"Ми" і "вони"

У жовтні 2002 року вийшов перший випуск газети "Вгору". У місяць заснування видання редакція публікує статтю шеф-редакторки Алли Тютюнник, написану для першого номера газети.

Я думаю, що у нас, українських громадян, є дві великі проблеми. Перша - недорозвинене почуття людської гідності. Друга – ставлення до влади як до чогось вищого, чужого і недоброзичливого. "Ми" і "вони" – така формула наших стосунків з владою.

У демократичному суспільстві громадськість і влада мають одну мету. Це диктує природа їх стосунків. Громадськість за рахунок своїх податків наймає владу, щоб та забезпечувала їй, громадськості, максимально зручні, безпечні й сприятливі умови для розвитку та процвітання.

Якщо відкинути патетику й посттоталітарні стереотипи, то врешті-решт стає очевидним, що навіть вибори по суті своїй - усього лише конкурс, який громадськість проводить для відбору високоякісного обслуговуючого персоналу. Не кажучи вже про апарат чиновників (яких, до речі, згідно із законодавством, усіх, як одного, теж слід відбирати на конкурсній основі). От і прем'єр-міністр України Анатолій Кінах дотримується такої ж думки: "Влада повинна обслуговувати економіку, платників податків і бути підконтрольною громадськості", – сказав він не так давно в інтерв'ю для "1+1".

Та чи хочуть насправді громадяни України контролювати свій обслуговуючий персонал? Чи багато громадян готові вимкнути увечері телевізор і почитати хоча б Конституцію України, аби мати уявлення, чого від влади слід вимагати і якими методами на неї можна впливати? Чи готовий кожен громадянин перебороти свій страх (чи благоговіння) перед владою й відкрито запитати у конкретного чиновника, на якій підставі той порушує його права? Запитати у письмовому вигляді – з посиланням на закон, який порушив чиновник, із власним підписом та адресою для відповіді? А якщо чиновник не відповість, подати позовну заяву до суду?

У жодній країні з тих, які ми називаємо демократичними, влада не стала відкритою сама по собі, з однієї тільки любові до своїх громадян і бажання влаштувати їм щасливе життя. Історія демократії в будь-якій країні - це історія тривалої роботи громадян по вихованню влади й виробленню прийнятних, зручних і прозорих процедур спілкування, історія громадського тиску і переговорів, спільного формулювання і прийняття рішень та контролю за їх виконанням.

Це єдиний шлях вгору, – від страху, приниження й бідності до життя, гідного людини.

Шеф-редакторка "Вгору" Алла Тютюнник

Жовтень 2002 року