Старі нові будинки

Як у Боснії і Герцеговині та Україні поєднують історичну й сучасну архітектуру.

Сучасні міста вражають масштабами й кількістю мешканців. Дедалі більше місць на планеті перетворюються на мегаполіси. Цей процес — незворотне явище: люди хочуть жити в містах, мати доступ до якісної медицини, соціальних та адміністративних послуг, заробляти хороші гроші. Про це свідчить дослідження агенції стратегічного планування GRAYLINE. Так, за даними експертів, 1950 року у світі було лише 29,6% містян. Зараз таких — 55,8%, а вже у 2050 їх буде 66,4%. Міста як адміністративні одиниці більше не мають вибору: мусять розвиватися, дбати про інфраструктуру, придумувати розваги та будувати житло. Інакше їхні мешканці не будуть задоволені.

Змінюється місто – змінюється архітектура. Райони, де нові будинки з’являються щороку. Частини міста, які суворо заборонено забудовувати. Старі заводи, що перетворюються на креативні простори. Нові культурні та соціальні об’єкти, які заявляють про стиль XXI століття. Будинок, що танцює у Празі. Сміттєспалювальний завод у Відні. Кривий будинок у польському Сопоті. Таких у всьому світі – сотні. Їх створили різні митці, зводили їх у різні роки, але між ними є щось спільне: ці будівлі – маніфест архітектурного розвитку нашого часу. Вільні у дизайні, подекуди дивакуваті, іноді навіть несумісні з навколишнім світом, вони приваблюють туристів, ними пишаються місцеві жителі.

Історія, яку ви зараз читатимете – про поєднання нових будівель зі старою архітектурою, про те, як тісно біографія міста пов’язана зі спорудами і з біографіями людей, які живуть у цих містах. Адже без наших героїв ця історія геть не мала би сенсу.

Боснія і Герцеговина

Перед поїздкою до Боснії і Герцеговини я дуже мало знала про цю країну. Пригадала лише про Меджугор'є – таку собі християнську Мекку. Тисячі вірян відвідують красиве містечко на заході Герцеговини, бо там у 80-х роках XX століття явилася Богородиця. Ще згадала, що в Боснії наприкінці минулого тисячоліття точилася жорстока війна. Сьогодні колишні вороги - хорвати, серби та босняки - мешкають «під одним дахом». У них три президенти, ціла купа адміністративних органів, зовнішні борги… Вони не дуже раді вітати іноземних журналістів, але про це я дізнаюся трохи згодом.

Перше, що варто зазначити: Боснія і Герцеговина – дуже красива країна з неповторним поєднанням західного та східного архітектурних стилів, гір і низин, кількома релігіями і направду затишними містами.

Дорога до боснійського міста Мостар

Друге: тут справді була кривава війна, яка, за різними підрахунками, забрала від 100 до 200 тисяч життів. Однією з її передумов був розпад Югославії. Тривала Боснійська війна з 1992 до 1995 року. У цьому конфлікті було три сторони: серби воювали проти боснійців і хорватів, які спочатку були союзниками, але невдовзі стали воювати ще й між собою. Фактично війна закінчилася підписанням міжнародного мирного договору, а ось у моральному, політичному й соціальному аспектах триває ще досі. Зараз на одній території живуть три народи, які, здається, роблять це не надто охоче. Частиною Боснії і Герцеговини є, зокрема, Республіка Сербська, зі своєю мовою, прапором, будинками, які й досі стоять обпалені та зруйновані обабіч доріг.

Одд Андерсен, "Молодий хлопець грається на танку у сараєвському районі Ґрабвіца", 22 квітня 1996 року

Цій країні не вистачило двадцятиліття, аби загоїти свої рани. Це не вдалося жодному місцевому народу, хоча на публіці їхні представники тиснуть руки одне одному й знають мову того, з ким вітаються.

Звичайно, війна не могла НЕ вплинути і на архітектуру.

Фотографії старих розбомблених будинків ще довго будуть стояти перед очима. Зараз частину з них відреставрували. Але, дивлячись на ті споруди, мимоволі згадуєш випадкову світлину інтернету. Це фото району Ґрабвіца у Сараєво і зруйнований у продовж 1992-1993 років будинок.

