Ольга Жукова: “Злочинці мають бути покарані”

Громадська активістка, яка займається питаннями гендерної політики та правами жінок, консультантка громадської організації «Нова генерація» Ольга Жукова пробула в окупованому Херсоні 62 дні — з моменту окупації міста 1 березня до 2 травня, коли їй вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію.

Ольга знайшла притулок в Івано-Франківську й тепер звикає до статусу внутрішньо переміщеної особи. Розмова з нею точилася про життя в окупації, необхідність фіксувати військові злочини та долю жінок під час війни.

“День бабака” окупації

Активістка порівнює життя в окупації з “днем бабака”, коли кожен день повторює попередній на тлі постійного страху і тривог. Зранку прокинулися, купили їжу, потім – на мітинг, повернулися додому, щось зробили по господарству. А після четвертої в місто не виходили, бо і робити там нічого, і небезпечно. Фоновий звук далеких вибухів сприймався музикою: “Бо це означає, що наші десь поряд, десь близенько, що треба ще почекати, і вони прийдуть”. Їй дуже хотілося побачити, як ЗСУ входять у Херсон, зустрічати їх. Але з кінця квітня все більше й більше наростали тривога й відчуття небезпеки.

Намагання жити звичним нормальним життям наштовхувалися на вкрай ненормальні ситуації. Але найбільше гнітила неможливість звичної роботи: громадська організація фактично пішла в підпілля, допомагала іншим людям “невидимо”, щоби максимально не привертати до себе увагу.

Не збожеволіти допомагали підтримка ззовні (“Я знала, що в мене по всій Україні є друзі, партнери, колеги, які за мене переживають, і які тримають зі мною зв'язок, допомагають мені, у тому числі й фінансово”) та своя система взаємовідносин, система інформування, взаємопідтримка в Херсоні. І намагання працювати навіть в умовах окупації.

Важливо бачити Херсон українським

Активна громадянська позиція Ольги Жукової дала про себе знати раніше, ніж херсонці стали збиратися на мітинги. 26 лютого окупантів у місті ще не було, але вже говорили, що вони навколо, що Херсон заблокований і навряд чи втримається. У ті дні громадський транспорт майже не ходив, люди в різних мікрорайонах були практично ізольовані. Тоді, користуючись тим, що живе в центрі міста, активістка стала щоранку виходити на площу Свободи, фотографувати прапор України та викладати світлини в Інтернет.

А коли  дізналася, що 9 березня відбудеться проукраїнський мітинг, вирішила не тільки приєднатися, а документувати подію. Після кожного мітингу викладала в мережу світлини або коротеньке відео, щоби люди не тільки в місті, а й далеко за його межами могли бачити: Херсон чинить спротив.

Перший мітинг, який розігнали росіяни  21 березня, Ольга Жукова пропустила — а вже 22 березня на власні очі побачила, як  російські окупанти, застосовуючи зброю, розганяють мирне зібрання.

Не мовчати!

Активістка вважає: про події в Херсоні люди мають широко розповідати через усі доступні канали. Тим більше, що в інформаційному просторі про Херсон говорять мало. Причина такого “мовчання” очевидна: окупанти всіляко перешкоджають виходу назовні будь-якої інформації. Фактажу, відео-фіксації, документальних підтверджень дуже мало. Це та проблема, над вирішенням якої треба сфокусуватися всім разом: і правозахисникам, і журналістам і простим херсонцям, — намагатися максимально фіксувати й передавати на вільну Україну документальні підтвердження воєнних злочинів на території Херсонщини.

Тим, хто залишається в окупації, активістка радить, перш за все, турбуватися про своє життя та безпеку, але якщо є така можливість, то фіксувати інформацію й передавати її через знайомих, друзів, родичів. Головне ж завдання тих, хто виїхав, — максимально підтримувати мешканців окупованих територій, у тому числі й фінансово, і бути тим голосом, який донесе правду про події на Херсонщині.

Про стереотипи щодо окупованого Херсона

З першим найабсурднішим питанням стосовно Херсона пані Ольга спіткнулася на першому ж блокпості, росіянин спитав: “А чому ви виїжджаєте?” От як йому пояснити? Інше час від часу лунає вже в Івано-Франківській області: а чому ви раніше не виїжджали? І пояснити людям, що з міста не було виїзду, що дорога — це фактично перетин лінії фронту, що треба проїхати блокпости окупантів, що невідомо, скільки часу мине, доки ти доїдеш до наших хлопців на  блокпостах, — це досить непросто. Питали: чому виїхали, “там же не стріляють”, — і пояснити, що Херсон перетворився на територію несвободи, складно. Різні питання та коментарі чула Ольга, але найбільше її вразили така фраза: “Це, мабуть, тому, що ви мало молилися в Херсонській області, тому з вами таке сталося”.

Без “зелених коридорів”. Евакуація чи втеча?

Інформаційні повідомлення про евакуацію людей із Херсону активістку явно дратують: “Та ні, шановні, не евакуювалися. Бо евакуація — це організований процес, який організовують органи влади, і відбувається він по “зелених коридорах”, на які дає дозвіл окупаційна влада, це мають бути домовленості обох сторін. Але, на жаль, у Херсоні за весь період окупації так і не було жодного “зеленого коридору”, і жодної евакуації не було. І всі, хто змогли виїхати, грали в лотерею — хтось виїхав, а хтось на міну натрапив”.

