Відсутність механізму визнання «ЛНР/ДНР» терористичними організаціями шкодить Україні

У інтерв'ю Укрінформу Цюприк розповів про те, як розвиток соціальних мереж вплине на сучасне обличчя тероризму і допоможе Україні протистояти російській агресії; про те, на яких підставах притягуються до відповідальності члени незаконних формувань «ЛНР» та «ДНР», а також – яким чином політична історія і сучасність Росії пов'язана з розвитком тероризму. 

– Ігоре Володимировичу, ви очолювали слідчу групу, яка розпочинала розслідування по «ДНР» та «ЛНР». За які злочини було вирішено притягати до відповідальності членів цих угрупувань?

– У квітні 2014 року я очолив управління ГСУ МВС України, яке зайнялося розслідуванням діяльності «ДНР». З початком протиправних дій на Сході України навесні 2014-го був момент невизначеності. Тому спочатку ми заводили кримінальну справу за  фактами створення і участі у діяльності незаконних озброєних формувань. Але незабаром стало зрозуміло, що незаконне формування «ДНР» має на меті шляхом актів насильства змусити законну владу і суспільство України виконувати вимоги, написані під диктовку сусідньої держави. І як наслідок, те, що відбувається було нами перекваліфіковане на «створення терористської групи або організації»

Сьогодні стосовно бойовиків відкриваються кримінальні провадження за цілою низкою фактів: фінансування тероризму, сприяння учасникам злочинних організацій, сприяння у здійсненні терористичного акту, у тому числі і за зазначеною підставою – «створення та участь в діяльності незаконних озброєних формувань».

– Як лідери «ДНР» і «ЛНР» Плотницький та Захарченко фігурують у цих справах? Як організоване розслідування цих справ?

– Лідери донецьких терористів проходять у справі як організатори, усі інші, – як учасники. Спочатку справи мали парасолькову структуру. Це коли є загальне кримінальне провадження по усій терористичній організації. З часом, враховуючи встановлення осіб учасників, можуть виділятися окремі провадження. Такий підхід вирішував завдання оперативного притягнення до відповідальності учасників терористичних організацій до завершення розслідування у справах «ЛНР» і «ДНР».

Як зараз відбувається розслідування – не маю інформації, оскільки зараз ними займається СБУ.

– Які судові перспективи справ за звинуваченням у тероризмі? Існує думка, що кримінальним нормам бракує чіткості у визначенні тероризму, що ставить слідство і обвинувачення у невигідне становище і загрожує перспективою уникнення бойовиками відповідальності. Чи це насправді так? Як покращити ситуацію?

– У кримінальному праві України немає нечіткого визначення тероризму, там взагалі немає визначення тероризму. Це величезна проблема. Існує ціла низка статей КК, які передбачають відповідальність за терористичну діяльність, а визначення тероризму у Кримінальному кодексі відсутнє. Це визначення є в законі «Про боротьбу з тероризмом». Однак його застосування виглядає проблематичним. Цей закон регулює інші правовідносини. Теорія і практика кримінального права з упередженням ставиться до використання норм, які не входять до тексту КК. Відповідно, суди дивляться на включення цього визначення у обвинувальні висновки косо.

– Тобто необхідно кооптувати це визначення до Кримінального кодексу?

– Звичайно. Але і це не головне. Проблема №1 – це відсутність у КК визначення «терористична організація». Воно також присутнє у законі «Про боротьбу з тероризмом», і також існують згадані труднощі у його застосуванні. Але і це півбіди. Основна біда – це відсутність механізму визнання «ДНР» та «ЛНР» терористичними організаціями, що серйозно послаблює протистояння України тероризму.

Тобто, існує визначення – а хто і яким чином вирішує, що певна організація є терористичною, не встановлено. Через це у слідства вже два виправдувальних рішення суду за звинуваченням у тероризмі, які сьогодні розглядає апеляція. Також доводиться додатком задіювати статті, що не мають прямого стосунку до тероризму. А це значно послаблює зусилля у боротьбі з тероризмом, особливо на міжнародній арені.