Будівля "Лоріс"у Ґрабвіці, фото Джима Маршалла / Barcroft Media

У ньому хтось жив, на балконі розвішував білизну, тримав на кухні картаті рушнички і порцеляновий посуд. А потім після вибуху будинок буквально з'їхав однією стіною донизу, майже розвалився. Благо, за мирні роки його відреставрували. Чи фігуральний власник картатих рушників повернувся до свого дому? Відповідь на питання, чи поверталися власники до осель, які до того ледь не стерли з лиця землі, мені ніхто не дав. Воно й не дивно, бо під час Боснійської війни з'явилося 1,8 мільйона вимушених переселенців. Хтось обрав інше місто або виїхав за кордон (боснійські серби, наприклад, масово емігрували до Німеччини), дехто таки повернувся до старих квартир, а хтось обрав нове, нещодавно зведене житло.

Сараєво. Усі розмови зводяться до війни

І не даремно. За даними ALEPPO, чотири роки війни в столиці Боснії та Герцеговини забрали...

• 11 тисяч життів. Серед загиблих - діти.
• 60% споруд. Не все вдалося відновити до цього часу.
• 80% комунальних послуг. Каналізація, водопостачання, світло.

«Десь орієнтовно 430 будівель ми мали в списку, який був складений 2000 року, це оцінка збитків, що їх завдала війна зареєстрованим пам'яткам Сараєва», - розповідає архітекторка Сельма Карацевіч. Ці збитки можна помітити неозброєним оком, наприклад, дірки від куль та іншої зброї на стінах будинків.

Зруйнований будинок у центрі Сараєва сьогодні. Подекуди видно дірки від куль.

Та Сараєво вражає своєю архітектурою: тут вдало поєднуються будинки з різних епох. У цьому місті навіть є так зване «перехрестя культур», межа між австрійськими будівлями і будинками часів Османської імперії. З одного боку – мечеть, з іншого – католицький костел. Магазинчик вінтажних речей у турецькій частині міста, затишний ресторан – в австрійській. Таке бездоганне поєднання приваблює туристів. Житлові будинки в занедбаному стані, без вікон, але з мешканцями. А поруч – перший на території Балкан хмарочос. Місто контрастів – це точно про Сараєво.

Перший на території Балкан хмарочос, а під ним - зруйнований будинок

Аднан

Йому дуже до вподоби стара, османська, частина міста. Він любить насолоджуватися прохолодою в затишному дворі колишнього караван-сараю. На думку Аднана, Сараєву також властиве поєднання старого та нового, тут з'являються нові будинки та архітектурні течії, але процес модернізації буде тривалим.

Поєднання старих і нових будинків. Сараєво.

Загалом Сараєво – дуже консервативне місто. Щось дивне і незвичне в архітектурі тут важко знайти, досконалий центр не виходить за межі австрійського та турецького стилів, нові квартали всіяні сучасними акуратними будиночками, трохи далі від центральної частини – стара забудова, дуже схожа на радянську. Тутешні жителі, як і Аднан, полюбляють історичну частину. Там проводять вільний час, іноді вечеряють у затишних ресторанчиках, прогулюються вечірнім центром. Трохи далі від головної вулиці міста є незвична споруда – старий боснійський культурний інститут. Вона привертає увагу: над турецькими банями височіє будинок зі скляними вставками. Нове і старе. Турецьке і виключно боснійське. Два в одному. Я побачила будівлю інституту в перший день нашої мандрівки – і моє серце тьохнуло: ми знайшли ідеальний (і єдиний тут) приклад поєднання минулої та сучасної епох.

Боснійський інститут

Цей інститут заснували 1988 року у швейцарському Цюриху. Його створив видатний боснійський меценат, колишній югославський партизан і емігрант Аділ Зульфікарпашич. Із дружиною Тетяною він присвятив півстоліття збиранню, класифікації та систематизації різних матеріалів про Боснію та Герцеговину, її історичну, культурну та літературну спадщину.

Аділ все життя хотів перенести інститут до рідної країни. Він був дисидентом та емігрантом, тож мрія потихеньку втілювалася в життя за кордоном; і вже за кілька років Аділу вдалося перетворити невеличку установу на центр розвитку боснійської культури, дарма що в іншій країні.
На початку 2001 року основні фонди інституту перевезли до Сараєва, а це чималий скарб для усієї країни. Зі Швейцарії до Боснії і Герцеговини примандрували бібліотека, архів та колекція творів мистецтва. Комплекс інституту в Сараєві включає бібліотеку, архів документів, відео- та аудіоархіви, колекцію творів мистецтва, науково-дослідні кабінети, читальні та конференц-зали. А розмістили інститут у будівлях… колишніх турецьких бань.

