Злочини СРСР не мають терміну давності

У черговий пам'ятний день згадуємо жертв радянського терору. Але виокремлювати лише Великий терор 1937 року — лукавий прийом.

Багато чого було і до, і після. Терор був безперервним з 1921 року, коли знищили Українську Народну Республіку, по 1991 рік, коли відновили Україну. Весь цей період необхідно трактувати, як окупацію.

Слід відкоригувати словник, яким ми послуговуємося, коли змальовуємо радянський терор. Говорити про репресії не зовсім коректно. Ми ж не говоримо про нацистські репресії, а про терор, геноцид.

Слово "репресії" впровадив Микита Хрущов. Воно підходило і до вчительки, яку звільнили за політичні погляди, і до вбивство академіка Агатангела Кримського. І те, і те - репресії. Всю амплітуду злочинів, які чинив радянський окупаційний режим називали репресіями. Цим словом можна було то згущувати фарби, то відбілювати їх.

Злочини Радянського Союзу не мають терміну давності. Їх потрібно розслідувати і порушувати кримінальні справи. Починаючи з Голодомору, і закінчуючи переслідуванням колишніх працівників Комітету державної безпеки та МДБ. Варто дослідити кожну біографію працівників каральних органів на предмет злочинів.

Ветерани Міністерства державної безпеки СРСР отримують зараз пенсії в Україні, а ветерани КДБ - працюють в СБУ. Не можна ставити між усіма знак рівності, багато з них дійсно служили Україні. Але це не означає, що всіх винних у злочинах проти українців не треба карати.

Робота над покаранням чекістів почалася з Революції на граніті. Тоді почали цього вимагати. Після Революції гідності закон про люстрацію був прописаний половинчасто, нечітко. Супровідний закон про декомунізацію вказує, що всі керівники радянських органів до Другої світової війни - злочинці. А що після? Вони вже такими не є, навіть якщо під час Великого терору вбивали людей?

Дмитро Донцов казав, що ворога треба добивати. І це потрібно зробити, використовуючи морально-правову оцінку дій. Потрібно прибрати не лише пам'ятник Щорсу, а й Жукову.