“У нашому віці підхопити інфекцію дуже легко”. Як люди старшого віку переживають карантин

В Україні 12 березня 2020 року ввели карантин. За час, що минув, він мав різні стадії. Зараз триває “карантин вихідного дня”, а навесні був повний локдаун. Яку форму обмеження  оберуть надалі - невідомо, але сподіватися, що їх  ось-ось скасують, зарано.

Міністр охорони здоров’я України Максим Степанов рекомендував людям старшого віку перебувати на ізоляції, адже саме на них припадає 70% летальних випадків захворювання.

Морально пенсіонерам саме ізоляція у карантині дається найважче, каже психологиня Ольга Александрова. У них і без того було мало спілкування, а тепер самотність може стати небезпечною. Негативні переживання можуть відчуватися гостріше, а людям старшого віку емоцій може не вистачати. Тож варто обрати для себе емоційно наповнені заняття. “Зараз дуже багато інтерактивних лекцій, навіть екскурсій по музеях світу. Сьогодні бачила онлайн-трансляцію з вистави київського театру. Коли ще буде змога її подивитися, сидячи на домашньому дивані? Треба переживати емоції,  це дуже сильно відволікає”, - каже пані Ольга. Вона радить опиратися на здоровий глузд, дотримуватися усіх заходів безпеки, але й занадто не панікувати. Піклуватися про себе та не довіряти неперевіреній інформації.

Ми розпитали людей старшого віку, як вони переживають карантин і чи змінив він їхнє життя.

З маскою усюди. Алла Григорівна

Аллі Григорівні цьогоріч виповнилось 80 років. Початок карантину збігся ще з двома подіями у її житті: народженням правнука та переломом руки. 

І якщо перша подія для неї безумовно радісна, то друга принесла чимало неприємностей. Жінка каже, що і досі відчуває наслідки перелому.  “Я була безпомічна, нічого робити не могла. Навіть ложку взяти, тому що праву руку зламала”, - ділиться пані Алла. 

Їй допомагали онука з чоловіком. Зі зламаною рукою під час карантину, коли рух транспорту обмежений, важко їздити до травматолога та в лікарню. Тож її постійно супроводжували близькі.

В інших випадках з дому родина майже не виходила, продукти замовляли онлайн. Алла Григорівна, незважаючи на незручності від перелому, раділа що може побути з новонародженим правнуком.

Зараз жінка живе сама. У магазин ходить кілька разів на тиждень, усюди з маскою, аби не наражати на небезпеку себе та інших. Каже, що домосідка, тож особливо не страждає від відсутності спілкування. 

Онука телефонує їй кілька разів на день. “По скайпу зв’язуємось. Бачу маленького, радію. Я не можу користуватися, але він у мене налаштований, тож онука дзвонить мені, а я просто кнопку натискаю”- розповідає жінка. Вона б хотіла бачити рідних частіше наживо, але карантин вносить свої корективи в життя.   

Художня майстерня вдома. Тетяна Леванова та Микола Гепард 

Будинок Заслуженого художника України Миколи Гепарда знайти легко. Двері під'їздів розписані рукою майстра.

Тетяна разом з чоловіком біля власного під’їзду

У квартирі, де він живе з дружиною Тетяною Левановою, всюди малюнки, різьблені вироби з дерева та різноманітні матеріали. Після того, як кілька років тому згоріли художні майстерні, в одній з яких хазяйнував Гепард, він зробив майстернею власну оселю. Каже, це дешевше та практичніше, ніж винаймати приміщення. 

Тетяна розповідає, що вже звикла до майстерні вдома: “Коробки, баночки, олівці - нічого не можна чіпати. Раніше в нашому під'їзді жив художник. Колись я до нього зайшла в гості і вжахнулася: який безлад! А тепер  сама живу в такій оселі”. 

Микола Анатолійович каже, що карантин майже не вплинув на нього, адже більшу частину життя художник проводить у майстерні, а його майстерня є і його домом, та називає себе вовком-одинаком. Хоча зізнається, що роботи стали продаватись гірше. 

