Україна понад усе. Не можна «розгойдувати човна»

Останні кілька років Україна перебувала у вкрай складній ситуації, коли вона фактично була змушена боротися за своє існування в умовах внутрішніх негараздів і зовнішньої інтервенції.

Країна, по суті, стояла на краю прірви. Але поступово, ціною титанічних зусиль, Україні вдалося вибратися з цього становища і стабілізувати ситуацію. Здавалося б, головні труднощі позаду і тепер, в умовах легітимної влади і загальнонаціонального консенсусу щодо вектора розвитку країни, є всі підстави для успішного здійснення потрібних реформ і якісної модернізації країни. Проте в реалізації такого сценарію є великі сумніви.

Бо головні ознаки політичного життя країни останніх 20 років – популізм, корупція, безвідповідальність, вплив олігархів, перевага власних інтересів над суспільними – на жаль, нікуди не ділись. Вони стають на заваді розвитку і побудови України як розвиненої та успішної європейської держави. І це дуже прикро, особливо зараз, враховуючи вкрай складну ситуацію, в якій перебуває Україна. По суті, на кону – саме існування української державності. Державне керівництво і вся політична еліта мають усвідомити очевидне – необхідність в об’єднанні заради спільної мети. Але натомість, ми знову спостерігаємо прикру картину чварів і політичних торгів за посади, переслідування політичними діячами власних корисливих інтересів. Водночас переважно ми не бачимо виваженої та відповідальної державницької позиції, готовності домовлятись, шукати компроміси та спільну мову, принаймні, в найважливіших для держави питаннях.

Об’єднання завжди краще, ніж сварки та взаємні звинувачення

Логіка самозбереження української держави неминуче штовхає її в бік подальшого вдосконалення державних інститутів, підвищення ефективності роботи системи державного управління. Зокрема це стосується парламенту, покликаного представляти інтереси народу і генерувати законопроекти, спрямовані на якісне покращення всіх сторін життя суспільства. Але замість цього, саме Верховна Рада часто гальмує ухвалення та виконання невідкладних рішень, є ареною, де відбувається політичне шоу, а не серйозна державна робота. Що ж це? Не інакще, як зрада державних інтересів і волі людей, які обрали цей парламент. Втім, слід зазначити, що численні і обґрунтовані претензії є до всіх гілок влади, а також до їх взаємодії між собою. Крім того, після Майдану багато говорили про оновлення влади, її переорієнтацію на абсолютно нові ціннісні та ідеологічні засади. Дещо в цьому плані зроблено, але очевидно – недостатньо.

Все це в умовах протистояння з зовнішнім агресором може мати фатальні наслідки, обернутись непоправною катастрофою. Об’єднання завжди краще, ніж сварки та взаємні звинувачення. Нині важливо звернутись до всього українського політикуму із закликом не дестабілізовувати ситуацію, не «розгойдувати човна», а зосередитись на практичній праці, спрямованій на відновлення економічного зростання, вдосконалення системи державного управління та покращення умов і якості життя людей. Це єдиний шанс зберегти державу, забезпечити її суверенітет і територіальну цілісність, унеможливити новий Майдан, який, найімовірніше, може стати загальним народним бунтом.

Дмитро Овчинников – державний службовець