“Слухаємо небо” або як виживають люди у Чорнобаївці

З перших днів війни жителі Чорнобаївки, що у передмісті Херсона, не знають спокою. 

Чи не кожна ніч тут - суцільний кошмар. Люди живуть у постійному очікуванні чергових обстрілів. При цьому вони намагаються не впадати у розпач, гуртуються, допомагають одне одному та підтримують порядок у селі. Журналісти Медіаплатформи “Вгору” поспілкувалися з місцевою жителькою пані Оленою* (ім'я змінено з міркувань безпеки), яка розповіла про все детально.

“Вчора був третій з найпотужніших обстрілів аеропорту, коли людям було дуже страшно і довелося ховатись в укриттях. Дуже багато зруйнованих цивільних будинків, розташованих на вулицях ближче до аеропорту. На садиби прилітають і самі снаряди, і їх уламки. Багато пошкоджень і в будинках з боку Херсона: вибухові хвилі вибивають вікна старого зразка, зривають шифер та черепицю з дахів”, - розповідає жителька Чорнобаївки пані Олена.

Цей кошмар вже майже місяць як став буденністю для місцевих. Та попри страх і обстріли у Чорнобаївці якось триває життя. Працюють комунальні служби. Проводять роботи з електро- та газопостачання, вивозять сміття, навіть викачують каналізаційні ями. Тут працюють магазини та місцевий ринок. Днями запустили автобус Чорнобаївка-Херсон через село Степанівка. Вартість проїзду становить 15 гривень.

У перші дні окупації в Чорнобаївці мали місце факти мародерства. Магазин АТБ три дні грабували російські військові. Залишки продукції розібрав дехто з місцевих. Наразі за правопорядком у селі слідкує місцева тероборона, тож фактів мародерства останнім часом не було.

Великий внесок роблять волонтери та небайдужі громадяни:

“Наших жителів також забезпечено курятиною та яйцями з Чорнобаївської птахофабрики. Волонтери розносили курей по подвір’ям. У багатьох чорнобаївців є власна худоба, то ж вони безкоштовно роздають незахищеним верствам населення молокопродукти. Але з кормами ситуація дуже складна. Запаси закінчуються, а купити ніде. Один з фермерів навіть дав оголошення, про обмін цуценят алабая на тюк сіна”, - говорить жінка.

На щастя, у Чорнобаївці наявний телефонний та інтернет зв’язок, а в магазинах можна розраховуватися картками.

“Дивує те, що російські військові зараз також купують українські товари в магазинах, до того ж розраховуються гривнями. Найбільшим попитом в них користуються шоколад, цукерки та вино”, - ділиться пані Олена.

Разом з тим окупанти відбирають у місцевих автівки. Як легкові, так і вантажні. В одного з місцевих чоловіків забрали несправний КАМаз. З легковиків обирають переважно іномарки найбільш сучасних моделей.

Щодо загального настрою населення, то люди просто мріють виспатись і чекають, доки завершиться увесь цей жах:

“Вдень вибухи та постріли чомусь сприймаються легше. Дуже страшно вночі. Обстріли починаються зі свисту ракет. Здається що цей свист буквально за якусь мить витягує з душі всі нерви і сили. Десь на підсвідомому рівні розумієш, що зараз буде вибух, падаєш на підлогу, затуляєш вуха, але це не рятує - неймовірний гуркіт проникає всюди. Тремтять стіни, тремтять шибки, тремтить підлога, тремтять руки, ноги - і все це повторюється знову і знову”.

В перші дні обстрілів люди бігли у сховища в теплому взутті, верхньому одязі, з тривожними валізами, документами. Зараз під час тривоги кидають все і тікають в чому є, аби тільки вижити. Наразі жителі Чорнобаївки замість “надобраніч” переважно говорять одне одному на прощання “слухаємо небо”.