до війни поступово втрачало своє обличчя, а зараз безжально знищується росіянами. Але краса і дух нашого Херсона, за які ми так любимо наше місто, залишаються у творах Олександра Степаненка.
Окупацію архітектор і художник пережив у Херсоні, і весь цей час присвятив творчості – малював херсонські вулички та знакові споруди.
За час окупації – 36 акварелей
Згадуючи про окупацію, пан Олександр зізнається, що було дуже важко і лячно.
«Якби, не дай Боже, завітали до мого помешкання, то мало не здалося б. Річ у тому, що я вже понад 30 років, окрім всього іншого, ще й історію вивчав. І ці історичні книжки росіянам, явно, не сподобались би. І не тільки це. Моя дружина – член Спілки письменників, пише патріотичні вірші».
Тож подружжя зайвий раз на вулицю не виходило, хіба що до магазину поблизу ходили або навідувалися до мами дружини. Художник каже, що російських рублів навіть у руках не тримав і не хотів – добре, що пенсія приходила на картку і що була можливість розраховуватися за покупки через термінал. І весь свій час присвятив малюванню – малював постійно.
«На жаль, олійними фарбами я не малював.У мене незакінчені дві роботи до цього часу так і стоять, бо фарби мало і сохне довго. Я працював тільки аквареллю. Акварель – це складніше, але швидше. Це моя рідна техніка, улюблена. За цей період я зробив 36 акварельних робіт – херсонський міський пейзаж, особливо старий Херсон».
Олександр Степаненко. Наш Херсон. Акварель. 2022.
Єдине, коли не було ані світла, ані води, ані тепла, Олександр Степаненко малював просто пейзажі. Бо міський пейзаж потребує точності, щоб люди впізнавали місце, треба писати з натури або з фотографії, і багатий фотоархів допомагав митцю під час окупації, коли не тільки він, а й багато херсонців намагалися зайвий раз не виходити з дому, щоб не зустрічатися з окупантами.
«Пересічні громадяни можуть подумати, що з фотографії це легше зробити. Ні, це не легше, – пояснює художник. – Я тільки беру сюжет, конкретику, яка будівля, а все інше треба придумувати. Навіть небо, бо на фотокартці часто просто одного кольору воно нецікаве, якщо немає хмар. А щоб картина була живописною, це все треба з голови брати. Тож це нелегка праця».
Всі свої роботи пан Олександр викладав у Фейсбук – крім однієї, Морської академії на розі Перекопської та Ушакова, бо на ній був український прапор. Цей малюнок художник оприлюднив вже після деокупації.
Олександр Степаненко. Мореходка. Херсон. 2022
Як зникав старий Херсон
Олександр Степаненко каже, що, мабуть, нема вже таких знакових будівель у Херсоні, які б він не малював. Для нього міський пейзаж – це не тільки ностальгія за нашим старим містом, а й професійний погляд архітектора, якому саме цей жанр ближчий до душі. Насправді у сфері інтересів художника не тільки Херсон – він малював й інші українські та закордонні міста, але зрозуміло, що пейзажі рідного міста переважали.
«Зараз я вважаю, що відходити від теми Херсона з мого боку було б неетично, – каже пан Олександр. – Писав Херсон багато. Це моя дуже давня стара тема, бо вона цікава. Люди на виставках дивляться: о, це я тут живу поруч, а я тут працював чи працювала. І людям приємно, і мені».
За тим, як зникає старий Херсон, архітектор почав спостерігати ще з 1970-х років. Особливо нищівними стали 1990-ті роки, коли багато об’єктів знесли, історичні будівлі облицьовували пластиком, а місто стало «обростати» магазинчиками. «Перегадили весь старий Херсон», – гнівно каже Олександр Степаненко.
Особливо гірко за ті випадки, коли архітектор виконував проєкт реконструкції старого будинку, який би не руйнував зовнішній вигляд історичної забудови, а замовник, не питаючи нікого, перероблював все – і своїм особняком у стилі «доморощених поціновувачів архітектури» руйнував вигляд старого міста.
