Херсонські поліцейські працюють за методами 1937 року

Зупинився я якось ненадовго біля Залізничного ринку. Швиденько скупився, повернувся до машини – а там декілька екіпажів патрульних. Ні, не біля моєї «Мурочки», поліцейські чіплялись до тих, хто зупинився на «острівці безпеки». Я ж стояв на вулиці Привокзальній. Ну, раз біля мене нікого не було, став собі їхати. Аж тут з’являється хлопець у формі і вимагає, щоб я зупинився. Далі слова стандартні: «Тут стояти неможна, права, техпаспорт, пройдемо для складання постанови».

Документи звісно надав, а головне – навіть повірив, що я дійсно щось порушив. Поліцейські, щоправда, так і не сказали, що саме, але бланк постанови вже почали заповнювати. Я у цей час обійшов територію – знаку, який забороняв би зупинку чи стоянку, не було. Думаю: «Та ні, тут щось не так, слід внести ясність».

Підходжу до хлопців і спостерігаю ситуацію – вони на багажнику своєї машини листають Правила дорожнього руху і одразу ж починають такий діалог: «Так скільки метрів писати?». – «Ну, пиши метрів шість».

Виявляється, мені інкримінують зупинку на відстані, меншій, ніж 10 метрів від краю перехрестя, причому відстань цю визначають виключно на око. Ось як воно виходить – скільки метрів захотів, стільки і написав. А як же докази? А як, щоб взяти рулетку і поміряти? Я вже мовчу за те, що процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення не те, що порушувалась, а взагалі ігнорувалась.

Обурило мене якось все це, але я тактовно промовчав. Зате виписану постанову швиденько оскаржив. Бив на те, що, по-перше, відстань від перехрестя виміряна на око, а, по-друге, були проігноровані правила розгляду справи: мені не роз’яснили права, не дали можливості надати пояснення та докази.