Укус гадюки не смертельний, хіба що коли припаде на область шиї

Однак говорити про якийсь підвищений сплеск агресивності гадюк наразі не доводиться. Просто люди стали більше бувати на природі в теплий сезон, а значить – частіше втручатися у середовище існування цих тварин. Про це у розмові з кореспондентом Укрінформу розповів герпетолог, аспірант Інституту Зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, член природоохоронної організації UNCG (Ukrainian Nature Conservation Group) Олексій Марущак. Він, зокрема, дав поради, як людині уникнути небезпеки при зустрічі з плазунами.

- Ви – один з небагатьох в Україні людей, хто дійсно розбирається в зміях і не боїться брати їх, як то кажуть, голими руками. Відсутність страху до цих плазунів - справа звички, чи з таким треба народитися?

- Взагалі-то, відсутність страху перед зміями і іншими плазунами закладається у нас з дитинства. Як батьки поводять себе по відношенню до цих тварин, так і їхня дитина буде себе поводити. Якщо ж, наприклад, дорослі, побачивши ящірку, змію хрестяться і починають несамовито молитися (в деяких регіонах мені доводилося і таке спостерігати!) то, звісно, сприйняття цих тварин буде відповідним. Якщо ж дитину змалку привчають, мовляв, дивись, це змія, яка нічого страшного тобі не заподіє, якщо ти не будеш нахабніти і втручатися в її особистий простір і не становитимеш для неї будь-якої загрози, то не буде і страху.

- А як виникло ваше захоплення плазунами? Що вас у них так приваблює?

- З шести років найбільшою моєю мрією було навчитися ловити ящірок, як це робили старші хлопці, і потім “мисливство” переросло у захоплення цими тваринами. Я дуже вдячний батькам, що вони з розумінням поставилися до того, що їхня дитина не буде програмістом чи економістом (сміється).

- Усі бояться змій і їх остерігаються, але ж ви кажете, що навпаки, це ми, люди, їм більше загрожуємо? Чим і як?

- Людина боїться того, чого не розуміє, це інстинкт. І її перша реакція –  або втекти, або, якщо об’єкт значно менший, напасти та прогнати, можливо вбити. Потрібно розуміти, що це ми, люди, винні, що нищимо природне середовище існування плазунів, освоюючи його. А потім на “завойованих” територіях змушені зустрічатися з дезорієнтованими тваринами. Наприклад, гадюки люблять зволожені території – заболочені місцевості, низини тощо. Люди ж їх активно осушують та “заселяють” дачними ділянками, господарством, різними культурами. Звісно, змії витісняються або на невеликі клаптики, де ще залишилася дика природа, або на ті самі дачні ділянки. Діватися їм нікуди, тому й виходить, що люди частіше з ними перетинаються, вважаючи що це змій чомусь  побільшало.

- А вас кусали змії?

- Мене пару разів кусали вужі, двічі кусали жовточереві полози, які водяться на півдні, але все було гаразд, я лише обробляв місце укусу. Отруйні гадюки, що водяться в наших краях, мене не кусали через те, що я їх досить рідко зустрічав. Щоправда, була одна ситуація. Восени минулого року ми поїхали з батьками за грибами в Житомирську область. У лісі під час збору почув дивне шипіння. Одразу зорієнтувався, що це могло бути (практика на біологічному факультеті далася взнаки) — так і знав! З нори, яку я захоплений тихим полюванням ненароком порушив, виповзла змія — досить велика гадюка. Я завмер і спостерігаю. А вона шипить, скручується кільцем, щось дивне виробляє — відлякує. Хоча у тварини реально було безліч можливостей мене вкусити, причому не сухим укусом.

– Сухий укус – тобто без впорскування отрути?

-  Так. Отрута для змії – це найцінніший її природній ресурс. Від наявності отрути залежить її виживання, тобто, чи вполює вона здобич. Тож розтрачувати  отруту кожного разу, щойно тварина бачить небезпеку, вона не буде. Тому і застосовує різні попереджувальні знаки і реакції - сичання, припіднімання тулуба та складання його кільцями. У моєму випадку, коли я за всіма правилами нерухомо спостерігав за збудженою гадюкою, тварині врешті набридло “викаблучуватися” переді мною, вона покрутилась і заповзла назад у нору. Тобто, якщо людина не становить  прямої загрози, тварина ніколи її не вкусить. Звісно, коли її намагаються спіймати чи випадково наступають, то тварина відчуває небезпеку і лише тоді кусає.

