Херсонський «льодовий проєкт»
На початку XX століття склалося так, що Херсон став містом «невдалих проєктів».
Місцева влада хотіла налагодити роботу трамвайного сполучення на кінській тязі, але якийсь бельгієць взяв гроші на це та кудись зник. Потім намагалися побудувати міст через Дніпро, щоб об’єднати сполученням два береги, але й тут не вдалося – не вистачило грошей у місцевому бюджеті. Згодом вирішили реалізувати проєкт з усунення порогів на Дніпрі, які заважали річковій навігації. Щороку витрачали мільйони рублів, а користі майже не було.
І тут ще в 1902 році постало питання: «Як бути з льодом?» Північно-східні холодні вітри не завжди служили гарантом того, що Дніпро замерзне, а Херсон отримає запас необхідної кількості льоду. А зберігати продукцію в підвалах для 80-тисячного населення міста було вкрай потрібно. Тому це болюче питання дуже цікавило обивателя, який намагався отримати відповідь від місцевої адміністрації. Міська влада, зі свого боку, перекидала вирішення «льодової проблеми» на губернську земську управу. Остання опікувалася лікарнями та школами і не могла їх залишити без льоду.
У місцевій пресі з цього приводу відзначалося:
«Рассчитывать в Херсоне на частную предприимчивость всего менее приходится, так как кто-же пойдет затрачивать громадный капитал на устройство фабрики искусственного льда в Херсоне, где случай незамерзания Днепра является исключительным и, следовательно, все затраты должны быть сделаны с расчетом на один год!» (газета «ЮГ», 9 февраля 1902 год).
А витрати на цей проєкт були значними. Тільки устаткування заводу із добовим виробництвом 24 тисяч кілограмів треба було купити на 20 тисяч рублів.
Хоча власник місцевого пивного підприємства Адольф Францевич Білєк ще у 1901 році почав листуватися з цього приводу з іноземними фірмами. Чому? Відповідь достатньо проста. По-перше, його завод потребував щодня 200 пудів льоду. По-друге, у нього були спеціальні приміщення, де можна було налагодити роботу фабрики. По-третє, Білєк був готовий дати 50 % знижку на оренду його площ.
«На других-же частных предпринимателей рассчитывать нельзя, потому что каждому, кто устроил бы фабрику искусственного льда, последняя обойдется много дороже, а продавать лед по значительно высокой цене не имеет смысла, потому что тогда представится возможным и целесообразным для одесских фабрикантов импортировать лед для местных нужд пароходом» (газета «Юг», 10 февраля 1902 год).
Як вважаєте, чим закінчився цей проєкт? Правильно, нічим! Місцева влада з притаманною для неї далекоглядністю вирішила - поставляти з Одеси цей необхідний продукт.
-preview.webp)
