Унікальний приклад самоорганізації громадян у Литві

Унікальний приклад самоорганізації громадян у Литві

Історія громадського некомерційного об’єднання «Шаулей» розпочалася вже понад 100 років тому, під час боротьби за незалежність Литви від Росії та Польщі. Їх досвід є показовим в організації охорони правопорядку та налагодженні роботи муніципалітетів. Про це та інше  в інтерв’ю команді проєкту «Шерифи для нових громад» розповів командир Каунаського відділення стрільців Вітаутас Жіманчюс.

У Литві, із самого початку карантину через пандемію коронавірусу, на допомогу державним та муніципальним установам прийшли добровольці Союзу Литовських стрільців (лит. Lietuvos Šaulių Sąjunga). Це унікальний приклад самоорганізації пересічних людей для безпеки своєї країни.

Разом з місцевою поліцією вони патрулюють вулиці, забезпечують громадський порядок та пояснюють людям  необхідність тримати дистанцію, не скупчуватися, носити маски. Стрільці чергують на мобільних контрольно-пропускних пунктах навколо закритих через пандемію міст.

Фото з сайту Cоюзу Литовських стрільців. Приблизно третина членів Союзу стрільців – жінки.

Також вони доставляють харчі і медикаменти місцевим мешканцям, які перебувають в ізоляції. Забезпечують роботу цілодобової національної гарячої лінії «18-08» куди люди звертаються через підозру на захворювання. І підвозять до медичних центрів на тестування осіб, які не мають свого транспорту, - адже за литовськими правилами, їх підвіз мають забезпечувати муніципалітети. Місцева влада виділяє транспорт, але водіїв не вистачає, тож Шаулей добровільно взяли на себе цей напрямок роботи.

Про це в інтерв’ю команді проєкту «Шерифи для нових громад» розповів командир Каунаського відділення стрільців Вітаутас Жіманчюс (Vytautas Žymančius).

Від одинадцяти й «до нуля»

Шаулей – це громадське некомерційне об’єднання. Його історія розпочалася вже понад 100 років тому, під час боротьби за незалежність Литви від Росії та Польщі.

Коли 16 лютого 1918 року Литва стала незалежною республікою, влада була паралізована, поліції не було, армії не було… Отож на захист державності встали добровольці, загони самооборони. Союз стрільців став наймасовішою громадською організацією. І до 1940 року організація була найсильнішою та найчисельнішою в Литві: в її складі були 70 тисяч членів громадян різних національностей. Після введення радянських військ до Литви в 1940 році Союз заборонили, а більшу частину учасників заарештували.

Під час другої світової війни багато стрільців стали Лісовими братами (лит. miško broliai) - пішли в ліси й чинили опір радянській окупації. Десятки тисяч їх загинули або зникли безвісти. Але в 1989 році, коли в Литві ще були КДБ та радянська армія, стрільці зібралися на центральній площі столиці й гучно заявили, що відроджують свою організацію. І країна першою від’єдналася від СРСР, відновила свою незалежність.

Мабуть, тому, на відміну від інших громадських об’єднань, Союз литовських стрільців – напіввійськова організація, її дорослі члени мають право зберігати та носити нарізну зброю.

- Стати членом Шаулей можна з 11 років, у нас немає жодних обмежень за національністю, статтю, станом здоров’я, професією, - пояснює Вітаутас Жіманчюс. - Кожен громадянин може стати стрільцем, і кожному знайдеться робота. І бути членом організації, як ми кажемо, - «до нуля», тобто до кладовища. Виняток - ми не приймаємо до своїх лав людей, яких судом визнано правопорушниками чи злочинцями.

Організація тісно співпрацює з військовими, медиками, надзвичайниками та освітянами. Зокрема, на підставі угоди з Міносвіти Литви в школах діють гуртки Шаулей, де дорослі наставники-стрілки діляться своїми знаннями. Під час навчального року заняття проходять у класах. Зокрема, діти навчаються надавати першу медичну допомогу, опановують теоретичні навички виживання в екстремальних умовах тощо.