Перебуваючи на природі, людина в будь-якому випадку має хоча б трохи розрізняти отруйних і агресивних змій. У  деяких наших видів є цілий арсенал захисних прийомів, якими вони відлякують потенційну небезпеку. От вужі, наприклад, випускають дуже смердючу рідину, прикидаються мертвими або починають вдавати з себе гадюку, скручуватися, як це робить вона, робити якісь випади, тікати, але тим не менш, самі тварини безпечні.

- А укус нашої української гадюки може бути смертельним?

- Ні. Хіба що, коли укус припаде на область шиї, але це малоймовірно.

- Як ви прокоментуєте минулорічну трагічну історію про смерть 4-річної дівчинки від укусу змії?

- Так, знаю про цей випадок у Львівській області, і читав той “хайп”, що носився по всьому Фейсбуку. Треба віддати належне нашим експертам по всій Україні, які реагували стримано, піддаючи сумніву причини смерті безпосередньо від зміїної отрути. Адже, як відомо, дитина померла після трьох днів перебування в лікарні. І наскільки я пам’ятаю з дописів у Мережі, дитині ставало краще, а потім щось пішло не так. Це якась нестандартна реакція організму. Наприклад, від алергічної реакції на укуси бджіл у нас помирає більше людей, ніж від укусів гадюки. Якщо дитина померла через довгий проміжок часу, то тут, чесно кажучи, є сумніви у тому, що справа лише в отруті. Можливо, мало місце неправильне лікування. Проте спеціально цю ситуацію я не досліджував і можу помилятися у своїх здогадках.

Взагалі ж, коли укусила гадюка, важливо багато пити, щоб з потом і сечею метаболіти від розпаду отрути виводились якомога швидше. Слід не панікувати, менше рухатися для того, щоб отрута повільніше розносилася кровотоком. Місцеві тканини, що постраждали від укусу, реагують найбільше. Частіш за все на місці укусу виникають синці, які можуть сходити декілька тижнів. Але тим не менш, людина все одно залишиться жива навіть без введення сироватки. Але навіть якщо тварина не вприснула отруту, рану все одно треба обробити перекисом водню чи спиртовим розчином, щоб не було зараження.

Якщо бачите змію, просто залиште її в спокої, нехай собі повзе у своїх справах, ви їй не цікаві ні як харчовий об’єкт, ні як потенційний ворог. А багато людей одразу починають ловити та вбивають бідну тварину. Це дикунство!

- Розкажіть, як змінюється “царство” змій та рептилій в Україні під дією антропогенного фактору?

- Ми з моєю науковою керівницею Оксаною Некрасовою якраз займаємося кліматичним моделюванням таких змін в Україні і, відповідно, змінами розповсюдження різних видів амфібій та рептилій. Ті види, що у нас живуть на півдні, у степовому регіоні, в принципі почувають себе ще достатньо непогано. Вони розселяються далі на північ, як от жовточеревий полоз. Цей вид вже знаходили значно північніше за його попередньо відомі північні межі ареалу.

На Волині ропуха очеретяна вже занесена до Червоної книги України, бо її надзвичайно мало. А ще хочемо внести до книги тритона гребінчастого, бо вчені все рідше і рідше зустрічають його в природному середовищі. А все через те, що через діяльність людини це середовище стрімко руйнується - осушуються болота, вирубуються ліси. Тваринам просто немає де розмножуватися.

Але при цьому в Україні з’явилася червоновуха черепаха, якої тут ніколи не було. Усе через те, що люди, що тримали їх в неволі, випускали, награвшись, і оскільки тепер клімат дещо потеплішав, то ця черепаха навіть стала непогано зимувати. А з Румунії до нас зайшов іще один вид плазунів - ящірка стінна, або Podarcis muralis, яка зараз розселяється на півдні Одеської області. Тобто відбувається природна міграція: одних видів меншає, інші з’являються.

