Громадські лідери: як змінити Херсон на краще
У Херсоні дуже багато громадських діячів, які щодня роблять маленькі та великі кроки для покращення життя людей. Сьогодні ми познайомимо з чотирма громадськими лідерами, які вже зробили величезний внесок у розвиток громади Херсона.
Від Снігуроньки до благодійниці
Благодійна організація “Фонд громади міста Херсона “Захист” працює вже 18 років. В ній залучено 60 осіб, головує там Лариса Польська. Вже з назви зрозуміло, що фонд займається благодійністю — опікується пацієнтами Хоспісу, допомагає одиноким мамам, хворим діткам та багатьом іншим, хто потребує підтримки та піклування.
Лариса Польська охоче розповідає про діяльність фонду:
— Акції наші дуже різні: це концерти, художні виставки, телемарафони, джаз-вечори, інформаційна діяльність. Тобто ми не просто просимо гроші у громади, а натомість завжди намагаємося дати людям щось духовне! Наразі у мережі магазинів “Карандаш” з'явився наш річний настінний календар “Ми любимо Херсонщину”. Купуючи його, людина робить добру справу — благодійна моржа йде на боротьбу із коронавірусом, а саме, на маски та спецкостюми для лікарів.
Звичайно, перш ніж заснувати благодійний фонд, Лариса Польська спробувала себе у різних амплуа, але де б не працювала, завжди прагнула створити навколо дружню атмосферу та віддавати свою енергію іншим. Жінка пригадує:
— Насправді громадська діяльність для мене завжди була невіддільною частиною життя. Після отримання диплома вчителя російської мови та літератури я на 2 роки поїхала викладати у село Зміївку Бериславського району. Кожен студент повинен був відпрацювати у селі. Діти дуже зраділи моїй появі, я відчула, що стала для них ковтком свіжого повітря: у школі були тільки викладачки поважного віку, а чоловіків-вчителів взагалі не було. Навіть на новорічних ранках у нас не було Діда Мороза — лише Снігуронька, роль якої виконувала я. Далі в моєму житті була ще одна школа, а потім мого чоловіка запросили працювати до Херсона.
Це було у 1978 році. От тоді жінка й спробувала сили у громадському секторі й допрацювалася до посади відповідального секретаря обласної організації товариства “Знання”. У її обов’язки входило запрошувати відомих людей (артистів, архітекторів, політологів) Радянського Союзу на зустрічі з трудовими колективами. Пані Лариса зізнається: “Саме цей досвід і допомагає мені зараз з організацією благодійних заходів.”
Коли розвалився СРСР, це товариство також припинило існування. У житті Лариси Польської почався новий етап. Вона працювала у різних сферах: спробувала себе у страховому бізнесі, потім їй запропонували стати директоркою магазину “Тавричанка”, що був на розі вулиць Ушакова та Лютеранської:
— Крім магазину там було ще кафе. Ми перші у Херсоні, в кого з’явилися пластикові меблі! Уявляєте, тоді це здавалося чимось дуже стильним, у нас перших з'явився гриль для курячих стегенець, тоді їх називали “ніжки Буша”. Але щоденна рутина почала засмоктувати. Щоб якось потішити себе, почала запрошувати художників виставляти у “Тавричанці” картини, проводила там для дітей новорічні ранки. Інакше, якщо справа, що нею займається людина, не приносить їй задоволення, то невдовзі буде крах! Як бізнесовий, так і особистісний.
Саме тоді, коли пані Лариса вже відбулася як бізнеследі, до неї звернулися знайомі з пропозицією очолити жіночу громадську організацію “Дія”:
— Я погодилася, згодом стала заступником голови Всеукраїнської ГО “Дія”. Наша організація була консультативним членом ООН з питань гендеру. Я брала участь у сесіях штаб-квартири ООН в Нью-Йорку та проходила стажування в Канаді за запрошенням тамтешніх парламентарів. Нас було всього 8 українок, які проходили стажування “Жінка у політиці”. Тоді вийшов закон, що громадські організації не можуть займатися благодійністю. Але що це за жіноча організація без доброчинності? Ми паралельно заснували благодійний фонд “Захист”. І от вже з березня 2003 року працюємо.
Перелічити скільки за плечима успішно завершених проєктів пані Лариса не може — їх дуже багато.
— Завдяки нашим пожертвам у херсонському Хоспісі ми замінили усі меблі й медичні апарати, у пологовому відділені Херсонської обласної лікарні замінили старе обладнання на сучасне, ми поставили пандуси для маломобільних груп у театрі імені Куліша.