За шумною дорогою «сховався» Боснійський інститут

Лазні зберегли, вони досі випинаються з-поміж сусідніх будинків, а ось споруду позаду них добудували та зробили в ній вставки із суцільних вікон. Будівля стала схожою на гніздо ластівки. Тепер там більше простору і світла, а всередині – чимало експонатів та виставок.

Відкриті рани міста

Після закінчення війни минуло 25 років, але коли гуляєш Сараєвом, здається, наче не минуло й десятка – дірки від куль і досі позначають стіни будинків, немов відкриті рани. Сараєво відверто і голосно заявляє: тут була кривава війна. Але й після війни будинки в місті десятиліттями стоять покинуті та зруйновані. І це не така собі родзинка для привернення уваги туристів. Причина банальніша: просто немає грошей.

Принципів міст – одна з найцікавіших пам'яток Сараєва. Саме тут почалася Перша світова війна. Будучи учасником сербської революційної молодіжної організації «Млада Босна», боснієць Гаврило Принцип убив австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружину Софію, коли вони проїжджали біля цього мосту. Через це Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Так усе й почалося…

Красивий міст над річкою Міляцка, за ним – музей міста, знаменитий поворот, з-за якого з'явилася машина з ерцгерцогом, а поруч – старий занедбаний готель, без вікон, із розписаними стінами, що трохи псують історичний післясмак.

У Боснії і Герцеговини немає грошей, аби відреставрувати все й одразу, але тут намагаються хоч щось робити. Наприклад, тут насамперед реставрують стару спадщину, кошти на це виділяють із муніципального, кантонального і федерального бюджетів. Вдалий приклад – будівля Вєчніци, колишня міська рада, з якої у 1914 році виїхав Франц Фердинанд разом із дружиною Софією. На реконструкцію цієї пам'ятки виділили 10 мільйонів євро, майже всі кошти надав Європейський Союз.

Споруда Вєчніци, центр Сараєва сьогодні

Країна див

Перед поїздкою до Боснії і Герцеговини ми надіслали запити до офіційних структур країни. А потім сприймали як дивовижу, що майже всі вони (!) відмовляють нам у коментарях чи хоча б у наданні інформації. Коли приїхали – ситуація не поліпшилася. Ми дізналися, що в Сараєві є кілька міських рад, низка адміністрацій, але, слава Богу, лише один міський голова. Нас направляли з кантону до федерального рівня, з найвищого – до муніципального, ніхто не хотів говорити з нами про гроші, виділені на архітектуру, але всі розповідали про війну.

Ми були готові до трьох президентів (боснієць, серб і хорват, які головують по черзі, змінюючи один одного кожні вісім місяців), але життя не підготувало нас до того, що доведеться оббивати пороги всіх офіційних і неофіційних інституцій, аби отримати бодай якусь інформацію. Тож поїздка до Боснії та Герцеговини на тему «архітектура» була схожа радше на розслідування, де із сотні пазлів ми склали картинку дивного, але красивого міста Сараєва.

Україна

Слово, яке поєднує Боснію та Україну – війна. Тільки якщо в першої країни збройний конфлікт відбувався на всій території, то в моїй війна триває лише у двох областях і Автономній Республіці Крим, яку анексувала Росія. Якщо від'їхати далі від цих територій, на війну немає й натяку, але про неї теж знають і говорять.

У сучасній Україні намагаються берегти архітектуру. Тут є пам'ятки місцевого та національного значення, а під охороною ЮНЕСКО перебувають понад 1000 об'єктів на всій території країни. З міських, обласних і державного бюджетів виділяють кошти на реставрацію і реконструкцію. Їх не вистачає на те, щоби одразу відремонтувати всі об'єкти, які потребують робіт. Але маленькі кроки до реконструкції українського історичного середовища є доволі впевненими.

Площа Ринок, Львів. Перебуває під охороною ЮНЕСКО

Добре це відчувається в найбільшому місті Західної України, у Львові. Сюди щороку приїжджає чимало туристів, наприклад, 2019 року їх було 2,5 мільйони. До Львова їдуть за галицькою кухнею, історичною спадщиною Західної України та за архітектурою, яка геть не поступається європейським туристичним центрам.

Львів. Кава на ринку

Галасливе місто із сотнями тисяч жителів, натовпом студентів, красивими (щоправда, іноді надто вузькими) вуличками. Уявіть собі, що всі вони збираються в центрі, на бруківці, поруч їде трамвай, на Ратуші трубач сповіщає про 12 годину, а поблизу ще й грають вуличні музиканти. Саме так звучить Львів. Але, певно, це місто було б не настільки колоритним, якби не старі австрійські будівлі в центрі. У Львові знаходиться найбільше пам'яток історії та архітектури серед українських міст – 2500. І загалом експерти їхній стан оцінюють як задовільний.

