«Не можна підручниками виховати сексуальну орієнтацію дитини» — уповноважена з прав дитини та сім'ї

Про нетерпимість до ЛГБТ і нацменшин в Україні, дискримінаційні прояви в шкільній освіті та про те, як реагує на виклики Офісі уповноваженого, в інтерв'ю Громадському розповіла представниця омбудсмена з прав дитини та сім'ї Аксана Філіпішина.

Ви раніше займалися питаннями недискримінації, гендерної рівності та правами дитини. Сьогодні ці функції в офісі уповноваженого ви не виконуєте, і, як ми розуміємо, вони наразі ні до кого не перейшли. У нової уповноваженої — Людмили Денісової — є якісь інші пріоритети чи все-таки ці функції хтось виконуватиме?

Я б не сказала, що є якісь інші пріоритети, і хотіла б уточнити дещо. Дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності — це такий великий масив питань, кожне окремо є доволі серйозним і відбирає багато часу й енергії. Якщо ми кажемо про дітей, яких в Україні майже 7 з половиною мільйонів, сім'ї в складних життєвих обставинах.

Питання гендерної рівності взагалі виокремили. Наразі вирішили дітей з проблемами сім'ї або дітей в неповних сім'ях виокремити, а питання, пов'язані з дискримінацією та рівними правами, об'єднати з блоком прав внутрішньо переміщених осіб і людей, які проживають на непідконтрольних територіях. Вони, на думку сьогоднішнього омбудсмена, одні з найвразливіших категорій населення.

Якби ви запитали мою думку, я б дискримінацію виокремлювала в абсолютно самостійний напрямок. Незалежно від того, ким є людина — дитиною чи людиною з інвалідністю, її можуть дискредитувати, так само, як і за ознакою віку, сексуальної орієнтації, стану здоров'я, місця проживання (як це з внутрішньо переміщеними особами відбувається), соціальним, майновим станом, національного, етнічного походження чи релігійного переконання. Тому, на мій погляд, це має бути абсолютно окремим напрямком.

Представниця омбудсмена з прав дитини та сім'ї Аксана Філіпішина в студії Громадського, Київ, 15 червня 2018 року Фото: Громадське

Якщо казати про гендерну рівність, складається враження, що слово «гендер» почало обговорюватися останній рік в Україні. Заразом ми стикаємося з шаленим тиском щодо цього слова з боку ради церков чи окремих церков, які стверджують, ніби слово «гендер» узагалі не можна використовувати. Представники праворадикальних організацій постійно на цьому наголошують. І тут теж цікаво, що офіс омбудсмена вирішив, нібито гендерна рівність десь зникла. Чому?

Справді, окремого структурного підрозділу з питань гендерної рівності наразі не буде, на жаль. Я думаю, що це питання краще адресувати безпосередньо омбудсмену — Людмилі Леонтіївні. Але принаймні те, що я чую — це об'єднання в один структурний підрозділ усіх питань, пов'язаних з рівноправ'ям, незалежно від ознаки, тобто не виділяти окремо гендерну ознаку, а абсолютно всі. Ідея полягає в необхідності скорочення чисельності центрального апарату для посилення регіонального рівня.

Ви вірите, що саме така мета? Адже ваші колеги — представники великих правозахисних організацій — вважають, що таким чином, тему, яка саме тепер серйозно обговорюється, офіс намагається призабути або приховати.

Я поки такого не відчуваю і давайте намагатися бути об'єктивними. Через події, які останнім часом відбуваються навколо тематики гендеру, сексуальної орієнтації, проблем нацменшин (зокрема, ромської національної меншини), ми розуміємо, що нетерпимість щодо цих людей зростає в геометричній прогресії.

Офіс уповноваженого тримається в тонусі, майже щотижня з'являються однозначні заяви омбудсмена. Тому не можу сказати, що за останні два-три місяці було послаблення з точки зору реагування.

Ви тепер займаєтеся сім'єю, тобто крім прав дитини, у вас ще й сім'я. Нещодавно відбувся великий марш на підтримку «традиційних сімейних цінностей». Паралельно була акція на підтримку Олега Сенцова на Майдані Незалежності — кількість учасників була непорівнянною. Олега Сенцова прийшли підтримати дуже мало людей. Натомість тисячі людей, можливо, навіть десять тисяч прийшли підтримати традиційну сім'ю. Чи можете ви сказати, що нині щось загрожує традиційній сім'ї в Україні? Тому що саме представники громадських організацій, близьких до релігійних або церков вважають, що загроза є. Що питання гендеру — загроза, марші за права ЛГБТ — загроза…

Питання маршів за традиційні сімейні цінності, проти гендерної рівності, проти захисту прав ЛГБТ — це не питання 2018 року народження, я би сказала. По-перше, ніякого наступу на традиційні сімейні цінності не відбувається.

Я намагаюся зрозуміти, що є традиційними сімейними цінностями в розумінні кожного з нас. Що у вашому розумінні є традиційними сімейними цінностями?