«Нещасний квартал» та інші втрати
Так вже вийшло, що все це перебуває в одному місці, але розведене в часі. Те, що викликає найбільшу огиду – недобудований торговий центр «Суворовський». І те, за чим архітектор жалкує найбільше, – знищений квартал, де був будинок Джона Говарда, перша на півдні України аптека, де жив академік Тарле. Під час розмови пан Олександр додає, що ми всі неправильно ставимо наголос у прізвищі академіка: треба на першому складі, а не на другому. А знає це від свого батька, в якого Тарле викладав історію в інституті й завжди виправляв помилку, кажучи, що він не француз, а єврей. А далі знов продовжує розповідь про найбільший міський біль, наголошуючи на тому, що за зруйнованими сходами жалкувати не варто:
«Всі старовинні будинки були дурною комуністичною партією знесені та побудовані ці дуркуваті сходи. Чому дуркуваті? Бо вели з нізвідки в нікуди, хіба що в кафе «Океан», як ми жартували. По цих сходах майже ніхто ніколи не ходив. Вони не були потрібні. Окрім того, виникла пустота, і будівля театру як об'єкт не тримала цього простору. Забудувати треба було цю ділянку, але ж не такої висоти! На містобудівній раді ми категорично рекомендували проєктантам знизити поверховість. Але хто кого слухав? Та там керував Сальдо. Тут зіграли роль гроші, і в результаті стоїть воно, нікому не потрібне... Ні в тин, ні в ворота».
Із втраченого назавжди Олександр Степаненко згадує і гімназичний фонтан, на місці якого більшовики поставили стелу газеті «Іскра». Каже, що не застав часи, коли фонтан працював, але навіть без струменів води він був дуже гарним.
А після деокупації проблем додають обстріли росіян. Згадка кожної пораненої будівлі викликає в архітектора біль, особливо якщо там залишилася часточка і його душі, як це було з 20-ю гімназією, до реконструкції якої пан Олександр свого часу був причетний:
«Це знакова будівля, історична і архітектурна. Тут такі видатні люди навчалися! Дуже шкода її. І бібліотеку Гончара теж. Її наша Галина Авраменко проєктувала. Дуже шкода. І художній музей – то взагалі наша перлина. І навіть будівлі обладміністрації, апеляційного суду шкода. Звичайна архітектурна будівля 60-х років, начебто нічого особливого, але там колись було ЦКБ, Центральне конструкторське бюро, люди проєктували кораблі».
Олександр Степаненко. Художній музей в Херсоні. 2016. Полотно, олія.
Відбудовувати місто, розвивати промисловість
Необхідність відновлення міста – справа очевидна. В основному треба буде робити відновлювальні ремонтні роботи, реконструювати, реставрувати старовинні наші будинки. І не без того, щоб щось нове будувати. Але питання це у пана Олександра оптимізму не викликає, бо в Херсоні й раніше архітекторів багато не було.
«Вже немає центрального проєктного інституту «Діпромісто», де я все життя працював – розікрали, розвалили, кадри розбіглися. У нас буквально на пальцях можна перелічити архітекторів, які реально щось можуть робити. Молодих теж нема. Хлопці непогані, але для архітектури одного диплома мало. Бо архітекторами стають люди, практично працюючи по проєктуванню десь до 40 років під керівництвом досвідчених спеціалістів. На жаль, ці хлопці не мають школи, практичного досвіду».
Може, доведеться залучати фахівців з інших міст, розмірковує архітектор. Наприклад – з Одеси, там інша ситуація: і архітекторів достатньо, і свій інститут проєктний і навчальний є.
Але головне, на чому наголошує Олександр Степаненко, потрібно відновлювати не тільки житло, громадські будівлі, а й промисловість:
«Мені дуже хотілося б, щоб відновили наше суднобудівництво, порт. Щоб у нас все це працювало. Бо ми звикли, що Херсон – це корабел. Як немає промисловості, то немає міста. Бо де будуть працювати люди? Ми ж не живемо виключно коштом туристів, як міста в Італії чи в Греції. Промисловість – це є одна з основних містоутворюючих складових».
Загалом Херсону буде потрібен цілий комплекс робіт. Але все це – після нашої перемоги.
Нагадуємо, що росіяни нещадно нищать Херсон. З найболючіших втрат – подвійний обстріл Свято-Катерининського собору, влучання в один із найстаріших навчальних закладів – гімназію №20, в кіноконцертний зал «Ювілейний». Архітектурні пам'ятки Херсона, які пережили кілька революцій та війн, після обстрілів зникають із мапи міста.
-preview.webp)