Знаменита львівська площа Ринок входить до світової спадщини ЮНЕСКО. У місті її намагаються берегти. Наприклад, за заміну дерев'яних вікон на металопластикові архітектурному «зловмиснику» світить 170 тисяч гривень штрафу. Але можна піти іншим шляхом: міська рада готова співфінансувати реставрацію вікон і брам, аби центр не втрачав свого історичного шарму. У цій частині не можна зводити нових будинків, тож центр міста – цілісний архітектурний ансамбль, де кожна будівля має свою історію. Але не думайте, що Львів – це старе місто без сучасної архітектури. Просто її важко помітити пересічним людям.

Антон Коломєйцев

У ЮНЕСКО Львів вважають особливим прикладом поєднання архітектурних і мистецьких традицій Східної Європи, Італії та Німеччини. Ця архітектура збережена, і на площі Ринок також є чимало розваг для жителів і туристів. Сувенірні крамнички, ресторани, затишні старі кав'ярні з відкритими терасами…Тож, здається, немає нічого кращого , аніж кава на площі Ринок, особливо в теплу пору року.

Андрій

Андрій Салюк – голова львівського осередку Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Усе життя він провів у місті Лева, і все (принаймні свідоме) життя його цікавила архітектура. Тепер він намагається захищати її. Андрію, звісно ж, до вподоби історичний центр Львова. Там ми з ним і зустрічаємося. Він розповідає: центр міста зберігся у своєму автентичному вигляді, але упродовж останнього століття його адаптували під потреби тутешніх жителів. Та відбувалося це непомітно для нашого ока.

Наприклад, Чорна кам'яниця, що розташована за адресою площа Ринок, 4. До неї на початку 20 століття прибудували ще один поверх, але зараз будівля виглядає цілком органічно і не випинається з-поміж інших будівель, легко вписуючись в архітектурний ансамбль і його висотні межі.

Більшість будинків на площі Ринок виглядають доглянутими й затишними. Звичайно, у кожному з них є певні інфраструктурні проблеми, які час від часу доводиться залагоджувати. Але для міста мати зону ЮНЕСКО – означає не лише насолоджуватися, але й боротися за неї.

І таке в місті справді є: поблизу зони ЮНЕСКО знайшлося місце для… «будівлі-унітазу».

"Потвора" замість "Ванди"

На цьому місці колись була кам'яниця, зведена 1830 року. З тильного її боку був розташований один із найстаріших міських кінотеатрів. У різні часи його іменували по-різному: «Ванда», «Байка», «Фата моргана». Уже в 1990-х кінотеатр назвали на честь українського письменника і поета Івана Франка.

Будинок за пам'ятником - зруйнована кам'яниця першої половини ХІХ ст.. Фото з мережі

1991 року велика пожежа зруйнувала цю кам'яницю на площі Міцкевича, 10. Обгорілий будинок, що народився в XIX столітті, невідомі розписали цитатами українських авторів під час фестивалю «Вивих», тож він отримав назву «вивихнутого». 1998 року понищений дім розібрали і за 7 років звели новий будинок. У місті його називають найпотворнішим, бо споруда руйнує цілісний ансамбль площі Міцкевича. А якщо трохи відійти, ця споруда справді нагадує велетенський унітаз. Новий будинок з'явився на місці старого, але краси місту це не додало.

"Будівля-унітаз" на місці старої кам'яниці у центрі Львова

Колись там був банк, а тепер будівлю здають в оренду.

Це сумна міська історія про споруду, що могла би довершувати красиву площу, але завдяки сучасним архітекторам сталося інакше… Та в запасі у нас є ще одна історія. Далеко за нею ходити не довелося. Будинок, про який розповімо, розташований просто навпроти потворної споруди.

Відтворення

Нове не завжди означає, що воно створене сьогодні. Іноді нове – це друге дихання для старого. Новація на місці історії. Поєднання фундаменту, що був з давніх-давен, та стін, що виростають знову.

І такий приклад є у Львові – будівля колишнього готелю на площі Міцкевича. Скромна, вона цілком вписується в архітектурний ансамбль, але має чи не найцікавішу історію.
1804 року в цій будівлі відкрився один із найстаріших у місті Лева готель «Європейський». Тоді будинок мав лише один поверх. За 22 роки готель перейшов до рук іншого власника, і той добудував у ньому ще один поверх.

