Мистецтво не спинити: онлайн-екскурсія виставкою сучасного мистецтва

Карантин та загроза захворіти на коронавірус суттєво вплинули на життя українських художників та поціновувачів мистецтва.

У Херсоні, втім, як і будь-де, музеї стоять пусткою, мистецькі проєкти «згорнулися», арт-фестивалі відкладено на невизначений термін — усе заради безпеки громадян. Художники, куратори та галеристи, які запланували арт-події ще задовго до карантину, тепер повинні «заморозити» свої плани або й взагалі відмовитися від них.

Автори відео Дмитро Багненко та Юлія Данилевська

Молода художниця Ріна Храмцова, опинившись у такій ситуації, вирішила спробувати себе у якості куратора і підготувала виставку картин відомого українського митця, херсонця В’ячеслава Машницького. Експозиція мала відкритися 21 березня, у день народження митця. Для виставки зібрали роботи, які репрезентують усі періоди творчості художника. Ретроспективу живопису, фотопроєктів та навіть аудіозаписів В’ячеслава Машницького під символічною назвою «Слава» планували відкрити у виставковій залі Національної спілки художників України (НСХУ), яка складається з трьох кімнат. Так само і творчий доробок Машницького можна умовно поділити на три періоди: «київський», «московський» та «херсонський», що відповідає обраній локації. Але за кілька днів до відкриття розпочався карантин, обрані полотна так і лишилися в майстерні митця.

Кураторка Ріна Храмцова та художник В’ячеслав Машницький

Однак художня спільнота Херсона все ж вирішила не відмовлятися від задуманого. У якості компромісу виставку перенесли до квартири Машницького та влаштувати там онлайн-екскурсію. Уже чимало років домівка цього художника відома як Музей сучасного мистецтва Херсона (МСМХ), де регулярно відбуваються арт-події та що два місяці змінюються експозиції. Там експонуються роботи митців з усієї країни. Тим більше, що тепер мистецькі «квартирники» в тренді та не поступаються за якістю та значущістю галерейним та музейним виставкам.

Виставка «Слава» у Музеї сучасного мистецтва Херсона(МСМХ), який було засновано у 2004 році.

Квартира-музей — це одна доволі простора кімната, але все одно багато творів не увійшло до цієї виставки — бракує місця. Відстань між експонатами також значно зменшилася.

Для Ріни Храмцової це перший досвід кураторства та роботи з архівом. Вона давно товаришувала з художником і мріяла про співпрацю. «Перелопатити» таку кількість робіт Машницького було справжнім викликом навіть для досвідченого фахівця. Протягом кількох тижнів дівчина ретельно відбирала картини та світлини, розпитувала В’ячеслава Машницького про кожну знахідку та міркувала, як пов’язати біографію художника з його творами. Усього Ріна Храмцова передивилася 30-40 полотен та низку фотографій, багато полотен побачити наживо не вдалося — вони вже давно у приватних колекціях.

Окрім живопису Машницький відомий і своїми «крилатими виразами». Гаслом цієї виставки обрали його афоризм «Быт чеканит внешность». Таким чином кураторка прагнула дослідити, як змінювалася особистість художника в залежності від місця та міста проживання. А може, навпаки? Митець впливав на своє оточення і створював власний «всесвіт»?

Під час кураторської екскурсії Ріна Храмцова маневрує між експонатами та розповідає, як і коли була створена та чи інша картина.

«В’ячеслава Машницького змалку оточувала мистецька спільнота, його батько Валерій Машницький був заслуженим художником України. Спочатку В’ячеслав навчався у художньому училищі Грекова в Одесі. Потім поїхав до столиці та вступив до Київського національного художнього інституту, зараз це вже художня академія, — розповідає кураторка. —Уявіть собі той час — кінець 80-х та початок 90-х. Початок формування нової країни збігається з формуванням Машницького як художника. Саме тоді в Києві у нього з’явилася майстерня — на вулиці Великій Житомирській. За одну ніч він створив серію мініатюр, яку назвав «Картини на пам’ять», — додає Ріна Храмцова.

Серія «Картини на пам’ять» В. Машницького. Київ, 1995 р.

На 12 олійних картинах художник зобразив свою київську майстерню, подекуди «заселяючи» її відомими і не дуже персонажами. Наприклад, митець змалював модель з еротичного плаката так, ніби вона позує художнику на канапі у його майстерні. На іншій мініатюрі Машницький малює Івана Грозного, який вбиває свого сина, але у цій же кімнаті, будинку на Великій Житомирській, — цитувати класичні твори у власних роботах — яскрава ознака постмодернізму, який панував у 90-тих.

На початку 1996-ого Машницький поїхав Москви. Там він влаштувався дизайнером і очолив рекламний відділ. У ці роки він здебільшого експериментував, створюючи концептуальні прозаїчні збірки науково-популярних статей та аудіощоденники (звуки квартири та московської майстерні, шуми вулиць тощо).

Але у 2002 через смерть батька художник повернувся на Батьківщину. Він успадкував батьківську майстерню в Херсоні та зробив виставку з його полотен та речей побуту (вентилятор, валізи, друкарська машинка, велосипед, самовар, вогнегасник) під назвою «Реквізит» у залі НСХУ. Ці речі стали не менш важливими експонатами, ніж картини, — вони несуть на собі відбиток свого господаря і свого часу.

Портрет художника Валерія Машницького намальований сином у 2003, посмертно.

«Машницький створив серію акварелей з урбаністичними краєвидами рідного Херсона, які потім друкували на поштових листівках,- додає кураторка. - Також художник зобразив події Помаранчевої революції на площі Свободи — картина стала основою календаря за 2005 рік. Під час «херсонського» періоду художник став автором низки робіт, а у 2005 році створив благодійний фонд ім. Поліни Райко (олешківської художниниці-наївістки).

Цикл із 12 акварелей художник створив узимку 2003-2004 рр.

Зважаючи на суворі обмеження у проведення публічних заходів, онлайн-лекції набули популярності як ніколи. Кураторська екскурсія Ріни Храмцової зібрала понад 1 тис. переглядів, що доволі багато для лекції про сучасне мистецтво, яке для більшості досі залишається чимось незрозумілим. Однак завдяки цьому проєкту мистецька спільнота України (художники, колекціонери, мистецтвознавці, куратори дослідницької платформи у ПінчукАртЦентрі) з подивом зауважила, що в Херсоні мистецьке життя вирує навіть в умовах пандемії та жорсткого карантину.

Картина В. Машницького «Набережна». Херсон, 2014 р.

Арт-критикиня Юлія Манукян впевнена: такі проєкти під час самоізоляції дуже важливі — адже це не просто онлайн-екскурсія, яка записана колись давно. Відео створювали,  уже знаючи, що на відкриття ніхто не зможе прийти.

Враження глядачів загалом збігаються з думкою арт-критиків, подібні онлайн-проєкти зараз, як ковток повітря.

Сам художник про виставку «Слава» думає наступне:

Херсонські художники планують і надалі працювати над мистецькими акціями, флешмобами та екскурсіями в онлайн-просторі доти, доки це буде потрібно.