– А яким повинен бути механізм визнання організації терористичною? І як сьогодні його відсутність впливає на міжнародні зусилля України щодо протидії тероризму?

– Найчастіше це визначається рішенням суду за зверненням спеціально уповноваженого державного органу, наприклад, органів прокуратури або держбезпеки.

У міжнародному аспекті відсутність механізму визнання «ЛНР» та «ДНР» терористичними організаціями має цілу низку негативних наслідків. Головне – це істотно ускладнює включення «ЛНР» і «ДНР» до переліку терористичних організацій, що складається ООН. У зв'язку з цим можна скористатися арсеналом міжнародного співробітництва щодо протидії тероризму. Сьогодні по «ЛНР» та «ДНР» можлива лише співпраця у рамках договорів з протидії злочинній діяльності. Це жорстко обмежує заходи у боротьбі з фінансуванням терористів. Цілий оберемок проблем зовнішньої політики. Наприклад, вирішувати питання з недопущенням «представництв» «ЛНР» і «ДНР» у Європі було б куди простіше. Сьогодні їх, слава Богу, не визнають як суб'єкт міжнародного права і відмовляють у т. зв. «представництві». А були б вони у списку терористичних організацій, не йшла б мова і про «неофіційні представництва» у вигляді громадської організації, як у Чехії.

З точки зору роботи із світовою громадською думкою – теж проблеми. Негативні симптоми у наявності – замість терористів Донбасу у доповіді Верховного Комісара ООН з прав людини за 2016 рік міститься визначення: «групи, що відстоюють необхідність перебудови України на федеративних підвалинах та не поділяють статус української мови як єдиної державної». Одна справа – терористи, інша справа – ось такі, так би мовити, «політичні опоненти». Різниця чимала, яка дозволяє терористам на Донбасі наполягати на статусі «борців за свої права».

Страждає статистика. За нашими офіційними даними, від рук терористів в Україні загинуло близько 10 тис. осіб. Інститут економіки та миру при складанні Глобального терористичного індексу (GTI) побачив аж 298 жертв терористів ДНР у 2014 році. І то завдяки тому, що  організація неурядова і не керується виключно офіційним визначенням терористичних організацій.

– Відверто кажучи, всередині України мало хто згоден, що те, що відбувається в Україні – тероризм. Більшість вважає це евфемізмом, який приховує очевидне – агресію сусідньої держави. Чому б не назвати все своїми іменами?

– Вище керівництво України, як відомо, не зважилися вступити в пряму конфронтацію з Росією за підсумками анексії Криму. Основна причина, яка озвучувалася – неготовність армії. Події на Донбасі,що розпочалися навесні, потрапили до цієї логіки недопущення конфлікту з основним спонсором подій за захоплення органів влади на Сході. І тероризм тут виступив єдиним юридичним поняттям, яким описали і описують те, що відбувається на Донбасі. Це спрацювало: суспільство змогло відстояти цілісність України юридично (Крим, Донбас, як і раніше, вважаються українськими територіями) і зберегти більшість територій фактично.

Сьогодні існує 250 визначень тероризму. І жодного загальновизнаного. Ні у міжнародному праві, ні у наукових колах. Причина проста: тероризм – це завжди політика. Для одних країн це терорист, для інших – борець за свободу. Але навіть всередині держави кожен інститут визначає тероризм по-своєму. Політики у боротьбі за виборця трактують його широко. Правоохоронцям необхідне чітке визначення, щоб ефективно організувати обвинувачення і притягнути до відповідальності.

– Але тероризм спрямований проти мирних жителів, а не проти військових цілей. І мета – залякати суспільство. У нас же повноцінний військовий конфлікт – танки, артилерія, лінія розмежування і т. д. Хіба це тероризм? Що тоді війна?