Лариса Михайлівна спілкувалася з хлопцями, які поверталися з АТО. Один воїн їй розповів, як він обожнює театр. Але після поранення військовослужбовець пересувався на інвалідному візку і буквально не міг потрапити до глядацької зали. Так у 2015 році з'явився проєкт “Люблю театр, але він мені недоступний.” Члени фонду назбирали кошти й встановити у фойє театру підіймальний механізм для візочників. Він розташований біля гардеробної, людина натискає кнопку, механізм підіймає її на той поверх, де розташована глядацька зала. А наступного року “Захист” вирішив побудувати сучасний пандус ззовні при вході до театру. І херсонський архітектор Михайло Вустянський безкоштовно розробив проєкт цього пандусу із дотриманням усіх норм. Театр давав благодійні вистави, так фонд зібрав кошти на матеріали, а будівельна бригада театру встановила зручний ергономічний пандус. І звичайно, благодійники допомагають дітям:
— На день захисту дітей ми назбирали кошти на слухові апарати 6-ом діткам, які виховуються в інтернаті для малечі з вадами слуху. На обидва вушка слуховий апарат коштує десь 65 тис. грн. Мама однієї дівчинки сказала нам “Ви навіть не уявляєте, що ви зробили! Моя дитина почула спів пташок!”
Михайло і Яна Лебєдєви: “Херсон стає доступнішим!”
Людина з інвалідністю, що пересувається на візку або в електроскутері - рідкісне видовище на вулицях Херсона. І не тому, що таких людей у нас мало (на жаль, зовсім навіть навпаки). А тому, що міське середовище ще й зараз, у 21 столітті, залишається для них надзвичайно малодоступним, а тому часто - ворожим.
Проте, виправити цю ситуацію на краще цілком можливо. І хто, як не громадські активісти, можуть очолити цей процес? Тим більше, якщо вони самі є людьми з інвалідністю, отже, відповідні біди і сподівання знайомі їм не з чуток.
Робити Херсон доступнішим для людей з інвалідністю - зараз, мабуть, головне життєве покликання Михайла і Яни Лебєдєвих. Обоє народилися і росли здоровими, але в юнацькому віці отримали травми хребта, після чого змушені пересуватися на візках. Михайло - корінний херсонець, Яна — уродженка Сумської області.
"Як можуть люди, подібні нам, познайомитися? Тільки під час реабілітаційних процедур або в соцмережах. Так сталося й у нас з Яною", — згадує Михайло.
Віртуальне спілкування з самого початку було комфортним для обох, адже кожен прекрасно розумів ситуацію співрозмовника, і не було причин що-небудь приховувати або чогось соромитися.
"Уже через кілька тижнів після знайомства я зважився вирушити до Яни на "офлайн-знайомство" - в Охтирку. Ця подорож довжиною майже у 650 кілометрів - напевно, найяскравіший спогад в житті", — каже Лебєдєв.
Благо, був Михайло тоді за кермом власного автомобіля, тому тяггарі довгого шляху переносилися легше.
"Я подумав - якщо щось піде не так, то дуже зручно знову вскочити за кермо і поїхати додому", — жартує Михайло.
Але все пішло добре: пара одружилася, а Яна переїхала до Херсона, де обидва і живуть в одному з будинків приватного сектора на Шуменському.
"Коли я тільки перебралася сюди, мене вразило, наскільки погано пристосоване це місто, обласний центр, до потреб людей з інвалідністю, - ділиться Яна. - Навіть у рідній Охтирці доступність міської інфраструктури була кращою, а поняття "інклюзія" сприймалося цілком природно. Чому ж так “сумно” було у Херсоні? І ми з чоловіком вперше задумалися над тим, як змінити стан справ на краще".
Брати активну участь у херсонському громадському житті Лебєдєви почали у 2014 році, коли війна на Донбасі тільки почалася і бурхливо розвивався волонтерський рух.
"Ми налагодили добрі стосунки з нашою Кулінарною сотнею, запропонували свої скромні зусилля: стали заготовлювати сушені овочі та фрукти для військових, — продовжує Михайло. — У ті місяці продовольче постачання наших військовослужбовців було не дуже гарним, на допомогу приходили волонтери. Спочатку ми скрупульозно звітували за кожен кілограм моркви і картоплі, але потім справа перевалила за тонну, і стало вже важче з підрахунками ...".
Саме так, підкреслює Лебєдєв, було здобуто те саме відчуття інклюзії — тобто, залучення в життя суспільства, почуття корисності і важливості.
"У Херсоні щорічно на початку грудня міський голова приймає людей з інвалідністю - як правило, членів організації "Інваспорт", — розповідає Яна. — це приурочено до 3 грудня - Міжнародного дня інвалідів. Такі заходи зазвичай мають формальний характер: людям дарують якихось кілька сотень гривень, грамоти, щось з подарунків... А на питання - чи потрібно вам щось? - всі сидять і скромно мовчать. Але я особисто набралася сміливості і багато чого висловила тодішньому меру Володимиру Миколаєнку — про жахливі пандуси, про бордюри, що заважають проїхати на візку, про занадто високі в'їзди до громадського транспорту. Володимир Васильович прислухався і підтримав ініціативу: так я стала радником міського голови з доступності".
