Найзухваліші аферисти та шахраї XX-XXI століть

Законів і кордонів для них не існувало, сумнівів і мук совісті - теж, вони залюбки використовують чужі імена, красиві легенди і коштовні речі. Про зухвалих шахраїв і афери світового рівня - у нашому матеріалі.

1. Проданий міст 

Бруклінський міст, фото початку ХХ століття 

Бруклінський міст недорого і в розстрочку - встояти перед вигідною пропозицією було неможливо, тож на рубежі XIX-XX століть Джордж Паркер продавав нью-йоркську пам'ятку двічі на тиждень протягом 30 років. 

Джордж Паркер (зліва) та пішоходи на мосту (справа)

Шахрай вибирав заможного туриста, представлявся власником моста, показував фальшиві документи і пропонував попрацювати касиром, збираючи плату за проїзд. А щоб залишати всю суму собі, потрібно було лише купити грандіозну споруду у Паркера. Ціна варіювалася від $ 50 до $ 50 000 в залежності від того, наскільки платоспроможним виглядав покупець. Якщо грошей немає прямо зараз - теж не страшно: розплатитися за міст можна було поступово, і боржники місяцями несли гроші  "власнику". Автора ідеї заарештували в 1928 році. Джорджа Паркера засудили до довічного ув'язнення, і в 1936 році він помер у в'язниці. А вираз "Ти думаєш, у мене є міст, щоб продати?" назавжди залишився в англійській мові - так співрозмовнику хочуть показати, що він занадто довіряє чужому красномовству. 

2. "Це не Модільяні" 

Елемер Альберт Хоффманн, він же Елміра де Хорі 

Художник Елемер Альберт Хоффманн чесно намагався продавати власні картини, але їх ніхто не купував. Щоб звести кінці з кінцями, юнак представлявся угорським бароном Елміра де Хорі і підробляв чеки. Але наслідувати відомих майстрів у нього виходило набагато краще. Якось він показав свій малюнок у стилі Пікассо багатій англійці, яка прийняла малюнок за оригінал і щедро заплатила за нього. Так почалася історія 30-річного обману: за цей час імітатор продав більше ніж 1000 фальшивок, видаючи їх за Матісса і Ренуара, Модільяні і Шагала, Тулуз-Лотрека і Дега. Коли іспанська поліція все ж заарештувала його, то не змогла довести жодного факту підробки: він не копіював малюнки знаменитих художників, але дуже вірогідно відтворював їх манеру. Так що два місяці у в'язниці де Хорі провів за іншим звинуваченням. 

Елмір де Хорі "Одаліска" в стилі Анрі Матіса

Після звільнення він прославився: американський журналіст Кліффорд Ірвінг написав його біографію "Підробка: Історія життя головного імітатора ХХ століття", а Орсон Уеллс зняв у фільмі. Його картини нарешті почали продаватися. Тим часом французька влада домоглася в іспанців екстрадиції де Хорі, маючи намір звинуватити у виготовленні підробок. Дізнавшись про це, художник наклав на себе руки. Багато стилізації Елміра де Хорі досі висять у великих галереях, а 15 років тому його малюнки виставляли. "Це не Модільяні", "Це не Матісс", - говорили підписи до робіт великого імітатора. 

Елмір де Хорі "Регата" в стилі Рауля Дюфі

3. Арабський принц 

Жан Ерріна (зліва), Принц Саудівської Аравії Бен Абдул-Азіз аль-Сауд (праворуч)

Смаглявий красень з бездоганними манерами - таким був Жан Еррін на прізвисько Султан. Досвідчені банкіри і ювеліри йому повірили. І це в XXI столітті! 

Він говорив декількома мовами, носив елегантні костюми і їздив на розкішних автівках. Ефектну зовнішність француз використав для швидкого збагачення, віддаючи перевагу діамантам і дорогим годинникам. У ювелірних магазинах представлявся принцом Саудівської Аравії Беном Абдул-Азізом аль-Саудом. Еррін працював разом із сестрою - та грала роль принцеси. Під приводом покупки подарунка для дружини "принц" тричі оглядав колекцію відомого женевського ювеліра Еріка Бертрана. Примхливій ​​дамі так нічого і не сподобалося, а власник салону не дорахувався двох великих алмазів. Інший довірливий продавець віддав злодієві алмаз "Голконди", щоб той міг краще розглянути камінчик вартістю € 3 млн. У 2001 році Еррін викрав кільце з діамантом "Воїн" прямо з виставки-продажу, інсценувавши серцевий напад. Султан не гребував і грошима: з обмінних пунктів Італії та Швейцарії за його участю зникли мільйони лір і швейцарських франків. 

Гастролі закінчилися у 2002 році - Жана Еррін затримала французька поліція. Викрадені скарби знайшли в його скромній квартирі в передмісті Парижа. Афериста засудили за все до семи років, адже Султан грабував без зброї, покладаючись тільки на чарівність і спритність рук. Через чотири роки Еррін втік з в'язниці, а після повторного арешту наклав на себе руки. Під час його піврічних "канікул" з банку Антверпена зникли 24 кг алмазів. 

4. Уявне посольство 

 Липове посольство США в Гані 

Зоряно-смугастий прапор і фотографія президента США Обами - ось і все, що знадобилося авантюристам, щоб видати обшарпаний рожевий будинок у столиці Гани за американське посольство.

