Херсон ніколи не був російським

З самого початку війни росії проти України пропагандисти кремля все активніше «закидали» та «просували» тезу, що Південь України – російська територія, на якій все створили катерина друга, суворов, потьомкін та інші імперські сановники.

Наразі цю «тезу» вони намагаються «насадити» херсонцям, яким не пощастило залишитися в окупації. Методику обрали доволі примітивну, її використовували більшовики ще у 1917 році. Тут все! Агітаційні банери з царями та їх сумнівними фаворитами, організація незрозумілого херсонцям свята «день росії», введення «рубля», змушування освітян, лікарів та бізнесу працювати за «російськими правилами», створення «молодіжних організацій» на кшталт  гітлер'югенду тощо. Загарбники вважають, що вся ця вакханалія повинна «занурити» херсонців в атмосферу «руськості»? Вони дуже помиляються. Їм про це нагадують щодня ЗСУ, містяни та партизани. 

Іноземна “експансія” на Південь України 

Але спробуймо розібратися, чи справді в 18, 19 та на початку 20 століття «все створили росіяни» на Півдні України, як про що горлають кремлівські псевдозмі? Пам’ятаєте, як російська імперія опинилася у нашому регіоні? Вона його захопила військовим шляхом. Після чергової російсько-турецької війни, коли царська армія вийшла у пониззя Дніпра, постало питання про будівництво фортеці – форпосту подальшої експансії царської держави на південний захід. Спочатку планували її розмістити на березі Дніпровського лиману, але дуже швидко від такої ідеї відмовилися, бо поряд – турецька фортеця Очаків. Тому збудували фортецю на місці укріплення Олександр-Шанець (зараз — парк “Херсонська фортеця” в Херсоні).

На початку будівництва вже з’явилися проблеми у «полюбовника» катерини другої – так у радянські часи називали потьомкіна. Не так просто було спорудити фортецю на «болотяному ґрунті». Тоді царська «еліта» пішла шляхом найменшого спротиву – хай все зроблять іноземці. Так і вийшло. Наприклад, архітектором Спаського (катерининського) собору був француз Клод Буржуа. Потім постало питання: «А як будемо розвивати сільське господарство та промисловість?» І тут знову допомогли іноземці. Як гадаєте, хто допомагав розв’язувати проблеми з управлінням, торгівлею, освітою та іншими сферами життя Півдня України? Правильно, іноземці. Вони будували житлові будинки, укріплення та адміністративні будівлі у фортеці, а потім – у місті, займалися виноробством, вівчарством, налагоджували комерційні зв’язки з Європою та Азією. Чого тільки варті заводи французів Вадонів та німців Фальц-Фейнів, які, можна сказати, формували «ВВП» регіону в 19 столітті. І це ще не згадали про болгар, швейцарців, британців, перуанців, іспанців, албанців та інших іноземців, які разом із населенням створювали економічне та культурне «обличчя» Херсонщини.

На початку 20 століття, після кількох хвиль переселення іноземців, у межах сучасної Херсонської області проживало понад 150 національностей. Кожна етнічна група спеціалізувалася на певній галузі виробництва. Французи вирощували виноград та виготовляли чисту вовну, німці розвивали промисловість та займалися вівчарством, греки – рибним промислом та морською військовою справою, італійці та іспанці – торгівлею...

Грабунок – як форма господарювання

І ось тут виникає питання: «Де ж тут росіяни?» Звісно, пропагандисти кремля будуть сперечатися та кричати: все зробили імперські чиновники та поміщики. Так, вони звісно заселяли терени Херсонщини та засновували власні маєтки. Але як вони це робили? Був такий російський поміщик та місцевий чиновник Овсяніко-Куліковскій. Він займався вівчарством, на землях які «віджав», використовуючи своє становище, у француза Марі. Іноземець писав заяви та скарги губернатору, генерал-губернатору та навіть у петербург, але безрезультатно. Знаєте, що кумедно та одночасно трагічно? Про цей випадок нічого не написано в царській або радянській історичній науковій літературі. Натомість там описано, як «сумлінно» місцеві поміщики вчилися у французів займатися вівчарством. Як бачите, вони самостійно вчилися тільки грабувати та привласнювати чуже. 

