Спільне патрулювання та перехідні поліцейські сили – досвід реінтеграції сербських анклавів у Хорватії

Війна за незалежність (1991-1995), не зважаючи на присутність озброєної миротворчої місії ООН, спричинила смерть більше 20 тис.осіб, супроводжуючись взаємними етнічними чистками сербського та хорватського населення. За умовами мирної угоди Хорватія, між іншим, зобов’язувалася провести мирну реінтеграцію сербського анклаву – Східної Славонії.

Східна Славонія, населена переважно сербами, з 1996 р. стала об’єктом мирної інтеграції під наглядом тимчасової міжнародної адміністрації ООН (UNTAES). Серед інституційних змін, як гарантій неповторення конфлікту, на перше місце вийшли питання створення тимчасових поліцейських сил та демілітаризації регіону, закріплені в мандаті UNTAES.

Проблема демілітаризації була вирішена переважно силами миротворців, які проконтролювали відведення з регіону військової техніки: 93 танків, 11 бронетранспортерів, 35 систем протитанкового вогню, 107 одиниць артилерії, 123 мінометів та 42 одиниць протиповітряної оборони. Після цього спільно з урядом Хорватії та міжнародними донорами UNTAES провела 10-місячну кампанію викупу зброї у громадян, при цьому сербському населенню виплати здійснювалися у марках ФРН, а хорватському – у національних кунах. Витративши 10.7 млн. хорватських кун (близько 2,7 млн. марок ФРН), миротворці отримали на своїх складах 9 680 гвинтівок та автоматів, 6375 гранатометів, 14 520 ручних гранат та боєприпасів до гранатометів, 106 кг вибухівки, 2,3 млн.патронів. Сербські військові формування (8-10 тис. осіб) та поліція (близько 1200 осіб) були розформовані без притягнення в цілому до кримінальної відповідальності за участь у військових діях.

Проте хорватські органи влади не змогли запровадити на території Східної Славонії поліцейські підрозділи, сформовані хорватським персоналом. Сербське населення регіону негативно ставилося до хорватських правоохоронців і було переконане, що хорватські поліцейські будуть виконувати свої обов’язки вкрай упереджено, керуючись мотивами помсти та дискримінації на етнічно-релігійному ґрунті.

Враховуючи напруженість пост-конфліктної ситуації, UNTAES за підтримки хорватських державних інституцій та місцевої сербської влади створила виключно для Східної Славонії т.зв. перехідні поліцейські сили – поліетнічну поліцію (TPF, Transitional Police Force).

На стадії 3-місячного відбору до поліції кандидати з числа сербського населення попередньо перевірялися МВС Хорватії на причетність до воєнних та інших злочинів відповідно до існуючих на той час баз даних. Після перевірки кандидат затверджувався. Таку ж саму процедуру здійснювали сербські органи влади Східної Славонії стосовно кандидатів з числа хорватів. В результаті МВС Хорватії запропонувало підписати контракт на службу 916 кандидатам з числа сербів та інших етнічних меншин.

Для уникнення суб’єктивізму та можливих конфліктів до багатонаціональної поліції не були прийняті хорватські поліцейські, чиї родичі загинули під час війни, а також ті, чиї родичі проживали на той час в Сербії, Боснії, Чорногорії, Македонії. Одночасно не були прийняті сербські поліцейські, стосовно яких малися підозри у причетності до вчинення воєнних злочинів. З цих же міркувань – для забезпечення об’єктивності та неупередженості – до патрульних нарядів входили один сербський поліцейський, один хорватський поліцейський та один – представник Цивільної поліції ООН.

Миротворці витратили ще декілька тижнів на уточнення тривалості випробувального періоду, розмірів зарплати, оплачуваних відпусток у зв’язку із навчанням тощо. Окремо було досягнуто домовленості щодо розподілу поліцейських станцій, які будуть очолюватися хорватами та сербами.

Перший етап інтеграції сербських поліцейських до TPF йшов повільно через їх високий рівень недовіри до хорватської влади. Перші 130 хорватські офіцери також побоювалися жити за місцем служби, тому спочатку миротворці забезпечували їх щоденне транспортування між домом та роботою. Взаємна недовіра між сербськими та хорватськими офіцерами призвела до того, що сербські поліцейські відмовилися носити уніформу з хорватськими символами та отримувати зарплату у хорватських кунах. Натомість вони наполягали на шевронах з емблемою Федеративної Республіки Югославія та грошове утримання у сербських динарах. Одночасно вони відмовлялися їхати на навчання до Загребу, упереджено ставлячись до принципів підготовки хорватської поліції. Як вихід із такої ситуації, UNTAES вирішила пошити для персоналу TPF спеціальну форму без національних символів та сплачувати зарплату у марках ФРН.

2-тижневе навчання було вирішено провести у Міжнародній поліцейській академії (Будапешт) на кошти американської програми ICITAP. Після цього для 600 сербських поліцейських був організований додатковий тижневий курс з патрульної служби, а для усіх поліцейських – навчальний курс з прав людини та поліцейської етики, захисту прав людини, ролі поліції у демократичному суспільстві та процесі мирної реінтеграції.

Наприкінці 1997 р. TPF складалася з 811 сербських, 815 хорватських офіцерів поліції та 52 представників інших етнічних груп. Роботу створеної місцевої поліції супроводжували та контролювали 50 представників Цивільної поліції ООН, які відзначали відсутність робочих та особистих конфліктів між поліцейськими різних національностей. З 1998 р. сербські офіцери були зараховані до постійного складу поліції Хорватії як результат успішної реінтеграції.

В подальшому усі хорватські поліцейські, які проходили службу під час війни, пройшли обов’язкове додаткове навчання, 50% якого складала робота з населенням, діловий етикет та ділове листування, правила поліцейської роботи. МВС Хорватії відмовилося від підготовки поліцейських «фахівців на усі руки» та стало випускати виключно вузькоспеціалізованих спеціалістів. Це дозволило частково вирішити проблему зниження політичного впливу на поліцію, коли офіцери могли просуватися політиками на посади незалежно від своєї спеціалізації.