Згодом Яна почала просувати програму «Доступний Херсон», працювати з управліннями міської ради, з депутатами.
Яна Лебєдєва: “Зараз програма впроваджується, але все ж не в тому обсязі, як хотілося б. Та люди помічають, що є зміни, що наша міська інфраструктура стає доступнішою. Наприклад, коштом місцевого бюджету встановлюються пандуси до багатоквартирних будинків, де живуть люди з інвалідністю. Цим напрямком ми займаємось разом з чоловіком: робимо те, що нам болить і життєво необхідно”.
До речі, сама Яна не просто займається спортом, а навіть є віцечемпіонкою світу з метання диску 2019 року, після чого вона отримала ліцензію у національну паралімпійську збірну України.
“Коли ти маєш спортивні заслуги, то на тебе вже по-іншому дивляться, трішечки дослухаються. Можна використовувати свої спортивні успіхи як платформу для змін”, — додає Яна.
У новий, 2021 рік, обидва Лебєдєви дивляться одночасно і з надією, і з тривогою. У Херсоні змінилася міська влада: працює новий мер, прийшов новий депутатський корпус. Як тепер можновладці будуватимуть свої взаємини з активістами з інвалідністю? Хай там як, обоє не втрачають оптимізму і віри у свої сили, адже вони вже довели, що в місті можна зробити багато чого корисного і важливого.
Херсонців необхідно долучати до організації громадянського суспільства
Ольга Жукова — одна з засновниць громадської організації (ГО) «Громадський центр «Нова генерація», вже майже 30 років працює у громадському секторі. Експертка з гендерного бюджетування, жіночого лідерства та стратегічного планування, яка вже багато років проводить соціальні тренінги й консультує громадські організації та працівників органів місцевого самоврядування.
За фахом пані Ольга — вчителька, тому кілька років після університету працювала у Палаці дітей та юнацтва керівницею Клубу старшокласників. Потім стала тренеркою та експерткою, а згодом і виконавчим директором “Нової генерації”. Також має досвід роботи у місцевих органах влади, що зараз допомагає їй спілкуватися з чиновниками:
— Працюючи в третьому секторі, ми іноді не розуміємо, як працює державна машина. Ми маємо своє бачення та очікування і часто в нас не виходить налагодити співпрацю. Коли мені було 27 років, мені запропонували посаду заступниці керівника Управління в справах сім'ї та молоді. Я була здивована, бо у мене не було жодного дня стажу на держслужбі - і одразу керівна посада. Я була наймолодшою керівницею в Херсонській ОДА. Це був дуже цінний досвід. Я дізналася з середини, як працюють органи місцевої влади. Я пропрацювала там 2 роки і зрозуміла що це не моє, але, коли повернулася у третій сектор, цей досвід мені дуже допоміг.
Пані Ольга вже майже 20 років займається гендерною політикою. Зараз допомагає вибудовувати її іншим громадським організаціям та органам влади. А також працює в проєкті “Жінки України: залучені, спроможні, незламні" — консультує жіночі правозахисні громадські організації щодо їх організаційного розвитку.
Окрім цього пані Ольга має хобі, яке перетворилося на професійну діяльність:
— Я люблю малювати та вже 5 років опановую навички графічної фасилітації. Це вміння передавати свої думки та ідеї за допомогою малюнків, спосіб візуалізувати свої промови, виступи. Для України це досить новий напрямок. Зараз вже навчаю інших.
За словами пані Ольги, у Херсоні досить потужний третій сектор, але, на жаль, громадяни не дуже долучаються до організації громадянського суспільства:
— Це говорить про те, що нам треба більше працювати з херсонцями, особливо з молоддю. Бо, на жаль, молодь не бачить себе в Херсоні та намагається виїхати. Змінити цю тенденцію — це виклик, який стоїть і перед нами й перед владою. Але у роботі активістів є багато позитивних прикладів. Скажімо, в Херсоні створили Кризовий центр для жінок, які постраждали від домашнього насильства. Над цим декілька років працювала коаліція з 17 громадських організацій, проводилося багато заходів та акцій!
“Нова генерація” в цьому році виступила ініціатором створення “Громадської платформи Херсона” до якої долучилося 14 ГО. Фокус платформи — залучення мешканців Херсона до процесу прийняття рішень та вплив на місцеву політику. Зараз вони долучаються до ініціативи по внесенню змін до статуту громади Херсона, щоб він враховував інтереси всіх сіл, які приєдналися до міста в процесі децентралізації.
“Мені подобається те, чим я займаюсь і я ніколи не думала про зміну діяльності. Мені цікавий третій сектор, я сама вирішую, чим хочу займатися і буду продовжувати працювати у цій сфері”, — додала на завершення пані Ольга.
-preview.webp)
-preview.webp)
