Вище тільки космос

Людину вабить небо. Підтвердження тому численні башти й башточки, які дійшли до нас з давніх часів. Тому зрозумілий потяг до фантастичних проєктів, здійснивши які, можна глянути на земну поверхню просто з запаморочливої височини.

Тож який хмарочос можна звести насправді? Першими спроєктували будівлю, що мала сягнути тропосфери, були  вчені  Микола Нікітін  та Володимир  Травуша в 1966 році. Її  висота - 4000 метрів. До речі,  Бурдж-Халіф, найвища нинішня будова, має лише 829 метрів. 

Проєкт радянські вчені розробляли на замовлення Японії. Конструкція була  конічна з діаметром внизу 800 метрів. Проєктанти обіцяли, що їх споруда  витримає ураган та будь-якої сили  землетруси. 

Хмарочос  мав  стати житлом  для 500 тисяч мешканців. Були до дрібниць розроблені системи життєзабезпечення та  комунікацій, які б сповна уможливили для людей комфорт до останнього поверху. До 1967 року проєкт вже надали замовникові для схвалення. Та японці засумнівалися у власних фінансових спроможностях. 1969 року вони зажадали знизити проєктну висоту до 2 км, а зрештою і до 550 метрів. Однак  ці умови Держбуд СРСР розглядати не став, і проєкт  почав припадати пилом. 

Згодом   японська кампанія Taisei Corporation  взяла за основу розрахунки вежі Нікітіна-Травуша і вирішила відродити проєкт. Вартість будівництва чотирикілометрового хмарочоса виявилася теж високою  -  900 млрд доларів – чверть ВВП Японії. Через це до реалізації справа теж не дійшла. 

А тепер поставимо собі доволі фантастичне запитання: чи реальний 100-кілометровий хмарочос? На жаль, фізична межа висоти будівлі становить лише 10-12 км. Вона обмежується не лише міцністю матеріалів та фінансовими можливостями, а й гравітацією. Башта  в 100 км так тиснутиме на земну твердь, що основа конструкції  провалиться в мантію планети. Тому найвищі гори  не перевищують висоти 9 км. Інакша ситуація на Марсі, де гравітація нижча за земну на 62%. Саме вона уможливила  утворення  на червоній планеті гори Олімп заввишки 27 км.  Архітектори недалекого завтрашнього, напевно, зможуть побудувати пірамідальний хмарочос, щоб не мав би проблем із фундаментом та катастрофічним тиском на земну кору. Застосовуватимуться міцні легкі матеріали, скажімо, нанотрубки з графену або нітриду бору. Поки що їх виготовляють у лабораторіях, і ми не маємо дешевого та легкого методу їх виробництва. Тому неможливо уявити, в яку суму обійдеться такий хмарочос. Втім, подібні проєкти, напевне, так і залишаться на папері, бо хмарочос заввишки  за 12 км виявиться непридатним для проживання. Згубною для його мешканців стане висотна хвороба. 20% людей відчувають симптоми висотної гіпоксії вже на 4 км. 

Як стверджує  швейцарський вчений Едуард  Віс-Дюнан, людина може акліматизуватися до висоти до 6,5 км. Вище  організм почне повільно згасати від нестачі кисню. Саме тому для сходження на Еверест потрібні кисневі маски та спеціальне обладнання. Ніхто не житиме у квартирі, де потрібно ходити в  масці. Маса проблем  виникне і з комунікаціями. Найшвидший ліфт у наш час може підійматися зі швидкістю до 65 км/год. Спускатися - лише до 40 км/год. Швидше не можна: вуха пасажирів не витримають змін тиску. Тому підійматися, а потім спускатися  доведеться дуже довго. І хоча у світі продовжують будувати найвищі будинки, проєкт занадто великого хмарочоса здається  нездійсненою екзотикою. Він так і залишиться на папері. 

За матеріалами Інтернет