Своє абсолютно розуміння. Хтось вважає, що це обов'язково наявність тата, мами і дитини. Чи є подружжя чоловіка і дружини, які не можуть мати дітей такими, що сповідують традиційну сім'ю? Або ті, що не хочуть мати дітей. У нас багато родин, де дитина виховується, так би мовити, в неповній сім'ї, де батько або загинув, або пішов, або мама пішла із родини. Це мільйони дітей.

Бабуся, мама і хлопчик — це традиційна сім'я чи ні? Сім'я, де одинока жінка народила дитину через те, що в Україні жінок більше, ніж чоловіків? Не всі жінки можуть реалізувати своє право на шлюб. Але право на народження дитини хочуть реалізувати. Або чоловік, який не зустрів жінку, з якою міг би створити родину, але дитину хоче виховувати. Це традиційна українська сім'я чи ні? Але згідно з Сімейним кодексом України, одинока людина також є сім'єю. Тобто це люди, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права і обов'язки. У законодавстві не йдеться, хто за статтю, або за віком, або родинним спорідненням входить у це поняття.

Я нещодавно спілкувалася з новою працівницею в нашому офісі, яка після подій під нашими стінами — подій, спрямованих на моє звільнення, — запитала мене: «Аксано Анатоліївно, я за традиційні сімейні цінності, я маю наміри йти на марш». Я кажу, ну йдіть.

Я так само зареєструвалося, бо це мене цікавить. Там були й речі дуже правильні і класні, водночас були речі, спрямовані на обмеження прав інших людей. Була підтримка позашкільної освіти, доступу до безкоштовної якісної освіти, охорони здоров'я — такі правильні речі — під кожною я би підписалася. Але коли водночас закликають «не допустити пропаганди гомосексуалізму, одностатевих шлюбів», я думаю, що треба роз'єднувати такі речі.

І коли ми почали діалог, я намагалася пояснити, що ЛГБТ-спільнота не посягає на права інших людей, вони виступають за свої права. Абсолютно зрозумілі для мене як для громадянки України та людини. Мовляв, ви сповідуйте цінності, які ви сповідуєте, а ми такі, які є. Ми нікого не чіпаємо, не претендуємо, не закликаємо, тільки зверніть на нас увагу, в нас є проблеми.

Розгортається й інша дискусія. Можливо, ви бачили нові підручники для середньої школи, в яких слово «батьки» планують замінити на слово «рідні» — теж апелюючи до того, що діти виховуються в неповних сім'ях. В освітньому середовищі знову спротив, ніби «це знову ваш гендер, це все недопустимо». Ми спілкувалися з кандидаткою наук, деканом одного з факультетів університету Драгоманова. Пані Ганна Турчинова каже, що не може дитина виховуватись інакше і що через підручник вона може отримати іншу сексуальну орієнтацію. Це щось середньовічне, але це каже представник освіти, і батьки підтримують.

Не можна через підручники дитину навчити певній сексуальній орієнтації. Це невігластво — розмірковувати щодо якоїсь проблематики, в цю проблематику потрібно заглибитись. Якби мені на стіл поклали серйозне ґрунтовне дослідження не одне і проведене неодноразово, а з періодичністю років у 50: скільки було, скільки стало, там в підручнику було одне, там — інше. Така кількість дітей з однієї групи, які вчилися за такими підручникам, проявили гомосексуальні нахили... Це просто стрясати повітря, міркування однієї людини, не науковця, а пересічного громадянина.

Так, діти з релігійних спільнот, діти внутрішньо переміщених осіб. У підручниках не сказано, але діти в середовищі стикаються з усіма цими проблемами. Зокрема, вразливі категорії дітей частіше потерпають від «булінгу». Звичайно, ми ставили це питання, і не просто його ставили, а зараз входимо в робочу групу. Це один з таких блоків питань — правова освіта в школі через призму зміни підручників і усунення дискримінаційних текстів в підручниках у Національній стратегії з прав людини, і урядовий план заходів на її виконання.

Якщо казати про толерантність і недискримінацію, чи можна сказати що її в Україні за останній рік побільшало, адже ці теми підіймаються в суспільстві, про них намагаються дискутувати, хоч і виходить наразі виходить не дуже. Чи навпаки радикальні групи, як бачимо на прикладі ромів, агресивніше відстоюють своє право, навіть не знаю на що. На невігластво?

І те, й інше. І рівень толерантності збільшується, і прояви дискримінації збільшуються. Але в кожного явища є свої причини. Люди стають освіченішими, прогресивнішими, читають іншу літературу, статті в інтернеті, дивляться в бік Заходу. Це підвищує рівень толерантності. Суспільство стає відкритішим.

З другого боку, якщо казати про дискримінацію, прояви збільшуються і правоохоронні органи фіксують збільшення нетерпимості до ЛГБТ-спільноти, до нацменшин — ромів, ми згадували також і акти вандалізму.