Собаче життя в Херсоні

Собаче життя в Херсоні нічим не відрізняється від людського: є “мажорчики”, обласкані своїми власниками – ситі, миті, дорого одягнуті, як то кажуть, з голочки, на всі сто відсотків задоволені життям. Є, так би мовити, “середній клас”, який не “жирує”, але цілком жити можна: їжа, дах над головою є, хазяїн піклується в міру своїх можливостей – що ще треба не розпещеному песику?

А є і безхатьки, які з різних причин опинилися на вулиці. Хоча зараз – основна причина – це війна, яка змусила когось тікати світ-заочі, рятуючи життя своє і своїх рідних, кидаючи не тільки своє житло напризволяще, а й своїх домашніх улюбленців. Шальки терезів – річ доволі жорстока…

З моменту окупації Херсона й донині на слуху багато було різних “собачих” історій – сумних і з хепі-ендом. Та головне те, що херсонці, насправді – неймовірні. Здебільшого. Якось у грудні минулого року проходжу через один двір, а там кипить колективна робота. Сусіди гуртом майструють будку для чужого собаки. Тут і миска з їжею, і вода. Поцікавився в добрих людей деталями. Кажуть, сусід – хазяїн собаки, дорослий чоловік – дуже плакав, коли дізнався, що не може вивезти за кордон свого улюбленця без документів. А на кону стояло життя дружини й дітей, бо почалися інтенсивні обстріли з окупованого лівобережжя. Тому, попросивши сусідів приглядати за цуциком, сім’я з важкою душею евакуювалася. Одна жінка каже: “Я б залюбки забрала песика до себе, але в нас і так уже живе три собаки – одна своя і дві в приймах. Тому ми собачку підгодовуємо, а зараз вдарили морози, тому і зробили будку. Правда, не всі сусіди підтримують нашу колективну благодійність. Дехто обурюється, що ми “принаджуємо у двір бродячих собак”. А ми їм сказали йти за русскім воєнним корабльом і робимо своє”...

Собаки, коти, голуби… Усі вони якось “петляють”, бо навколо багато небайдужих добрих людей, які готові поділитися останнім. Херсон – єдиний організм, який повинен вижити. І він виживе. Я в це вірю.

Олександр Андрющенко, 16 жовтня 2023 року.