Під час осінніх, зимових та весняних канікул школярів вивозять на 3-4 доби до військової частини. Вони там живуть, знайомляться з розпорядком, військовою технікою. Та відпрацьовують теорію на практиці: навчаються бути самостійними (зокрема, застилати постіль, прибирати за собою сміття, приводити одяг до ладу),  орієнтуватися на незнайомій місцині без телефонного GPS навігатора. Долають військову смугу перешкод та стріляють. Зовсім юні – із пневматичної зброї, з 16 років – зі зброї малого калібру. Ну а дорослі вже – з бойової.

Фото Фейсбук

А влітку діти виїздять на тиждень. Тоді не лише тренуються. Вони також спостерігають, як дорослі стрільці проводять спільні навчання з медиками та пожежними (іноді навчання проходять спільно з фахівцями НАТО – військовими з Франції, США). А ще - здають екзамени й лише після цього урочисто отримують підвищення у званні.

- Кожен з учнів сам вирішує, чи готовий/готова до іспиту, - каже командир каунаських стрільців. – Ми їх до цього не примушуємо. І також не ставимо якусь «планку» - тобто норми, які обов’язково потрібно виконати. Адже у всіх різна підготовка, хист, здоров’я. Але ми кажемо: «Ти можеш відмовитися виконувати завдання, і це нормально. Та якщо пообіцяв – маєш зробити все, щоб його виконати. Бо Союз розраховуватиме на тебе».

Екстремальна ситуація диктує свої «правила»

Цікаво, що кількість литовських стрільців різко зросла, коли Росія анексувала Крим та розпочала війну на сході України. Тільки в одному окрузі Литви у 2014-2015 роках чисельність стрільців зросла більше, ніж у 10 разів. Загони структуровані, підпорядковані міністру обороний активно розвиваються.

Нова хвиля поповнення добровольцями відбувається «завдяки» карантину. Хоча, як каже Вітаутас Жіманчюс, жодної користі від цього стільці не мають, навіть форму шиють за свій кошт. Зарплатню від держави отримують лише командири осередків та стрільці, які за угодою з військовими постійно охороняють стратегічні об’єкти, таких людей трохи більше 60.

Зараз у Литві 10 осередків союзу – у кожному регіоні країни, загалом приблизно 12 тисяч Шаулей. У Каунасі налічується майже тисяча дорослих та стільки ж молодих стрільців. Наразі постійно, щоденно, задіяні понад 200 дорослих волонтерів. Інші долучаються час від часу, чи у вихідні, адже працюють на своїх роботах. А хтось просто не може, бо має поважний вік, чи вимушений доглядати своїх стареньких.

- Дуже багато залежить від наших лідерів, - каже Вітаутас Жіманчюс. – Ми постійно навчаємося самі й навчаємо лідерським якостям дітей. Але, як показало життя, у мирний час потрібні одні лідери, а в екстремальних ситуаціях на перші позиції виходять інші люди, яких раніше навіть не помічали. Треба так спланувати роботу, організувати та все роз’яснити, щоб кожному стрілку було зрозуміло, що треба робити, як і де. І впевнитися, що він виконає саме те, що доручають, а не те, що він вирішив. Військовим у цьому плані простіше. А у нас люди геть різних професій. Тому дуже багато часу йде на перемовини. Але. Якщо восени влада сприймала громадські об’єднання на кшталт «ну, хай будуть». То пандемія показала – ми більш «гнучкі». Адже робота державних органів доволі жорстко регламентована різними документами. І влада виявилася не готовою до такої надзвичайні ситуації, бо їх протоколи на це не були розраховані.

Та навіть у спокійні часи Шаулей теж не сидять без діла. Добровольці постійно допомагають пожежникам, поліції, прикордонникам. Зокрема, допомагали з охороною Папи римського під час його візиту в Литву, забезпечували порядок на заходах, пов’язаних з цим візитом, працювали з туристами. А ще – залучали на навчання до своїх літніх таборів не лише литовських школярів, а й дітей зі сходу України.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...