Тетяна часто їздить на дачу. Під час жорсткого карантину вони були там удвох. Її чоловік жалкує тільки про те, що не взяв туди свій верстат. 

Обидва кажуть, що не відчувають самотності. На двох у них троє дітей та одинадцять онуків. Донька Миколи Анатолійовича за кордоном. Він спілкується з нею онлайн. 

Пані Тетяна часто бачить своїх дітей та онуків, їздить на дачу, але намагається обмежити  спілкування з не-родичами. Микола Гепард безкоштовно працює над реставрацією власної скульптури та лавок у лікарні ім. Євгена Карабелеша. Каже, що хоче врятувати свою роботу з дерева, яка простояла там 22 роки. Він називає себе “неспокійною” людиною та щодня намагається працювати. 

“Кожен день треба проживати із задоволенням”. Ірина Якунчихіна

Ірина Якунчихіна живе в Олешках. Вона ліквідаторка аварії на ЧАЕС, зараз на пенсії. Пані Ірина розповідає, що працювала масажисткою в місцевому салоні, але під час карантину салон закрився. 

Ірина пригощає чаєм

Називає себе активною людиною, яка легко переживає карантин. Навесні  працювала на власному городі та зайнялася вирощуванням різних рослин і квітів. Згодом почала ходити до лісу по гриби. Завдяки довгим прогулянкам за місяць схудла на 10 кілограмів. Каже, що у всьому, навіть у карантині, вона знаходить позитив.

Під час жорсткого карантину вона намагалась уникати скупчення людей, тож часто замовляла їжу, продукти, речі з доставкою додому та щодня спілкувалась із сином онлайн. Її девіз - проживати кожен день із радістю:

 “Усього-навсього 60 років разом”. Світлана та Віллі Ліпшиці 

Вони сидять поряд і згадують історії з минулого. Як познайомились, як вона прилетіла до нього в Заполяр’я на поштовому літаку. Він сміється та згадує, як дружина стояла посеред снігу одягнута за одеською погодою - на підборах і в легкому пальті.

Світлана Федорівна та Віллі Михайлович у 2021 році святкуватимуть 60-річчя шлюбу

Світлана Федорівна та Віллі Михайлович одружені 59 років. Наступного року на їхній шлюб чекає новий ювілей. Віллі Михайлович жартує, усього-навсього 60 років разом! Замолоду він був військовим, а вона заради нього покинула заняття балетом і роботу в театрі. У них двоє дітей та шість онуків. Є домашній улюбленець - рудий кіт.

Архівні фото подружжя Ліпшиців

Пара розповідає, що на початку карантину їм заважали маски, але тепер вони вже звикли. Їх підтримує благодійно-общинний центр “Хесед-Шмуель”. З ними вони роблять онлайн-зарядку, переглядають віртуальні екскурсії та спілкуються в мережі. Також центр надав їм помічницю, яка допомагає прибирати і ходить за продуктами та в аптеку.

Пара каже, що завжди і усюди вдвох. Тому карантин для них не проблема, вони не відчувають його тиску. Єдине, за чим сумує Валентин Михайлович,  - це його автівка,  лікарі заборонили йому сідати за кермо. Пара дотримується всіх засобів безпеки: “Коли треба вийти, ми одягаємо маски, рукавички, режиму дотримуємося. Бо в нашому віці підхопити інфекцію дуже легко”, - каже Світлана Михайлівна. 

Світлана Федорівна показує сукню, зшиту власноруч

Жінка кулінарить, в'яже та шиє. Показує сукні, пошиті власноруч і каже, що підбори перестала носити лише рік тому. Має колекцію помад і зізнається, що як тільки встає з ліжка, - приводить себе до ладу.

Один з їхніх синів живе поряд, інший - в Італії. З ним вони спілкуються за допомогою Інтернету. Віллі Михайлович каже, що вони з дружиною намагаються жити повноцінним життям.