– Тероризм у виконанні «ДНР» і «ЛНР» за своєї унікальності має риси, притаманні сучасним терористичним організаціям. Приміром, підконтрольна територія, як у ІДІЛ або як свого часу у Талібану. І ці, й інші організації обирали метою військові об'єкти. В тому числі, щоб викликати непропорційну відповідь армії, щоб спричинити численні жертви серед населення, викликавши агресію і ненависть у симпатиків.

Власне, цим щодня ось уже третій рік займаються терористичні формування «ЛНР» та «ДНР». Чому обстріл з боку терористів не припиняються, незважаючи на неодноразові заяви їх лідерів? Тероризм – це основа існування «ЛНР» та «ДНР». Відповідно, їм необхідно постійно тримати певний рівень ненависті та страху людей на окупованих територіях. Припиніть завтра обстріли, і люди там швидко почнуть розуміти безглуздість війни, як і існування цих «псевдодержав».

Мені дуже добре запам'яталася фраза сучасного теоретика досліджень тероризму Алекса Шмідта: Тероризм – це мирний еквівалент військових злочинів. Вони повною мірою відповідають ситуації, яка склалася у зв'язку з АТО в Україні.

– А у чому унікальність терористів «ДНР» або «ЛНР»?

– Ситуація на Донбасі унікальна в тому, що в особі «ДНР» та «ЛНР» ми практично безпосередньо боремося із силою, яка, по суті, і явила світу тероризм у його сучасному вигляді. Ця сила й сама є продуктом тероризму.

– Можете детальніше. Ми говоримо про Росію?

– Це Росія, точніше російська влада. Зрозуміти історію Росії за останні сто років без історії тероризму неможливо. Старт сучасному тероризму у світі, як відомо, дали опоненти царського режиму – анархісти з відомої організації «Народна воля». Їхній початковий метод – убивства високопоставлених чиновників, впритул до царя Олександра ІІ у 1881 році. Методи анархістів дуже скоро перейняла царська охранка і зовнішньополітичне відомство імперії. І ось вже Оттоманською імперією котиться хвиля вбивств високопоставлених чиновників навченими Росією балканськими «борцями за свободу» слов'янських народів. Закінчується цей балканський «терлікнеп» 28 липня 1914 р. пострілом Гаврила Принципа з сербської організації «Чорна Рука» у австрійського ерцгерцога Фердинанда. Між іншим, лідер цієї організації Драгутін Димитрієвич провів у Росії 1906 рік, навчаючись військовій справі. Потім були більшовики, котрі чудово перейняли методи терору у анархістів. Після 1917 року головний двигун терору – страх – був поширений ними вже на 1/6 частину тверді. У ході В'єтнамської війни СРСР спонсорує виникнення інтернаціональної хвилі лівого тероризму. Нарешті, керівник «антитерористичної операції» у Чечні стає в 1999 році президентом РФ. Пам'ятаємо, що вибори Путіна проходили під акомпанемент вибухів житлових будинків. Це так, коротко, мазками. Якщо для стародавніх греків «війна була батьком всього», то для сьогоднішньої російської влади «батьком всього» є тероризм. Всього – це статусів, багатства, одноосібної піраміди влади. З цим древнім злом Україні доводиться мати зараз справу.

– Тобто, за останніми подіями терористичних атак в Європі можна шукати «російський слід»?

– Інформації офіційних джерел на цей рахунок немає. Тим не менш, завдяки описаному вище історичному бекграунду, для російської влади ситуація терору або тероризму – її органічне середовище. Я думаю, звідси всі ці невгамовні бажання створювати коаліції для вирішення «терористичних загроз». Це дуже зручно, однією рукою терористичні загрози створювати іншою – з ними боротися.

– Чи є шанс перемогти це, як Ви кажете, «древнє зло»? Переможною війною на Донбасі або через очікування, поки ціна на нафту впаде?

