«Виїхати не можна лишитися»: історія жінки, яка виїхавши із зони бойових дій, врятувала своє життя

Населені пункти Херсонщини поблизу лінії фронту спіткала тяжка доля. Серед них і села Станіславської громади. Багатьох мирних жителів вже немає серед живих, чимало отримали поранення, багато людей виїхали, а хтось ладен жити у підвалі, аби тільки не залишати рідної домівки. Пані Ірина – жителька села Широка Балка. Вона також спочатку хотіла лишитися. Але коли осколок від снаряда влучив у її сусіда – вирішила не випробовувати долю і покинути небезпечну територію. Як виявилося пізніше, – не даремно. Вона розповіла свою історію журналістам Медіаплатформи «Вгору».

«З початку бойових дій я деякий час перебувала вдома. Ми чули вибухи в степу, у селах Правдине та Таврійське, але у Широкій Балці нашому життю нічого не загрожувало, - розповідає пані Ірина* (ім'я змінено з міркувань безпеки). - Але наприкінці березня, коли у наше село зайшли ворожі танки, почалися обстріли і в нас. Вони були раптовими. Летіли снаряди, травмували людей, руйнували будинки».

Пані Ірина виїхала 4 квітня. За два дні до того біля її будинку стався вибух:

«Мій сусід, який працював на городі, був тяжко поранений, поряд у будинках повибивало вікна. Я сама ледь встигла вскочити у підвал. Це було жахливо. Тоді ми з сусідкою найняли автомобіль та виїхали. Я оселилася в передмісті Херсона у своєї сестри. Тут також чутно вибухи, проте життю людей, здається, поки що загрози немає».

Згодом жінка стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте фінансової допомоги досі не отримала:

«Спочатку не знала, що можу стати на облік, тож дещо пізніше зареєструвалася у Корабельній районній в місті Херсоні раді. Поки що фінансової допомоги мені не надходило, хоча минуло близько місяця. Проте один раз отримала гуманітарну допомогу - харчові продукти. Після того, як будівлю Корабельної ради захопили російські військові,  фахівці переїхали до іншого місця. Відтоді про допомогу не повідомляли. Можливо, через постійні перебої з інтернетом та телефонним зв’язком».

Пані Ірина говорить, що чимало її односельців виїхали на підконтрольну Україні територію. Проте сама вона поки не наважується на такий крок:

«Виїхали люди, у яких достатньо коштів, аби влаштуватися і забезпечувати себе на новому місці, вони здебільшого мають власні автомобілі. Я не маю свого транспорту, автобуси не ходять, а винайняти автівку, навіть разом з іншими односельцями, коштує дуже дорого. Поїхати мені нема до кого, а орендувати житло навряд чи зможу».

Звісно, багатьом щастить і з виїздом з окупованої Херсонщини, і з дешевим житлом, і з пошуком роботи. Але ж чимало і тих, хто, намагаючись подолати зону бойових дій, потрапляє під обстріли, або не може знайти квартиру та заробіток на новому місці. Всі виїзди перекриті, зелених коридорів не дають, а люди, які виїжджають, роблять це на свій страх і ризик. Жінка до такого наразі не готова.

До того ж, у пані Ірини на Херсонщині рідня, та й садибу, де вона народилася і виросла, шкода кидати. З домашніми улюбленцями виїхати буде також проблематично, а залишити їх на чужих людей шкода. Жінка сподівається, що незабаром село буде звільнено і вона зможе повернутися до рідної оселі та домашніх справ:

«Великого господарства я не веду. Вирощую лише овочі на присадибній ділянці, трохи курей та качок. Цього ж року війна не дала ані завести домашню птицю, ані посадити город. Коли я їхала, то лишила на бабусю-сусідку двох котиків та двох собак, вона готує їм їжу, наглядає. У селі лишилися переважно літні люди, які категорично відмовляються залишати свої домівки. Вони практично живуть у підвалах, встигають лише щось поїсти зварити у перервах між обстрілами».

А 28 квітня пані Ірина зрозуміла, що вчинила правильно, коли залишила село. Адже цим вона врятувала своє життя. Того дня під час обстрілу снаряд влучив у будинок жінки:

«Внаслідок обстрілу був убитий собака у дворі. Будинок дуже постраждав. Вибухом знесло половину даху, вибило вікна, перебило газову трубу та електричні дроти, потрощені навіть меблі всередині. Один з осколків влучив у фундамент, стінами та стелею пішли тріщини. Уламки даху долетіли аж на сусідні садиби. Як не дивно, але єдине місце в будинку, яке лишилося цілим та неушкодженим, – моя особиста кімната, де я зберігаю домашні ікони. Тут навіть жодна шибка не тріснула».

Після обстрілу сусід пані Ірини закрив вентилі на пошкодженій газовій трубі, аби не сталося вибуху, зняв на телефон всі руйнування та надіслав жінці, щоб вона могла звернутися по державну компенсацію.

«Я зареєструвалася в додатку «Дія», розмістила там фотографії, зробила короткий опис і мою заявку прийняли. Але до цього часу відповіді не отримала. Вказано лише, що буде створена комісія і мені повідомлять результат», - говорить пані Ірина.

Через кілька днів обстріли на певний час припинилися і жінка наважилася навідатись додому:

«Ми поїхали разом з синами, аби хоча б забити вікна плівкою. Адже в будинку лишилося майно, а у селі є люди з нечистою совістю, мародери. Вони користуються чужим горем та обкрадають оселі людей, які виїхали. Вдома я побачила своїх котиків, які не пішли жити до сусідки, вона приходила їх годувати. Такі вони вірні рідній домівці. Мені їх стало так шкода, що я вирішила забрати своїх улюбленців до сестри. А другий песик вже звик жити «на дві садиби», подружився з сусідським собакою. Тож він лишився».

А поки котики звикають до нового місця, пані Ірина чекає перемоги, мріє повернутися додому, відбудувати свій будинок та жити простим і звичним, але таким щасливим мирним життям.

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...

Схожi новини