«Курс денацифікації»: історія херсонця, що пережив тортури
З початку окупації Херсонщини в регіоні з’явилося багато блокпостів російських окупантів. Найчастіше перевіряють паспорти, документи на авто (у водіїв), багажники, рідше – телефони та особисті речі. Ті люди, кого пропускають, видихають з полегшенням. Але є й ті, кого затримують через «ознаки нацизму», тобто за українську символіку чи будь-які натяки на те, що зараз триває війна, а не спецоперація. Так сталося з нашим героєм Денисом (ім’я змінене заради безпеки хлопця). Він вже виїхав з окупованої території, тому погодився розповісти про жахи, які пережив.
Херсонець працював у місцевому барі. Навесні він повертався додому близько шостої по обіді. Цей час вважався пізнім, бо комендантська година розпочиналася о восьмій. На блокпостах перевіряли особливо ретельно. Зазвичай Дениса розпитували про те, хто він, звідки й куди йде, що при собі має (могли перевірити особисто). Одного разу в нього взяли телефон і у видалених архівах знайшли зображення на тему війни. Там були й жарти про путіна та «бавовну» в Бєлгороді. Після цього з криками «мы нашли нацика» хлопця скрутили й забрали.
Дениса роздягнули до білизни й повели туди, де було багато гаражів та асфальтованих майданчиків. Пізніше парубок зрозумів, що перебуває на території якогось покинутого заводу. Згадує: «Називали нацистом та бандерою, хотіли розірвати український паспорт. Лякали, що живим звідти не вийду. А в мене й так слабке здоров’я. Я навіть мав при собі товстезну медичну картку. З цього рашисти тільки посміялися, а потім почали бити. Лупили руками й ногами».
Так званих солдатів було десятеро, двоє з них – у масках. Денис запам’ятав найбільш жорстокого – кадирівця з позивним «Китай». Той бив телескопічною битою по ногах та саркастично цікавився, подобається чи ні. Окрім цього, розпитували, чи є серед знайомих хлопця військові та ким працюють його батьки. Якраз у той день мама Дениса йшла йому назустріч. Вони планували разом піти за продуктами та водою.
«Я просив зателефонували мамі, хотів сказати, що зі мною все добре. Хоча на той момент я був вже синій від побиття. Та мені не дозволили. Погрожували, що особисто навідаються до моїх батьків», – нервово переповідає хлопець.
Денис не відповідав на провокативні питання, намагався поводитися нейтрально, чим ще більше розлючував російських солдатів. Його били все сильніше, а потім дали лопату й наказали копати собі могилу. Він перелякався не на жарт, коли побачив поруч насип землі, схожий на місце поховання. Дениса лякали, що там лежить його «побратим-нацист», якому перед тим відрізали пальці.
Хлопець пригадує, як прощався з життям:
«Мені казали, що вб’ють, а тіло скинуть в річку. Думав, це мій останній день. Тремтів, тому копав дуже повільно. Через це в мене забрали лопату та почали нею бити. Не міг себе контролювати й від болю заволав. З мене зняли шкарпетки та запхали до рота. Ще й перев’язали скотчем, щоб не міг кричати».
У херсонця було довге волосся, яке рашисти відрізали при самій голові з допомогою довгого ножа мачете. Погрожували відтяти пальці секатором для обрізання дерев. Йому казали «Слава Україні!», провокуючи на відповідь. Через закритий рот хлопець мовчав, тому йому почали затискати пальці на руках. Робив це солдат з Бєлгорода, якого розізлили жарти про «бавовну».
Знущання тривали близько чотирьох годин. Після цього хлопцю звільнили рот, щоб він міг говорити. Вийшов командир, який вирішував долю Дениса. Він взяв мачете і приставив дуже близько до горла хлопця. Той не витримав і почав гучно лаятися. Його пробирала лють через звірство.
Коли до Дениса заговорили, він дізнався, що це були не тортури, а «курс денацифікації». По завершенню слід було сказати «Слава росії». На хлопця кричали, але він продовжував мовчати. Рашисти не бачили від нього користі, але й відпускати не хотіли. Тоді почали стріляти по ногах, щоб він танцював.
Те, що відбувалося пізніше, Денис називає методом батога і пряника:
«До мене почали підходити й обіймати. Це було настільки недоречно, що я думав, ще й поцілують. Давали російські цигарки, казали, що скоро таких буде багато в Херсоні. Будемо краще жити, росія нам усім допоможе. Тобто, коли принижували, звинувачували в усьому Україну, а коли обіймали, переконувати, що росія вирішить всі проблеми та біль мине. Я просто кивав, щоб більше не чіпали й, можливо, навіть відпустили».
Хлопця й справді вирішили відпустити. Принесли його речі та одяг. Коли вдягався, він помітив, що в рюкзаку не вистачає телефона, навушників та грошей. Спитали, чи все в нього добре, як себе почуває. Вигадали сценарій, ніби він впав і загубив особисті речі. Порадили не розповідати нікому деталі свого «падіння», погрожуючи, що прийдуть в гості до батьків. Залякували, що зґвалтують обох бабусь, бо так нібито пишуть про російських солдатів.
Денис додає:
«На годиннику я побачив десяту. У цей час мене вивели на дорогу і наказали бігти дистанцію 200 метрів у напрямку дому. Сказали, якщо не встигну, почнуть стріляти. Тіло боліло, ледве працювала голова, але я дуже швидко біг. Якось так. Ситуація, ніби гопники напали». Пізніше схожий випадок трапився з його сусідом. Хлопця затримали й знущалися декілька діб. Коли він повернувся додому, мав на тілі всі кольори веселки, – переповідали мешканці будинку.
Таких історій сотні, деякі закінчуються трагічно. За даними Херсонської обласної прокуратури, за пів року в регіоні викрали 600 людей. Це активісти, представники влади, священнослужителі, люди з військовим досвідом та правоохоронці. Майже 300 херсонців досі утримують у полоні.
-preview.webp)
