Щонайменше рік усі дороги до Козацького і Веселого Херсонської області заміновані й проглядаються російськими дронами, тому проїхати туди фізично неможливо.
Про це Центру журналістських розслідувань (ЦЖР) розповіли начальник Новокаховської міської військової адміністрації Олег Тарабака та колишній староста Козацького Андрій Чирко.
У цих населених пунктах залишилося близько 50 людей, які відмовилися виїжджати. Переважно це літні жителі й ті, хто переховується від ТЦК. Ще у 2024 році вдалося евакуювати всі родини з дітьми.
“В один із моїх останніх приїздів я вмовляв вивезти жінку, яка пересувалась на інвалідному візочку. Вона не захотіла і залишилась у Козацькому. Згодом звідти виїхала її сестра. А нещодавно у жінки зламався візочок і вона почала благати нас вивезти її звідти. Проте як це тепер зробиш? Кого просити, щоб її винесли на руках, пішки тридцять кілометрів?”, – говорить Олег Тарабака.
Нині з Козацького й Веселого можна вийти лише пішки, оминаючи колись жваві траси.. Проте доходять не всі. Одна з місцевих жителів 63-річна Наталія Сівцова, коли її будинок згорів, взяла сумку з документами й пішла пішки з Козацького. Більше живою її ніхто не бачив. У жовтні 2025 року жінку оголосили у розшук. А невдовзі за допомогою українського дрона вдалося помітити її тіло в районі Шилової балки. Жінка пішла по трасі, яка постійно перебувала під ударами армії РФ й отримала смертельне поранення в шию.
Згодом тіло жінки вдалося перевезти до Великої Олександрівки, де її поховали. Її лежача мати, заради якої вона залишалась у Козацькому до останнього, невдовзі померла у підвалі в рідному селищі.
За словами Андрія Чирко, в Козацькому люди живуть або у підвалах, або у розбитих будинках. У таких помешканнях взимку було максимум півтора градуса тепла. Проте грітися дровами смертельно небезпечно – дрони реагують на дим і негайно підривають це місце.
Мобільного звʼязку з Козацьким немає давно. З тимчасово окупованого лівого берега туди проривається лише російський звʼязок. Проте заряджати телефони нічим.
“Когось із померлих вдається поховати у дворах. Але ми не знаємо, скільки померлих людей досі лежать у своїх розбитих хатах. Когось уже давно й собаки поїли”, – каже Андрій Чирко.