Жіночий героїзм чи імперський дискурс?

На вчорашній пост про домашнє завдання малій дитині в школі написати твір про Валентину Терешкову народ вражаюче закліпав очима: "А що тут такого?"

Не думав, що це треба пояснювати. Валентина Терешкова - це повністю імперський дискурс "зато мы делаем ракеты, а также в области балета мы впереди планеты всей". Можна ще сперечатися про Булгакова, Висоцького та Цоя - вони хоча би були проти системи (хай навіть навчилися в ній виживати і зараз можуть бути культурною зброєю проти нас саме тому, що ми їх любимо і на них виросли). Валентина Терешкова таких суперечок не викликає - це і є система, так само як Сергій Михалков. Вона імперська героїня, що мала бути спільною для естонців, грузинів та узбеків. І, звичайно, для українців.

Постійно відтворюючи імперський дискурс, ми тим самим підкреслюємо його виключну цінність і виховуємо дітей в розумінні цього. Але це чужий дискурс, це ворожий дискурс. Сучасна Росія не має своїх героїв поза часом і простором імперії, і такий саме погляд нав'язується нам. Але ж в Радянському Союзі не все було погано, кажуть нам. Відповідаю: в Радянському Союзі були Голодомор та знищення української культури, і цього має бути досить українцям. Скажіть євреям, що у Третьому Райху не все було погано, і будьте готові почути відповідь.

Можливо, вчителі мали на увазі прославити жіночий героїзм. Можливо, вони хотіли прославити жінок у науці та технологічному прориві. Може, вони прагнули підкреслити ґендерну рівність. Але, на мій погляд, наш час в Україні дає достатньо прикладів всього цього, й особливо жіночого героїзму. Нам потрібні свої герої, свої історії - жіночі й чоловічі, воєнні, винахідницькі, наукові, політичні, бізнесові, волонтерські тощо. Нам потрібні свої образи, і то не лише з давнього минулого, а з нещодавнього. Революція, війна і виклики сьогодення є достатнім джерелом таких історій.

Імперія починається з прославляння імперських героїв - спільних героїв. Імперія закінчується з появою власних героїв вільних народів. Тому українські герої сиділи на Каспії чи в Сибіру, гинули у бою чи психушках. Їх не мало бути, і головне - щоб після них не залишалося пам'яті. Замість них мали бути Валентина Терешкова, Зоя Космодем'янська і Павлик Морозов. Імперські герої - це зброя проти нас, це зброя проти наших дітей. Дивно чути в такій ситуації "А що тут такого?" Якщо ви бачите зброю, наставлену на ваших дітей, - не гайте ні хвилини.

Валерій Пекар