Чудесне перетворення відбувалося тричі на тиждень, а ролі дипломатів виконували турецькі піддані, що розмовляли англійською та голландською мовами. Клієнтів вони знаходили в найглухіших куточках Африки, рекламуючи свої послуги за допомогою листівок і рекламних щитів. За $ 6000  шахраї пропонували громадянам Гани, Того і Кот-д'Івуару купити американську візу, паспорт, диплом або свідоцтво про народження.

Охочих розлучитися з грошима доставляли в Аккру, знімали їм кімнату в готелі, а потім відвозили в "посольство" і назад. У паспорти вклеювали візи не тільки США, але і країн Європи і Південної Африки. Підробленою дипломатичною структурою управляли ганські і турецькі кримінальні угруповання: вони підкуповували американських чиновників, щоб отримати бланки потрібних документів для виготовлення "липи". Виробництво розміщувалося неподалік - в одному зі столичних магазинів одягу.

Бізнес процвітав десять років. Злочинну схему розкрили влітку 2015 року під час операції, яку провели агенти безпеки при реальному посольстві США в Гані спільно з поліцією країни. Фальшиву дипмісію закрили, співробітників заарештували, а ось організаторів проєкту шукають досі.

5. Фальшивий Рокфеллер 

Крістофер Роканкур з дружиною Марією Піа Райс, зіркою "Плейбоя" 

Син Софі Лорен, брат Доді аль-Файєда, друг Білла Клінтона і просто Рокфеллер - все це один і той же чоловік, якого насправді звали Крістофером Роканкуром. В юності він грабував магазини і банки, а також підробляв гроші. За це не раз потрапляв за ґрати, так що довелося знайти інші способи відбирання грошей. Наприклад, фінансові піраміди за участю заможних людей. 

Перебравшись до Голлівуду, Роканкур представлявся родичем кінозірок і пропонував знаменитостям вкласти кошти в новий фільм. Взявши завдаток, він зникав, а гроші використовуав, щоб залучити нову жертву. Друзями Роканкура стали Міккі Рурк і Жан-Клод Ван Дамм - останньому шахрай пообіцяв $ 40 млн на зйомки нового фільму. Коли його пригодами зацікавилася поліція, він змінив місце проживання і імідж. У 2000 році аферист переїхав в Хемптон і одного разу представився нащадком Рокфеллера. 

Ефект перевершив усі очікування: перед ним відкрилися двері ділового світу. Бізнесмени несли йому гроші для інвестування у вигадані проєкти, а він вів розкішне життя. Ніхто не запідозрив, що власник гучного імені, годинників з діамантами і інших статусних речей - колишній магазинний злодій. Підвела Роканкура суща дрібниця - іноземний акцент. Один із його клієнтів вирішив знайти французького родича Рокфеллера в інтернеті і з'ясував, що такої людини просто не існує. Шахрая заарештували, але він не втрачав часу дарма - у в'язниці встиг написати мемуари, які уславили його на батьківщині. У Франції створив власну лінію одягу і опублікував ще одну книгу зі скромною назвою "Моє життя". За власним визнанням, Роканкур заробив на своїх аферах $ 40 млн.

6. Піратський спадок 

Похорон адмірала Дрейка. Картина Томаса Девідсона, 1914 рік 

Незліченні багатства джентльменів удачі і зараз розбурхують уяву, а на початку XX століття цим скористався помічник шерифа Оскар Хартцелл з американського округу Монмут. 

Правда, спочатку він сам став жертвою заїжджих аферистів, які запропонували йому внести гроші до фонду з повернення скарбів англійського пірата Френсіса Дрейка. Легенда звучала заманливо: флібустьєр у XVI столітті грабував іспанські колонії в Америці, а значить, його спадщина належить простому американському народу. Залишилося лише залагодити юридичні формальності з британським урядом - для цього фонд і збирав кошти. Учасникам підприємства обіцяли прибуток до 1000%. Грошей у Хартцелла не було, тому він заклав будинок і віддав шахраям $ 6000, з якими ті благополучно зникли. 

Залишившись ні з чим, невдалий вкладник запозичив ідею, переїхав до Чикаго і в 1919 році заснував там фонд імені Дрейка. Хартцелл просив співгромадян внести всього $ 50, обіцяючи після розділу піратських скарбів по $ 100 000 кожному. Гроші потекли рікою, організація обросла філіями, а її творець перебрався в Лондон - нібито для переговорів з британським урядом. Понад десять років Хартцелл морочив голови людям, придумуючи то одну, то іншу перешкоду на шляху до набуття спадщини. За цей час він обдурив 70 000 земляків і присвоїв близько мільйона доларів. 

Скандал вибухнув лише тоді, коли в США заарештували агентів фонду і вони розкрили принцип його роботи. У 1933-му підприємливого американця депортували на батьківщину. Суд засудив його до десяти років ув'язнення і штрафу в розмірі $ 2000. Але справа Хартцелла жило навіть після його арешту: за пів року агенти фонду зібрали ще $ 500 000. А його засновник не дожив до звільнення всього кілька місяців - він помер у в'язниці в серпні 1943-го.