– Особисто я вважаю, що такий шанс існує. І він реальний. Пов'язаний він далеко не з військовою міццю, ціною на нафту або, скажімо, з підтримкою України летальною зброєю.

Розумієте, тероризм з моменту виникнення складається з двох доданків: акту насильства та медіа, які цей акт насильства демонстрували суспільству.

Однак сьогодні в світі відбувається справжня революція у сфері медіа. Виникає феномен, коли споживачі інформації починають самі контролювати контент. Не лише контролювати, але й виробляти.

Тероризм, який йде до нас зі Сходу, орієнтований на централізовані ЗМІ. Він викликає співчуття у симпатиків, але безсилий перед аудиторією, яку «тероризують». І не тому, що у нас є «міністерство пропаганди». А тому що у нас є Web 2.0 – соціальні мережі, організовані за спільнотами. Члени цих спільнот цілком здатні протистояти найбільш хитромудрим схемам, придуманим на Луб'янці.

Традиційний тероризм працював добре в умовах, коли медіа з декількох центрів спускали «зверху» інформацію, а глядач байдуже сприймав її. Сьогодні глядач може реально «чинити опір» інформаційного тероризму, розгадувати каверзи, недомовленості месиджів, упакованих терористами, робити їх менш небезпечними. Нові медіа – поки що малодосліджена сфера, але їх вплив на середовище більше, ніж очевидний.

– Ваша теза цікава та обнадійлива, але Вам не здається, що їй бракує підтвердження на практиці?

– Не згоден. Найвдалішою ілюстрацією моєї тези є події на Майдані. Майдану активно протистояла Росія. І виявилася безсилою. І це незважаючи на підняту хвилю психологічного, фізичного та медійного терору. Я вважаю, що головним козирем активістів була комунікація епохи Web 2.0 (соціальних мереж), яка раніше, до речі, використовувалася в «арабській весні». Майданівські інтернет-спільноти ефективно протидіяли комбінованому режиму терору впритул до перемоги. Я впевнений, що подальші кроки російської влади навесні 2016 року були викликані відчуттям безсилля проти цієї нової реальності. Вдруге ця реальність показала силу завдяки виникненню потужного волонтерського руху на підтримку армії.

– Давайте не забувати, що Фейсбук є і у громадян Росії, котрі сьогодні підтримують своє керівництво. А є ще ціла армія «тролів»...

– Це ілюзія контролю, яка може закінчитися одного прекрасного моменту. Щоправда, коли – ніхто не знає.

– Ви згадали про Майдан. А Вас не звинувачували у тому, що Ви брали участь у стеженні за його активістами і навіть були якимось чином причетні до викрадення нинішнього народного депутата Ігоря Луценка разом із замученим Юрієм Вербицьким?

– Ці звинувачення нічим не підкріплені, і я пов'язую їх з моїм переходом на роботу до Генеральної прокуратури, а також за конкурсом на посаду до Державного бюро розслідувань. Сьогодні в Україні у середовищі правоохоронців у зв'язку з реформою розгортається інтенсивна кампанія поливання один одного брудом. Ситуація точнісінько як на виборах. Потрібно визнати, що у деяких випадках колеги «зливають» один про одного абсолютно правдиву інформацію. І добре, що суспільство про неї дізнається. Але коли такої зручної правди на конкурента немає, йдуть на будь-які вигадки.

Я вже говорив журналістам і повторюся: у 2013 році я працював заступником начальника управління з організації контролю за розслідуванням. Процесуальних повноважень у цього управління не було, були аналітичні та рекомендаційні функції. Ми реагували на скарги під час розслідувань резонансних справ, за необхідності подавали рекомендації для їх усунення. У зв'язку з цим я без проблем пройшов люстраційні перевірку. А зараз спростовую абсурд у свій бік у суді і легко його спростую.