Щодо можливого воєнного загострення

1. Ризик на сьогодні складає приблизно 50/50. Але це найвищий ризик за (щонайменше) останні 2 роки. І цей ризик збільшується ледь не щоденно.

2. Загроза повномасштабного вторгнення з боку Росії поки не є надмірно високою. Росіяни нарощують концентрацію сил і засобів, відбуваються певні неприємні рухи з того боку лінії фронту в зоні ООС.

Проте – не так кількість, скільки якість відповідних угрупувань поки не дає підстав прогнозувати масштабні дії. Наскільки відомо, не відбуваються й заходи, котрі завжди передують великим наступальним операціям.

Агресія – це останній козир, яким користуються тоді, коли інші варіанти не діють. З огляду на поведінку Кремля, Путін впевнений, що решта аргументів не вичерпані.

Але категорично відкидати такий сценарій було б необачно. Завше варто готуватися до найскладнішого.

3. Росія завжди підтискає на фронті, коли існує потреба/можливість. Тлом для підписання українською владою невигідних для держави домовленостей з агресором були Іловайськ, Дебальцеве й ДАП. Кремль цілком може вважати умовні Шуми чи Широкине (вибір топонімів довільний) ключем до подальшої поступливості Києва. Тим більше, що Зеленський реального випробування війною ще не проходив.

Сил і засобів для проведення локальної операції у росіян достатньо. За умови, що вони точно намацали слабку ланку в нашій обороні.

4. Брязкання зброєю і (або) локальний наступ – це не тільки здійснення тиску на Київ, але й гра на підвищення ставок в складних перемовинах з Вашингтоном. Контакти між РФ і США ідуть на різних рівнях, проходять складно, часами жорстко, але все одно тривають.

Нехай нікого не вводять в оману водевільні співи навколо «Путін – вбивця». Є гра на публіку, а є реальна політика. Ці країни - відверті антагоністи, але саме тому мусять пробувати домовлятися.

5. Реакція Вашингтону на кремлівські ігри (приведення європейського контингенту військ США у боєготовність, оперативні контакти американських дипломатів і військових з Києвом) означає, що американці московський мессидж побачили, натяк зрозуміли, виклик прийняли. Кремль підняв ставку – Білий дім відповів.

Американський сигнал українцям вартує особливої уваги. Переоцінювати його не варто (ніхто за нас воювати не буде), але недооцінювати – тим більше.

Попри напругу й непорозуміння американці сигналізують, що ситуацію пильнують. І така реакція в рази важливіша ніж омріяний «дзвінок Байдена», очікування якого перетворилося ледь не нову національну ідею.

6. Режим припинення вогню, на який ми «підписалися» влітку минулого року, зокрема передбачає заборону на розвідувальні дії, застосування БПЛА, снайперської/контрснайперської роботи тощо.

Дякувати Богові, цих застережень стовідсотково не дотримуються. Позаяк було б повним божевіллям залишатися сліпими, глухими й безпорадними особливо перед можливим загостренням. Тим більше противник ці заборони ігнорує.

Проте. Військові все одно (природньо) озираються на Банкову, яка політичні домовленості про режим припинення вогню погодила. І Банкова все ще наполягає на дотриманні умов режиму (попри посилення обстрілів).

Реального дозволу на повноцінну роботу снайперів, зокрема, на контрснайперку, наскільки зрозуміло, досі немає. А найчутливіші наші втрати останнім часом – якраз через безкарний снайперський вогонь противника.

Але. Ключове – це зняття будь-яких обмежень на ведення розвідки. На часі навпаки – її посилення.

7. Є надія, що РНБОУ на своєму засіданні належним чином оцінить наявні загрози й відпрацює адекватні засоби відсічі.
Зрадники, телеканали, Конституційний суд й видобувні компанії – речі безмежно захопливі, але є більш нагальні загрози нацбезпеці.

Концентруємось і пильнуємо.

Сергій Рахманін