Площа Міцкевича. Ліворуч - готель "Європейський" (будівля білого кольору), початок XX ст. Фото з мережі

Готель видозмінювали упродовж усього XIX століття. У 1870-х роках його «переформатували» в неоренесансному стилі, він став дуже схожим на той, яким є зараз.
У сімдесятих роках XIX століття готель ласкаво приймав не лише гостей, а й працівників друкарні і книгарні, а ще у його дворі був ресторан. Це місце в центрі міста та ще й на широкій площі завжди було людним і вишуканим.

Відреставрована споруда колишнього готелю "Європейський" сьогодні

Найгірше з «Європейським» сталося у 1930-х роках. Його реконструювали, і після цього готель мало чим нагадував стару красиву будівлю. Замість неоренесансу – простий і злегка банальний функціоналізм.

Так готель жив до початку 2000-х років. 

Початок 2000-х. Джерело: "Фотографії старого Львова"

А вже після початку нового тисячоліття в місті ухвалили рішення, що будівлю треба реконструювати. Архітектори вирішили відновити будинок у стилі, що був до 1930-х років. Провели заміри, дослідили описи старої будівлі і за шість років здали в експлуатацію будинок майже таким, яким бачимо його сьогодні. От лише замість готелю «Європейський» тепер це банк! Для Львова це – вдалий досвід реконструкції.

Кроки вперед

Україна – країна з безліччю архітектурних пам'яток. Без цих будинків важко «прочитати» її історію. На реконструкцію і реставрацію щороку виділяють кошти, а будинки в історичних частинах міст здебільшого виглядають привабливо...

Так, іноді тут трапляються конфузи, як із «потворним» будинком у центрі Львова.

Є приклади негативного поводження з історичною архітектурою і в інших регіонах. Наприклад, у столиці України – з центральним гастрономом, який відкрили після Другої світової війни.

Ліворуч - майбутній гастроном. Фото: mik-kiev.livejournal.com/

Історія цієї будівлі тягнеться вже понад 150 років. Її звели ще в XIX столітті, нижній поверх був кам'яним, а другий – дерев'яним. 1873 року власник садиби, французький купець Жан-Батіст Кане, зніс будинок і на його місці створив новий, триповерховий і цегляний. Унизу були крамнички, на двох інших поверхах – недорогий готель. Після Другої світової магазинчики перетворили на київський центральний гастроном. 1994 року будівлю визнали пам'яткою архітектури, та стан будинку невпинно погіршувався.

Споруду «відправили» на довготривалий ремонт, якого вона так і не дочекалася.

А 20 червня 2017 року у будівлі колишнього гастроному виникла пожежа. Вогонь зруйнував дерев'яні перегородки та розповсюдився з другого поверху на третій та на горище. Поліція цей випадок кваліфікувала як підпал.

Вигляд будівлі гастроному 2006 року. Фото: mik-kiev.livejournal.com/

Тепер же існують різні проєкти реконструкції цієї будівлі. Раніше до гастроному планували добудувати кілька поверхів, та цей намір відкинули. Остання ідея – залишити будинок триповерховим, повернувши йому автентичний стиль.

Україна справді робить кроки назустріч відновленню, а головне – збереженню архітектурної спадщини.

Наприклад, в Івано-Франківську є старий завод «Промприлад», один із найбільших промислових об'єктів міста. З'явився цей міський велетень ще у 18 столітті. Спершу тут були ковальські та слюсарні цехи. За Радянського Союзу на заводі займалися приладобудуванням, виготовленням товарів народного вжитку, роторних газових лічильників. Був тут і знаменитий на всю Західну Україну парасольковий цех. Підприємство із часом потроху занепадало, втрачало свої потужності... Завод і надалі працює, але в набагато менших масштабах. Гуркіт великої техніки тут уже не почуєш.

Завод "Промприлад" в Івано-Франківську

Але вже у XXI столітті, 2018 року, місцеві активісти і підприємці вирішили відновити завод, дати йому друге дихання і створили там креативний простір. Найкраще в цій історії те, що стіни, інтер'єр і навіть деяке обладнання на колишньому підприємстві зберегли. 

І насамкінець...

Україна та Боснія і Герцеговина – дві абсолютно різні країни: інший політичний устрій, інші мови, інші люди.

Та між ними є і щось спільне: величезна архітектурна спадщина, яка розповідає про міста краще, ніж слова. Дірки від куль у стінах. Бруківка під кам'яницею. Архітектурний стиль.

Старі (і) нові будинки.