Нам потрібен Сенцов

14 травня Олег Сенцов, запроторений російськими окупантами до колонії в Якутії, оголосив голодування. Сьогодні 21 травня. Його голодування триває вже 7 днів.

Олег Сенцов – ідеаліст, у найгіршому значенні цього слова. Живучи в Україні, про яку ми все знаємо, він вірив, що в цій країні можна писати сценарії і знімати кіно: і він це робив. Він вірив, що в цій країні, враженій апатією та меркантильністю, є сенс писати оповідання та романи: і він писав. Він вірив, що в цієї країни є майбутнє, а народ цієї країни здатен на диво – вирватися з тенет пострадянської архаїки й жити не на цвинтарі ілюзій, а суголосно з цивілізованим світом: і він брав участь у Майдані. Він вірив, що в супереч волі продажних політиканів, які закликали "не піддаватись на провокації", можна врятувати і Крим, і честь цієї країни: і він організовував у Сімферополі акції на підтримку єдності України. Тоді, в 2014 році, Сенцов був не потрібен українській владі й небезпечний для російських окупантів: арешт, фальсифіковані звинувачення, вирок – 20 років ув'язнення. Його не обміняли, за нього не боролись, його покинули. Він залишився сам.

Він ідеаліст. Він переступає через обставини й іде за своїм ідеалом; він завжди так робив. Він вірний собі: він – Олег Сенцов, – коли з ним його ідея, сильніший за всі обставини. Тепер він оголосив голодування й вимагає визволення з російських катівень усіх українських в'язнів. Що тут скажеш: ідеаліст – у найгіршому значенні цього слова; його ідея дорожча йому за його життя.

Його голодування триває вже сім днів. Я знаю, що це таке, – пише Семен Глузман, який пройшов усі жахи радянських таборів. - Він молодий і емоційний, думає, що зможе подолати Путіна, я теж думав, ніби зможу перемогти Брежнєва: не зміг, але вижив. Глузман знає про що пише. Він голодував двічі: 112 і 114 днів, і бачив наближення смерті. Глузман пише без патетики. Так пишуть про буденний досвід: дещо іронічно й зі знанням усіх обставин. Сенцова годуватимуть примусово: вставлятимуть у горло розширювач, від цього він втратить усі зуби, але він молодий, якщо виживе, вставить собі нові.

Володимира Буковського годували катетером через ніс: проштовхували в ніздрю шланг зі сталевим набалдашником, і кожна така процедура до кістки зішкрібала слизову носа. Маніпуляцію проводила лікар КДБ. Під час енної процедури, коли обличчя Буковського вже було суцільним кривавим місивом, нерви здали в охоронців: навіщо так знущатися над людиною?!. Жінка-лікар розплакалась: я не хочу опинитись на його місці. Так, звісно, вона хотіла залишатися на своєму місці.

Минуло сім днів. Путін, мабуть, ще не вирішив, як годувати Сенцова: розширювачем через горло, чи катетером через ніс. Путін – КДБешний вишкребок – теж хоче залишатися на своєму місці. Мертвий Сенцов йому не потрібен. Йому потрібен живий Сенцов – хай покалічений, хай беззубий, хай на межі смерті, – але живий.

Порошенка цілком влаштував би мертвий Сенцов. А ще Порошенку потрібні клоуни, пише блогер Олена Ксантопулос, і того – Сенцов був і залишається нецікавим нашому політичному кодлу. Сенцов – справжній, а такі непотрібні в партійних списках і про таких не говорять у Раді Європи. Нашим політиканам потрібні не люди, а ширми – галас і подвиг у прямому ефірі – шумок, під який можна було б красти.

Сенцов – не актор, він письменник і кінорежисер. Він не підписувався на чужі ролі. Він сам пише собі роль. Я не знаю, який фінал замислив Сенцов.

Я хочу, щоб він вижив. Вижити Сенцов може, лише повернувшись до України. Він не потрібен політиканам, але потрібен нашій країні – всім нам. Ми втратили Стуса, але маємо Медведчука. Не повторімо цієї помилки. Зробімо так, щоб світ говорив про Сенцова. Зараз має значення кожен голос на його порятунок. Не мовчімо.