Також на прикладі Херсона можна продемонструвати, яке ще значення мали іноземці. Значну частину підприємств та форм введення сільського господарства, які були в царський та радянський періоди, започаткували саме іноземці. Так, херсонський суднобудівний завод «виріс» із корабельні Вадона, консервний завод із підприємства Софії Фальц-Фейн, комбайновий завод із мануфактурного підприємства Гуревича, а займатися рибним промислом на професійному рівні нас навчили греки, брати Гоноропуло та Рафтопуло. Чому так сталося? Бо вони всі були професіоналами у своїй справі. 

Іноземці цінували українське селянство 

Ще цікаво те, що іноземці віддавали перевагу українським кріпосним селянам. Наприклад, у своєму листуванні Дюк де Рішельє писав міністру внутрішніх справ російської імперії графу Кочубею, що французи брали тільки кріпаків із Полтавської та Київської губернії, відмовляючись від селян курської та московської губернії. Причина цього доволі проста – працьовитість українця. За словами Рішельє, вони засвоюють нові знання, не лінуються та працюють за двох. Чим не могли похвалитися російські кріпаки. І саме завдяки цим якостям, вже у 19 столітті іноземці почали розуміти, хто такі українці, а хто такі росіяни.  

До речі, за переписом населення за 1897 року в межах Херсонської губернії* перше місце за чисельністю займали українці, потім йшли іноземці, а потім – вже росіяни.

І це ще далеко не весь список досягнень та напрямків діяльності іноземців на Півдні України, його можна продовжувати й продовжувати.

Просто треба розмежовувати такі поняття, як розвивати та насаджувати. Європейці розвивали наш регіон, звісно, не без особистої вигоди. Зрозуміло, вони заробляли гроші. А в той самий час царський уряд насаджував кріпосне право, знищував будь-яку національну автономію та примусово русифікував населення. Чого тільки вартий валуєвський циркуляр** та емський указ***.

Українська свідомість іноземців  

Цікаво, що 16 квітня 1917 року, коли херсонці вийшли на площу Свободи на підтримку Української Центральної ради****, їх підтримали діти та онуки тих іноземців, які переселилися на Херсонщину ще у 19 столітті. І в буремні 1917-1921 роки вони разом зламали парадигму «руськості» на Півдні України, як і сьогодні іноземні добровольці допомагають ЗСУ боронити територію нашої держави від агресора. 

Тому нинішнім окупантам треба зрозуміти одну річ – до яких би заходів вони не вдавалися на окупованій частині Херсонської області, ці зусилля будуть провальними. Не буде український херсонець підкорюватися тим, хто 24 лютого зламав йому життя, та «армійським чоботом» насаджує свою політику так званого «асвабажденія» та «руського міра».

*Херсонська губернія –  губернія російської імперії, що охоплювала сучасну Миколаївську частину Одеської, Херсонської, Дніпропетровської (Кривий Ріг) та Кіровоградської областей України, а також частину Придністров'я. Губернське місто - Херсон.

**Валуєвський циркуляр –  таємне розпорядження міністра внутрішніх справ російської імперії петра валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, навчальних і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури.

***Емський указ – розпорядження російського імператора олександра 2 від 18(30) травня 1876 року, підписане в Бад-Емсі й спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери. Емський указ забороняв українську мову у багатьох сферах життя (церква, музика, театр, книгодрукування (заборона ввезення на територію імперії книг, що надруковані українською мовою) і обмежував її лише побутовим вжитком; забороняв театральні виступи українською мовою.

****Центральна рада — спочатку, український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського національного конгресу — революційний парламент України, який керував українським національним рухом. Період дії: 4 (17) березня 1917 — 29 квітня 1918.