«Нас приймають за волонтерів» ​

У Херсонській області зареєстровано майже 14 тисяч внутрішньо переміщених осіб, близько шести тисяч із них мешкають у Херсоні. Щодня їм допомагають працівники обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

С 2015 року міський центр соціальних служб впроваджує проект «Активізація громади міста Херсона для подолання проблем внутрішньо переміщених осіб» за підтримки Європейського Союзу. Тоді ж був створений Міський гуманітарний центр по роботі з ВПО, куди досі надходить допомога від міжнародних організацій та небайдужих містян.

Про результати роботи з переселенцями — в історії одного зі співробітників проекту Генріха Гутермана.

У цій професії я недовго — трохи більше двох років. До цього мав власний бізнес, потім, коли центр соціальних служб розпочав новий проект, мені запропонували тут працювати. Чесно кажучи, я раніше ніколи не думав, що займатимуся цією роботою. А зараз розумію, що мені подобається налагоджувати зв’язки з людьми, допомагати їм і бачити результат. Мені приємно, коли я чую «Дякую!».

Про перших переселенців

Географічно так вийшло, що все почалося саме з нас, адже поряд Крим, та й Донбас не так далеко. Найбільше навантаження було на початку 2015 року. Люди приїздили без нічого. Мої колеги допомагали їм прямо на вокзалі, водили за руку містом, підказували, куди треба звертатися.

Ми спілкувалися з переселенцями, вивчали їхні потреби. Тож коли міжнародні організації привозили допомогу або небайдужі мешканці міста проносили якісь речі, ми вже знали, кому це потрібно. На кожну родину в той часу була заведена окрема папка, завдяки цьому зараз нам значно легше працювати.

Я пам’ятаю кожного з тих, хто до нас звертався. Навіть не знаю, чия історія вразила мене найбільше. Мабуть, кожна по-своєму. Взагалі мені подобаються люди, що не лише чекають на допомогу, а й самі роблять. У мене є знайомі переселенці, що запустили досить успішний бізнес. Ми в свою чергу допомогли їм взяти грант на розвиток від Міжнародної організації з міграції. Так, грант був невеликий, але це також гарна підтримка.

Із Донбасу приїхало багато людей зі спеціальностями, притаманними лише тому регіону. Тож, аби отримати роботу, треба було знову вчитися. Ми знаходили програми з опанування інших професій і пропонували переселенцям.

У рамках проекту ми трохи допомогли їм із житлом — відремонтували 112 кімнат у трьох гуртожитках у Херсоні. Туди поселили родини, багатодітні отримали по дві кімнати. Так, це не власне житло і навіть не орендована квартира, але хоч щось. Адже адресна допомога зовсім не покриває оренду житла.

Про складнощі та перешкоди

Особисто для мене було складно працювати тоді, коли я не знав що потрібно цим людям? Це зараз ми знаємо, що, по-перше, це житло, по-друге, це робота. А тоді ми бачили розгублених людей і самі були розгублені.

Найбільша перешкода, з якою ми стикаємося під час роботи з переселенцями — це недосконалість законодавчої бази. Наприклад, програма «Доступне житло» досі не реалізується. У Херсоні просто не можуть знайти забудовників, бо зазвичай вони не вірять, що держава дійсно відшкодує свою половину вартості квартири. Ще одна проблема — нестача професійних кадрів. У центрі соціальних служб зараз працює 18% від тої кількості, що необхідна. У міському бюджеті просто немає грошей на оплату повного складу працівників.

Має місце і професійне вигорання соціальних працівників, що безпосередньо контактують із переселенцями. Для запобігання цьому ми відвідуємо тренінги, та й просто підтримуємо один одного.

Про упередження з боку суспільства

Звісно, в суспільстві є упереджене ставлення до соціальних працівників. Я й сам раніше мав стереотипи щодо цієї роботи. У мене п’ятирічна донька, коли ми з дружиною оформлювали дитячі виплати, я взагалі не знав, що таке соціальний захист. Для мене це лише черги й кабінети, в яких сидять люди, що приймають папірці. Усе надто офіційно.

Однак у нашого центру соціальних служб дуже висока репутація в місті. Часто нас приймають за волонтерів. Навіть у тих питаннях, що напряму нас не стосуються, все одно телефонують нам.

Гадаю, що в місті немає упередженого ставлення до переселенців. Херсон завжди був багатонаціональним, тому й люди толерантні. Я — єврей, але антисемітизму тут ніколи не відчував.