17-й Docudays UA - найкраще і найсильніше по емоціям, що сталось зі мною під час карантину

По-перше, я встановила свій особистий рекорд по переглядам фільмів - я змогла подивитись їх 27!!! Якби не карантин, я б фізично на фестивалі не змогла б їх стільки передивитись. А цього року я взагалі мала не потрапити на фестиваль. І тут так змінилась вся реальність нашого життя.

По-друге - тема Teen Spirit, тема дорослішання виявилась такою широкою та багатошаровою і глибокою, що дала чимале підґрунтя для роздумів. Не на всі питання я маю відповіді зараз. Але я буду думати про це. І саме в цьому я думаю сила документального кіно. Воно врізається в пам’ять, воно викликає сильні емоції, воно збуджує до роздумів, діалогу та дій. Воно спричиняє зміни всередині самої себе.

По-трєте - я ніби побувала на різних материках та в різних країнах світу, в які фізично, можливо, й не попаду - Таїланд, Індонезія, Венесуела, Бразилія, Британія та південь Франції. І це все завдяки режисерам, які вирішили зафіксувати життєві історії людей в цих місцях. Розуміння того, що зйомки документальних фільмів тривали від 2х до 8 років, викликає захоплення всіма, хто створює документалістику.

Хочу нагадати, що до 10 травня ще є можливітсь дивитись деякі фільми на https://docuspace.org, не втрачайте таку нереально круту можливість.

В мій фейворіт short list -10 потрапили такі стрічки (можливо вам допоможе це обрати фільм для перегляду):

1) Cеріал “Село” Клер Сімон з 10 серій, які ви вже, на жаль, не зможете побачити. Я сама шалено радію, що встигла почати його дивитись з 2-ї серії. Кожного дня я чекала на наступну серію. І цей фільм зробив зі мною дві речі - я остаточно закохалась у Францію, я вже віднайшла на карті цей регіон Ардеш і цело село Люссі і мрію туди потрапити. І взагалі, мрію про тріп регіонами Франції. А друга річ - дивлячись на всю цю історію спільноти, яка об’єдналась навколо захоплення створенням та розповсюдженням документального кіно, мені самій захотілось вперше, якщо не створити самій, то хоча б стати частиною такого процесу створення фільму. Це якась магія. І я через цю стрічку відчула це. І захоплення цією спільнотою в сільській місцевості буде тримати мене ще довго.

2) «Ангели вулиці Діамант» - фільм, який знімали 2 роки про афроамериканську релігійну спільноту у США, жінок в їдальні навпроти собору, які для захисту прав людини часто брали виклик на себе. Нереально круті жінки і історія солідарності.

3) Фільм Ніни Карім ван Орт «Клуб під назвою “Сила волі”» - фільм про місцевий клуб в одному з депресивних районів невеликого міста у Голландії, історія як кейс з адвокації. Бо фільм допоміг врятувати клуб врешті решт. Фільм дуже про солідарність, яка іноді важливіша, ніж перемога.

4) “19.91” - просто подивіться. Не втримаєте сліз точно.

5) “Всередину - Назовні” - про переписку з ув'язненими як спосіб зробити свій внесок у підтримку ув’язнених. Історія, яка вражає.

6) “Грейкі” - дуже сильний фільм. Для мене він і про права людини і про дорослішання.

7) Фільм “Причина” Андреса Фіґередо - про одну з в’язниць Венесуели, в якій “адмініструють” в’язницю самі ув’язнені, а державна охорона охороняє лише периметр. Як виживати в такій в’язниці, які правила працюють в ній. Історії декількох героїв не залишуть байдужими.

8) Фільм Джона Вебстера “Віч-на-віч” про пілотний проект примирення у Фінляндії, коли за один стіл сідають поговорити ті, хто вчинив вбивство і родичі вбитої людини. Я цей фільм намагалась аналізувати і з точки зору підходу відновного правосуддя, яке пілотують і з точки зору можливості “пробачити” того, кого пробачити дуже складно. Частіше - неможливо.

9) Фільм "Ньютопія" норвежського режисера Аудуна Амундсена - просто сідайте, вмикайте і потрапляйте в джунглі, щоб дізнатись як живуть родина шамана Амана Пакси на Ментавайських островах Індонезії. Аудун, ще туристом у 2004 році потрапив туди і познайомився з шаманом, а потім упродовж 14 років повертається до цієї родини, щоб фільмувати їх спосіб життя, як вважав автор, автентичний і не зачеплений сучасним світом пластику та нових технологій. Але як змінюється життя в джунглях протягом цих років - про все це у фільмах, з нереально гарними панорамами та під музичний супровід карибських барабанів.

10) Щоб зберегти перелік у 10 пунктів, тут пишу одразу про два фільми, які я б радила дивитись один за другим. Фільми про смерть як таку. І відношення до неї. Яким різним може бути ї сприйняття. Отже, фільм “Заморожена надія” про родину з Таіланду та фільм-закриття фестивалю “Хороша смерть”. Обидва фільми я залишила на сьогодні і не пошкодувала про це. Завершила для себе фестиваль найсильнішими для мене по емоціям стрічками.

Командо фестивалю Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, ви божевільні, неймовірні, непередбачувані, сміливі, творчі! Я просто захоплююсь всіма вами!

Ви зробили нереально крутий онлайновий фестиваль. І дякую вам за всі емоції, які подарували через фільми, дискусії, прямі ефіри! Д Я К У Ю !

Оксана Глебушкина