Сергій Нємцев про археологію, яка допомагає зрозуміти історію Херсонщини

Сергій Нємцев — науковець кафедри історії, археології та методики викладання Херсонського державного університету, завідувач нещодавно створеного музею археології ХДУ, він довгий час керував університетською археологічною експедицією, яка досліджувала поселення стародавніх греків на території Станіславської громади.

Сьогодні в місцях розкопок дуже гаряче, і цьогорічна археологічна експедиція, звичайно, не відбулася. Тож розмова з істориком та археологом була про справу його життя в умовах війни, про те, як було до, що буде після...

Закохати у свій край

Сергій Нємцев впевнений: досліджувати старожитності тієї території, на якій живемо та існує наша держава, потрібно, щоби зафіксувати всесвітній історичний процес, щоб зрозуміти місце цієї землі в подіях минулого.

“Мені здається, ось цим інтересом можна просто закохати людей у свою територію, у свою землю, бо археологічна спадщина кожної країни є унікальною,” — вважає історик. Знакова для України трипільська археологічна культура доби неоліту — неймовірна крута, дуже яскрава, яка не має аналогів. Зачаровує скіфська археологія степів України. А ще є стародавні античні поселення, дослідженням яких і займається наш співрозмовник...

“Це, звісно, не про ідентичність нашої політичної нації, — каже археолог, — а про те, що на цій території було до нас. Якщо ми її досліджуємо і зберігаємо, це вияв поваги до своєї землі. Ти поважаєш свою землю, ти її любиш такою, як вона є. І тобі не потрібен Нижній Дон, коли в тебе й так усе чудово на Нижньому Дніпрі. Нам не потрібні чужі землі, залиште нам наші”.

Мрії, що не збулися

На цьогорічну археологічну експедицію Сергій мав плани чи не наполеонівські — нарешті отримав фінансування, польові роботи мали бути більш масштабними. Раніше досліджували на городищі Скелька 200 квадратних метрів — цьогоріч збиралися охопити 400, залучити більше людей, добути більше знахідок, краще зрозуміти нашу пам’ять. Навіть ще в березні сподівався, що шанси повернутися до розкопок цього року не втрачені...

Античне поселення, яке вивчає команда археолога, надзвичайно цікаве, двошарове, але дуже пошкоджене чорними копачами, тому доводиться досліджувати ті рештки культурного шару, які збереглися. На жаль, у якому стані нині перебуває археологічна пам’ятка, Сергій Нємцев точної інформації не має. Місцевість розташована віддалік від населеного пункту, ймовірніше, зараз вона в тилах, поза зоною бойових дій, але росіяни постійно ведуть вогонь із території Станіслава в бік Миколаєва, тож небезпека для пам’ятки є.

Той факт, що місце розкопок опинилося в зоні бойових дій, історика зовсім не дивує, адже за часів античності греки зазвичай обирали стратегічно важливі місця для своїх поселень. Тож і в Першу світову, і в Другу світову військові позиції часто пролягали через такі стародавні поселення. Під час досліджень херсонські археологи знаходили й німецькі окопи часів Другої світової війни, і батарею Червоної армії 1941 року.

“Це більш-менш нормальна історія для пам’яток археології, — каже Сергій. — Просто потрібно, щоби сапери подивилися й перевірили місце, а потім можна починати”.

Так, начальник археологічної експедиції впевнений, що продовжить дослідження на тому ж самому місці — на лівому березі Дніпро-Бузького лиману в Херсонській області. Й очолить експедицію тільки тоді, коли матиме можливість копати в тому районі, де вів дослідження. Плани та ідеї вже є, але для початку треба перемогти у війні.

Про археологічні культурні втрати

Війна знищує культурні пам’ятки, історичні джерела з дуже важливою інформацією про те, як жили люди в давнину на території півдня України.

“Ми можемо дослідити їхнє життя тільки за матеріальними рештками, бо писемні джерела з’являються на території України набагато пізніше. А втрачаючи ці, ми просто втрачаємо інформацію”, — ділиться болем Сергій Нємцев.

Якщо рахувати по античних полісах Північного Причорномор’я, чотири із семи центрів нашої античної археології, які розташовані в Криму, Україна поки не контролює, три центри зараз під нашим контролем, але це теж відносно. Якщо дивитися на лінію фронту, то росіяни захопили меншу частину Ольвії. Більша частина – у Миколаївській області, на підконтрольній Україні території. Але вона в зоні потенціального ураження, там зараз дуже небезпечно, місцевість наскрізь прострілюють.

Про майбутні археологічні дослідження російсько-української війни

Вони, звісно, будуть — Сергій Нємцев у цьому впевнений. Коли — то вже питання часу. А от до яких висновків дійдуть археологи майбутнього, досліджуючи культурний шар нашого часу, то для істориків уже є приводом для жартів. “От як рапортувати, наприклад, якщо ти знаходиш сучасного ДНР-івця. У нього гвинтівка Мосіна, виробництво її припинилося в середині ХХ ст., каска часів афганської війни, але при цьому в нього смартфон у кишені й кеди “Адідас”? Це воїн чи якийсь реконструкор, який полюбляє речі з різних епох?”