Шлях через Давидів Брід, куди люди доїжджали на велосипедах, а далі йшли пішки через лінію фронту, Ольга Жукова взагалі називає “втечею з великими ризиками для життя”.

На виїзд вона зважувалася десь місяць. Боялася, що є вже якісь списки на блокпостах, і раптом вона, учасниця мітингів, чи її фейсбук і месенджери, що рясніють українською символікою, теж у тих списках? Звісно телефон “почистила”, як могла, але ж “не хакер”, мабуть, усе відновити можна. Не додавала оптимізму й інформація від тих, хто виїхав, що тебе можуть декілька ночей не пускати через лінію фронту, що можна потрапити під обстріл або натрапити на міну. Коли прийшло розуміння, що залишатися більш небезпечно, ніж відчути всі ризики дороги, — разом із колегою та донькою зробили цей ривок. Їхній шлях,  порівнюючи з іншими, виявився відносно легким.

Про важливість свідчень

Після виїзду пані Ольга дала офіційні свідчення про військові злочини Росії. Яскравого фактажу вона не мала, але той факт, що окупант створив ситуацію, коли люди не можуть вільно виїхати, також є військовим злочином. А ще засвідчила розгін проукраїнського мітингу, який бачила на власні очі.

Активістка закликає всіх, хто став свідками або учасниками цих злочинних дій окупантів і зараз перебуває у відносній безпеці, знаходити установи, які беруть свідчення, давати показання. Про потрапляння під обстріли під час перетину лінії фронту, про те, як окупанти розміщують військову техніку в житлових кварталах, про руйнування цивільних будинків і цивільної інфраструктури. На жаль, на Херсонщині дуже мало задокументованих фактів, бо люди знищують фото і відео, щоб безпечно виїхати. І якщо комусь вдалося щось вивезти, то дуже важливо це теж зараз і оприлюднювати, щоби робити максимально видимими воєнні злочини й порушення прав людини на Херсонщині. “Треба давати показання, офіційні свідчення, виступати як свідки воєнних злочинів, щоби все було зафіксовано, задокументовано, і злочинці були покарані”, — закликає Ольга Жукова.

Про херсонську владу

Активістка не вважає, що місцева влада кинула Херсон і Херсонщину напризволяще. Насправді деякі представники і представниці органів місцевого самоврядування залишаються на окупованій території й продовжують виконувати свої обов’язки, працюють дистанційно і через свої можливості намагаються допомагати людям. Але в той самий час спостерігаються управлінська безпорадність і недолугі рішення, яким має дати оцінку вище керівництво нашої держави. Про це теж треба буде говорити й розслідувати дії тих представників влади, хто покинув свій пост, неправильно діяв або почав співпрацювати з окупантами.

Колаборанти чи патріоти?

Досить часто лунає думка про те, що не виїхали з окупованого Херсону лише колаборанти. Ольга Жукова вважає: цей міф треба розвінчувати. Бо насправді в місті свідомо залишилося багато проукраїнських активістів. Така позиція (“Херсон — це Україна, ми бережемо наше місто, і якщо ми виїдемо, то хто ж залишиться?”) викликає і  повагу, і багато хвилювань. Активістка розповідає усім, з ким спілкується, що в нашому місті залишилося дуже багато проукраїнськи налаштованих людей, які вірять у ЗСУ та чекають на українське військо.

Про загрози для жінок під час війни

Мешканці Херсонщини фактично стали заручниками та зазнають від окупантів усіх видів насильства — фізичного, економічного, психологічного, сексуального. В плані фізичної розправи пані Ольга бачить більшу загрозу для чоловіків, бо в них росіяни вбачають ворогів, які можуть чинити спротив. Їх частіше зупиняють для перевірки документів, їх можуть будь-якої миті заарештувати й викрасти, до них прискіпливіша увага під час перетину блокпостів. Для жінок найбільша загроза від окупантів — сексуальне насильство. Щодо цього були і звернення з громад (інформація стосовно зґвалтованих неповнолітніх дівчат на території Херсонської області, яку, на жаль, зараз не можна ані підтвердити, ані спростувати за відсутності документальних свідчень), про випадки сексуальних злочинів повідомляли колеги та партнери.

Ольга Жукова підтверджує, що не всі будуть у змозі говорити про пережите насильство, але закликає жертв знайти сили дати свідчення, щоби зло було покаране. Також важливо не замикатися в собі, а звертатися до спеціалістів, психологів, психотерапевтів, які можуть надати фахову допомогу.

Щоби не наражати себе на небезпеку

Звісно, єдиного дієвого “рецепту” захисту від сексуального насильства не існує, бо суб’єктивний досвід однієї людини може не бути корисним для іншої. Але Ольга Жукова поділилася тим, що робила для захисту себе та своєї 16-річної доньки під час окупації. Вони намагалися бути максимально непомітними, щоби не привертати до себе увагу, мінімізували контакти з окупантами — побачивши їх здалеку, шукали обхідні шляхи. Два місяці окупації донька не виходила на вулицю сама, щоб у разі чого мати принаймні спробувала її захистити. Тож однією з причин її виїзду з окупованого міста було бажання убезпечити доньку та себе.

Щоби Херсонщина була на порядку денному

Ольга Жукова впевнена – Херсонщина має бути звільнена.

Всі фото зі сторінки у Фейсбук Ольги Жукової