Моя бабуся рятувала єврейську родину
Я чув цю розповідь ще геть малим.
Але добре її запам'ятав. Якийсь час вони жили у нашому погребі. Хтось з них, за словами бабусі, вижив і після війни вони навіть підтримували контакти. Допомогли "справити" єдиний на довгі роки костюм моєму діду в 1950 році, коли він повернувся після японської кампанії з Китаю. Дуже велика рідкість на той час на нашому майже Поліссі, костюм. Маринарка, штани.
Бабуся до і під час війни також дуже дружила з сусідами, сім'єю фольксдойчів, під час війни - працівниками управи, які врятували її від вивезення гастарбайтеркою до Німеччини, вони її попереджали щоб сховалася на день коли будуть вивозити. В той же час мій двоюрідний дід був поліцаєм, він по війні відсидів 15 років і повернувся. Я його ще застав. Їхнього батька, мого прадіда, вбили на їх очах комуністи на порозі нашої хати, коли грабували наш хутір між Великою і Малою Горбашею під час колективізації. Вбили, бо грабувати вже було нічого, то з мертвого зняли кожуха.
Родовий хутір з великим вишневим садком зрівняли з землею. А зимою 1933 Ольга Семенівна вижила, бо комуністичні росіянці, прислані відбирати в українців збіжжя, не знали що топінамбур їстивний. Куркульські діти зберігали хист до аграрних експериментів, да.
-preview.webp)
-preview.webp)
-preview.webp)