Про майбутнє археології

У тому, що після нашої перемоги археологічні дослідження відродяться, Сергій Нємцев не має сумніву і вважає, що відновлення економіки та інфраструктури та робота з нашою культурною спадщиною йтимуть паралельно. Бо потрібно не тільки відбудовувати знищені міста, а вже зараз, по ходу війни, на звільнених від окупантів територіях, фіксувати всі факти руйнації наших пам’яток для розуміння, яких пошкоджень вони зазнали, та вирішити для себе, що з ними робити. Як приклад історик наводить кілька курганів, які бачив, коли виїжджав з області — на них росіяни облаштували позиції, викопавши там вогневі точки. А це вже знищений насип кургану, і вода, яка потраплятиме до такого пошкодженого кургану, руйнуватиме й підземні комплекси під насипом, і сам насип, знищуючи інформацію про його стратиграфію. Тож кожен конкретний об’єкт (курган, городище, поселення, стоянка) вимагатиме або певного втручання (наприклад, засипати викопані росіянами ями, що зупинить руйнівні процеси), або консервації, або проведення розкопок, бо зволікання призведе до втрати інформації.

Фінансові витрати на відродження культурної спадщини України мають лягти на країну-агресора як контрибуція. Її росіяни мають сплатити, вважає історик. “Вони мають заплатити за все”.

Про концепцію краєзнавчості

Історик вважає неправильною ідею краєзнавчих музеїв, для якої необхідна послідовна безперервна історична розповідь із подіями, явищами, іменами людей із певного історичного моменту й до сьогодення. У випадку з Херсонщиною такий безперервний наратив можна вибудувати лише з моменту виникнення Херсона, бо до того не маємо багато письмових свідчень про нашу територію. Але якщо говорити про виникнення цивілізації на наших землях, то, звісно, не росіяни були тут першими, а антична цивілізація.

Тож історик пропонує не зважати на додаткові ідентичності, якими послуговується концепція краєзнавчості (Херсонська область створена в 1944-му році, а до того, це історія Миколаївщини, до того ще якась територія), бо адміністративний поділ можна змінити, а географію - ніяк. Херсонщина — це нижнє Подніпров’я, частина Північного Причорномор’я. Люди здавна жили на цій території, у цьому ландшафті взаємодіяли з природними силами, виживали — тоді, коли Херсона та Херсонщини не було на мапі.

“Історія нашого міста — це просто якась крихта, маленький відрізок часу, у порівнянні з більш ранніми археологічними пам’ятками й тим проміжком часу, який вони висвітлюють”. На території Херсонщини відомі пам’ятки пізнього палеоліту, які датуються десь приблизно 20 тисяч років до н.е. Історія ж Херсона починається лише з кінця ХVIII ст. — це, за історичними мірками, просто ніщо. “І якщо відмовитися від цієї концепції краєзнавчості, тоді росіянам не залишиться місця в такому музеї, ми просто можемо не помітити той проміжок часу, коли росіяни з’являються в пониззі Дніпра”, — впевнений історик.

Про Херсонський краєзнавчий музей

Якщо мова зайшла про музеї, то оминути долю Херсонського краєзнавчого було неможливо. Сергій Нємцев вважає недоцільним радянське поєднання музею природи та музею старожитностей у єдиний краєзнавчий музей, і думає, їх варто знову розділити, та й літературний виокремити — більше музеїв, хороших і різних! І щоби на чолі музеїв стояли спеціалісти в цих сферах, а не просто управлінці. Як це було на початку — чудовий український археолог Гошкевич створив у Херсоні музей старожитностей і керував ним. Фахівець — а не колишній член КПРС.

І тут дійшли до болючого питання — особи директорки краєзнавчого музею Тетяни Братченко. Бо ж нема чим пишатися — колаборантка. Але пана Сергія зовсім не дивує той факт, що вона так швидко стала співпрацювати з росіянами. Каже, вона посадові обов’язки саботувала — демонтаж експозицій та перенесення експонатів до фондосховища не організувала, у перші дні війни співробітників на роботу не пускала.

“Мені здається, вона вирішила зрадити в перший день війни”, — впевнений історик.

І вишенька на тортику: за два тижні до початку вторгнення обласна рада продовжила з Братченко договір без проведення конкурсу (термін її контракту спливав наприкінці березня). Це грубе порушення законодавства України про заміщення посад у закладах культури.

Минуле - дзеркало сьогодення

Цікаво, як історик знаходить паралелі між минулим і теперішнім. Згадуючи про Ольвію, він наголошує: це був демократичний античний поліс, громадяни якого вміли гуртуватися при небезпеці, вони розуміли, що бути вільними людьми можуть тільки відстоявши незалежність свого невеличкого міста-держави.

“Мені здається, – стверджує Сергій, – такий самий спосіб життя й у вільних українців, які можуть мати на цій території свою владу й бути такими, якими ми є. Ми відстоїмо свою територію, свою країну, і свій спосіб життя. І територія тут дуже важлива, бо кожен клаптик нашої країни пов'язаний із конкретними історіями для наших громадян. Україна має бути, ми маємо її відстояти, інакше не будемо самими собою”.

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...