«Гнобили психологічно. Хотілося плакати». Історія виїзду херсонок
Херсонщина три місяці в окупації. Майже половина населення виїхала на підконтрольну Україні територію. Ми зібрали декілька історій, як херсонці долали блокпости, боролися зі страхом та якими шляхами їхали.
Першого травня у Херсоні та області відключили зв'язок із зовнішнім світом. Не можна було телефонувати, читати новини в інтернеті та розрахуватися в магазині карткою. Це мотивувало Інну, яка виїхала разом з подругою. Дівчина говорить з посмішкою, тримається гідно, але не порахувати кількість важких зітхань.
Спочатку подруги хотіли їхати зі знайомим перевізником, але в останній момент він повідомив, що виїхав і не повернеться. Інна стривожилася:
«Ми були в шоці. Подруга вмовляла лишитися, нібито відмова водія – це знак не їхати. Однак я її переконала. Мовляв, або їдемо 12 числа, або ніколи. Була інформація від міського голови, що Херсон перекриють до 12 травня».
Пізніше подружки знайшли волонтера, який безкоштовно вивозив дівчат, дітей, людей поважного віку. Чоловіків вивозити більш ризиковано, тому такі послуги платні. Зокрема, у середині травня це коштувало 4 тис. грн.
Інна переконана, що їм пощастило виїхати з першого разу. О 7 ранку вони виїхали, а о 10 вечора були в Кривому Розі.
«Ми ночували на вокзалі, бо приїхали після початку комендантської години. Зустріли жіночку з сином, які намагалися виїхати з Херсона 6 разів. А ми проскочили з першого разу», - сумно посміхається дівчина.
Вона розповідає, що довелося проїхати близько 50 блокпостів. Найстрашніше було на двох останніх. Там не випускали з 6 ранку до 3 години дня. Інна розповідає :
«Почали пропускати машини. Ми зітхнули. Але пізніше сталося таке, що ми не одразу зрозуміли. Машини попереду колони не могли розминутися, налякали цим орків. Почався обстріл. Було до смерті страшно. Не обійшлося без жертв».
За словами нашої героїні, хлопці із ЗСУ хапали людей з палаючих машин, кидали їх в окопи. Так люди зрозуміли, що попереду українські блокпости, а отже, підконтрольна територія.
«Хотілося плакати. Наші воїни сталеві, але водночас такі добрі. Вони просто котики, сонечки, зайчики. Нас зустрічали дуже тепло. Показали, де вбиральня, де можна попити води чи помити руки. Дай Боже їм здоров’я все витримати і вибороти країну з лап ворога».
У тій же автоколоні були Поліна з Антоном, які тричі пробували виїхати з Херсона. Однак щоразу їх спіткала невдача. Першого разу вони простояли 6 годин на блокпості. Увечері людям повідомили, що біля Снігурівки будуть бої, тому треба розвертатися додому. Наступного разу пара застрягла поблизу Давидового Броду. Через бої людей розвертали або пропонували ночувати в селі. Рашисти казали, що виїзд закрито на 10 днів.
Пощастило херсонцям третього разу. Поліна переповідає: «Ми доїхали до найближчого села. Треба було лишитися на ночівлю. Знайшли жінку, яка погодилася прийняти нас за гроші. За 2 доби доїхали до Кривого Рогу, де знову зупинилися на ночівлю. Загалом дорога до Західної України зайняла 4 доби».
На 50 блокпостах перевіряли документи, інколи кишені, сумки, навіть маленькі жіночі. Одного разу пасажири діставали усе з валіз, розкидали на простирадлі.
«Ми висипали все, навіть шкарпетки з трусами. Було дуже страшно, я постійно молилася», - ділиться Поліна. - «Нас питали: «Куда вы едете? В Кривой Рог или в Кривий Риг? А зачем? Почему вы все туда едете? От кого бежите? От своей армии?».
Був момент, коли дівчину змусили дістати косметичку та відкрити. При цьому їй забороняли зробити хоч крок. Вона розгубилася, адже рухатися не можна, але відкрити сумочку потрібно. Поліна згадує:
«Я запропонувала військовому самому відкрити її. Мені відповіли «Я не буду, раптом там бомба, давай сама».
Потім орків зацікавив рюкзак з ноутбуком. Питали, чому його замотали у тканину, кого бояться люди, чому думають, що будуть красти їхні речі.
«На нас давили психологічно. Хотілося плакати. Після обшуку ми підписалися, що в нас нічого не забрали, і поїхали», - важко зітхає Поліна.
Пара згадує, як пропускали на останніх блокпостах. Казали, що пропустять перші 200 машин. Наші герої були 172-ми. Згадують:
«На дорогу вибіг російський військовий, сказав їхати іншою дорогою. Немає віри ворогу, однак ми послухалися. Бачимо попереду військових. Водій опускає скло, каже «Здравствуйте», а йому у відповідь «Доброго дня». Коли ми зрозуміли, що це наші, почали аплодувати та плакати».
Ми зібрали декілька порад, які можуть знадобитися у разі виїзду з окупованої території:
1. Запасайтеся водою, легкою їжею, базовими пігулками та вологими серветками. Не треба їсти багато, голодувати - також не вихід. Може знудити.
2. Перевіряйте, чи всі паперові документи на місці. Дію не беруть до уваги взагалі.
3. Одяг має бути зручним, про всяк випадок киньте в сумку футболку. Треба брати простирадло, бо інколи доводиться сидіти на узбіччі чи спати в полі.
4. Чистіть телефони та ноутбуки, однак не повністю. Бували випадки, коли чіплялися через це, мовляв, «Навіщо видалили все? Є що ховати?».
5. Бажано не ставити у налаштуваннях українську. Орків це дратує поряд з патріотичними татуюваннями та українським прапором у кишені.
6. Водії радять не брехати щодо вашого маршруту. Однак краще не казати, що їдете на Західну Україну. Можна різко стати «бандєровцами». Відповідайте, що вам потрібно дістатися підконтрольної території, бо там є державні установи. Батьки школярів кажуть, що їдуть через навчання.
7. При собі потрібно мати цигарки, воду, цукерки, каву. На деяких блокпостах беруть продукти і не перевіряють навіть документи.
Пам’ятайте, що їдете на свій страх і ризик. Будьте обережними та бережіть себе.
-preview.webp)