- Ви нещодавно відвідали конференцію з герпетокультури в Каліфорнії (США). Це поняття для нас нове, що воно означає?

- Наука герпетологія досліджує тварин в їхньому природному середовищі існування. Але вже так історично сталося, що рептилії стали частиною тераріумістики, тобто напряму, коли люди тримають у себе вдома змій, черепах, ящірок, геконів, хамелеонів, жаб та інших тварин. Дуже багато наукових установ, особливо в Україні, не мають можливості і місця для того, щоб утримувати цих тварин для розмноження в неволі. Герпетокультура задовольняє як потреби ринку домашніх екзотичних тварин, так і науки, що їх вивчає.

Зараз це ціла індустрія, яка пов’язана, по-перше, з розвитком устаткування для утримання рептилій в неволі, по-друге, створенням резервних популяцій в неволі, чим займаються, власне, наші зоопарки. Створення резервних популяцій в неволі потрібно для того, щоб якщо ця популяція раптом почне зникати в дикій природі, її могли або підсилити розведеними в неволі тваринами, або відновити з нуля. Таких випадків є безліч, особливо з амфібіями. В 2009 році у світі був сплеск страшної хвороби хітридіомікозу, коли амфібії гинули цілими популяціями від грибка, колонії якого на тілі тварини унеможливлювали шкірне дихання. І тільки завдяки герпетокультурі популяції багатьох видів вдалося відновити.

А наразі з нинішніми темпами урбанізації і знищення природних середовищ існування тварин, герпетокультура, на мою думку, є одним з найбільш дієвих способів їх збереження. Тому я не поділяю погляди зоозахисників, які вважають, що зоопарки або бридингові центри, наприклад, нам не потрібні.

Окрім природоохоронної складової, герпетокультура має ще й важливу екоосвітню складову, як я це побачив у Каліфорнії. Тут багато людей тримають у себе хамелеонів, змій, розмножують їх, діляться досвідом, організовують відповідні форуми та проводять конференції. Це настільки поширено і природно, як у нас, мабуть, рибалка чи тихе полювання.

- А що вас найбільше вразило?

- Ставлення людей до тварин - в США (можливо не скрізь, але в Каліфорнії точно) воно більш толерантне і зацікавлене. Наприклад, у місцевих людей на ділянках ростуть не яблуньки, грушки чи якась городина, як у нас, а безліч кактусів, серед яких повзають з десяток  видів ящірок чи змій, і сусіди радяться між собою, як їх краще утримувати.

В Каліфорнії я вперше побачив гримучу змію і був дуже здивований її надзвичайно неагресивними “манерами”, попри стереотипне уявлення про цей вид. Перше, що вона зробила, побачивши людей - згорнулася у клубок, щоб стати менш помітною, а потім взагалі намагалася від нас чкурнути. Хоча беззаперечно є і більш агресивні екземпляри, та нам пощастило.

Але ми хотіли зафільмувати гримучу змію в усій її красі, тож нам довелося трошки її подратувати. І що ви думаєте? Хвилин двадцять розпиналися, щоб тварина нарешті почала гриміти своїм знаменитим брязкальцем на кінці хвоста. І коли ми її вже остаточно вивели з себе, тоді тільки змія почала справді гриміти. Але при тому жодного разу на нас не кинулася! В мене, як у науковця, аж світ перевернувся, бо я вважав, що небезпечніше гримучої змії нічого не може бути!

- А у вас є мрія побачити якусь конкретну тварину?

- Так, я хочу побувати на Мадагаскарі і побачити в живу хамелеона Парсона. Це неймовірно дуже красивий і рідкісний вид, який поступово зникає. Самець забарвлений переважно у зелений або бірюзовий колір і має жовті або помаранчеві повіки, або жовтий край довкола рота, залежно від підвиду. Це один з найбільших хамелеонів за розмірами, який вважається королем серед цих тварин.  Це мрія ще з дитинства, і сподіваюся коли-небудь її здійснити.