Коли ця малоросійська дурість зникне у наших головах?

Кількість позитивно налаштованих до Росії українців порівняно з лютим трохи збільшилася і складає 48% (було 45%). У Росії кількість позитивно налаштованих до України не змінилась і складає 33%, повідомили у Київському міжнародному інституті соціології.

Дослідження проводили з російським "Левада-центром".

Нічого дивного немає. В країні не ведеться нормальна воєнна пропаганда. Багато речей замовчують. Як-то факти звірств російських військових проти українців на Донбасі, наших полонених, заручників. Про все це не розповідають. Якщо проїхатись Києвом, то неможливо побачити жодного патріотичного плакату, який би пояснював: Україна воює. На неї напав ворог. Що той ворог є жорстоким. Країни, які перебувають у стані війни, усі обклеєні такими плакатами. Натомість, у нашій столиці, немає жодних ознак війни. І це злочин з боку влади — антидержавний.

Треба із цим щось робити, працювати. А наша влада нічого не робить. Захопилася своїми міжпартійними чварами і все решта її вже не цікавить. Думки лише про вибори, особисте збагачення.

Будь-яка розумна влада веде виховну роботу з нацією. В Україні виховної роботи немає. Навпаки — працюють промосковські телеканали. На них московські діячі з ранку до вечора розповідають, що "ніякої війни немає", "Росія на нас не нападала і взагалі вона біла і пухнаста".

Якщо ти не працюєш у інформаційному-пропагандистському просторі, у ньому буде працювати ворог. Це може призвести до капітулянтських настроїв, небажання народу захищати свою країну. Потім, звісно, народ буде дуже шкодувати про це. Але вже стане запізно, коли отямиться.

Коли військовий час — не можна відмовлятися від патріотичної пропаганди. У нас відмовилися. Влада сидить на двох стільцях. Ніби-то воюємо, з іншого боку — торгуємо з РФ, товарообіг збільшується.

На Львівщині зробили абсолютно правильно. Не зважаючи на усі вигуки дурнуватих діячів. Заборонили російський "культурний продукт" аж до закінчення війни і виходу російський окупантів з території України. Таке треба робити у кожній області. Коли йде війна — ворогу не можна давати жодних поступок.

Днями наші депутати у Парламентській асамблеї Ради Європи поставили на місце російських геббельсів. І те, аж у Львові знайшовся якийсь дурень, який зателефонував на один із телеканалів і сказав: не треба так жорстко з росіянами, треба спокійніше, доброзичливіше. Ну коли ця малоросійська дурість зникне у головах?

З ворогом треба, як з ворогом. Як кажуть французи: на війні, як на війні.

А росіяни у нас і далі бачитимуть погане. Бо в українців з національною і людською гідністю, хоч і була Революція, великі проблеми. Немає достатньо у нас ще цього. Не виховувалось протягом століть. Були у рабському стані. І це, на жаль, досі зберігається.

У росіян пропаганда працює. Тому вони мобілізовані проти нас і озброєні.

Українцям потрібно мати гідну владу. Не отих бариг. Владу, яка прагне високої національної мети. Такої, на жаль, поки не було. Патріотів, а не популістів. Наші "вожді" бігають із соціологічними даними: народ хоче того, народ хоче цього. Постійно ховаються за його спиною. Це класичний популізм.

Коли в Ізраїлі до влади прийшов перший прем'єр-міністр Давид Бен-Гуріон, він сказав: "Я буду робити не те, що хоче ізраїльський народ, а те що йому треба". Іншими словами, лідер має брати відповідальність на себе і діяти так, як вимагає історична необхідність, національні інтереси.

До речі, запитання: а чому наші соціологи працюють разом з російськими? Ну які можуть бути контакти з представниками ворожої країни під час війни? Що це за безпринципність? От з цього все і починається.

Ігор Лосєв