Вплив документального кіно на засуджених: досвід Центру пробації на Херсонщині

У підрозділах Центру пробації на Херсонщині сьогодні перебувають на обліку 928 засуджених осіб. Ці люди відбувають покарання, не пов'язане з позбавленням волі, за різні проступки й порушення закону: дрібні крадіжки, хуліганство, вживання наркотичних речовин, колабораціонізм. Завдання працівників Центру пробації – допомогти своїм підопічним виправитися, позбутися криміногенних звичок і повернутися до законослухняного життя. Це непросто загалом, а близькість до лінії фронту і постійні обстріли ускладнюють завдання ще більше. 

Аліна Березницька, фахівець обʼєднаної філії Центру пробації в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях, розповідає, що з такою кількістю засуджених працюють лише 26 працівників. Причини недоукомплектованості штатів зрозумілі – багато її колег служить в ЗСУ або виїхали за кордон. Тож нині навантаження, яке сьогодні припадає на кожного працівника пробації на Херсонщині в середньому становить 39 суб’єктів пробації. 

“Було більше, але в умовах дистанційної роботи виконувати свої завдання досить складно, – зізнається Аліна. – Напрямків роботи багато, обовʼязків додається, але ми ж “універсальні солдати” – впораємося з усім. Постійно шукаємо нові можливості для ефективної роботи з нашими клієнтами. У підрозділах міста Херсона, селищ Велика Олександрівка, Нововоронцовка, Високопілля залучаємо партнерські організації для надання допомоги та послуг нашим засудженим. Але, наприклад, у селищі Білозерка і місті Берислав, які постійно під обстрілами, ситуація складна. Маємо там багато партнерів, але усі вони працюють дистанційно і фізично надати послуги дуже складно через безпекову ситуацію”.

_{Показ фільму для колег у довоєнному Херсоні.}

Тож здебільшого допомога суб’єктам пробації надається віддалено, через телефонний звʼязок чи месенджери. Звісно, на відстані мотивувати людей до змін у поведінці чи способі життя дуже важко. “Коли ти бачиш людину, дивишся їй у вічі, спостерігаєш за її реакцією, це допомагає в роботі. Телефоном спонукати людину працювати над собою непросто. Чесно кажучи, це вдається переважно з тими, хто й сам хоче змінитися. Але ми часто повторюємо, що вода камінь точить. Без зайвих нарікань пояснюємо нашим підобліковим, що за вчинене правопорушення треба відповідати та виконувати обовʼязки, призначені судом. У разі невиконання цих обов’язків покарання може бути замінене на більш суворе. Допомогти хоча б одній людині – це вже результат. Ми з колегами робимо усе можливе для цього”, – говорить Аліна Березницька. 

У пошуках ефективних способів допомоги та впливу на клієнтів пробації Аліна Березницька кілька років тому відкрила для себе новий інструмент – документальне кіно про права людини. Каже, що документальні фільми допомагають її підопічним усвідомити власні проблеми та підштовхують до пошуку іншого життєвого шляху. 

“Не завжди виходить переконати засудженого розпочати шлях до змін. Це процес тривалий. Прикро, але часто чуємо від клієнтів пробації, що у них проблем немає. У такий спосіб вони “закриваються” від нас, – зазначає фахівчиня. – Завдяки фільмам вони можуть подивитися на свою життєву ситуацію під іншим кутом, а в обговореннях після показів розкриваються емоційно. Це дає потрібний результат”. 

Кіноклуб Docudays UA при Херсонській філії Центру пробації був створений 2020 року. Разом з іншими понад 480 кіноклубами він входить до Мережі DOCU/CLUB, що працює по всій країні. 

_{Команда Мережі DOCU/CLUB під час Міжнародного фестивалю Docudays UA.}

Аліна Березницька з часу відкриття є керівницею кіноклубу. Розповідає, що на початку не розуміла унікальності й сили впливу документального кіно на суспільство. Це був зовсім новий інструмент. Але поступово разом з колегами Тетяною Лізуновою і Костянтином Назаренком, очільниками підрозділів на нині окупованій частині Херсонщини, розпочали працювати з підопічними. 

“Ці фільми надихають, – розповідає керівниця кіноклубу. – Ви знаєте, на початку співпраці мені здавалося, що наші підоблікові не зрозуміють, про що йдеться на екрані. Але ми обговорюємо з ними побачене, ставимо запитання, і з їхніх відповідей я розумію, наскільки це корисні перегляди”. 

Кіноклубна зустріч – це неформальний захід, адже головна мета модераторів полягає у тому, щоб завдяки сюжету фільму спонукати людей замислитися над їхніми життєвими ситуаціями. “Усі документальні фільми із колекції Мережі DOCU/CLUB так чи інакше стосуються теми прав людини. Але, окрім цього, фільми розповідають про життєві ситуації та проблеми героїв, які часто є актуальними і для клієнтів пробації. Це підштовхує їх до висновків, що у житті можна діяти інакше. Бо якщо є люди, яким вдалося розв'язати таку проблему, то й вони зможуть це зробити”, – ділиться враженнями про покази у кіноклубі Аліна Березницька. 

Суб’єкти пробації потребують такої допомоги. На жаль, активне спілкування з обговоренням документальних фільмів через війну довелося поставити на паузу. Під час окупації Херсонщини головні зусилля були спрямовані на збереження життя людей. Більшість працівників пробації змогли вчасно виїхати на підконтрольну Україні територію і продовжили виконувати свої обов'язки в підрозділах інших міст країни. Довелося виїхати з Херсона і кіноклубній команді. Тетяна Лізунова працювала у Харківській філії, Костянтин Назаренко нині працює на Полтавщині. Аліна Березницька після шести місяців життя в окупації змогла разом з родиною виїхати у Київ. 

Втім, відстані не завадили проведенню показів. “Ми збирали глядачів у онлайні, залучали експертів і партнерські організації. Ми проводили покази і ділилися досвідом з колегами, – пригадує Аліна. – На жаль, через постійні обстріли і тривалу відсутність світла на Херсонщині немає можливості влаштовувати покази документальних фільмів для засуджених. Тому поки що працюю для колег”.

За два роки, що минули з часу відновлення роботи кіноклубу, модераторка провела 23 кінопокази документальних фільмів для своїх колег і суб’єктів пробації Харківської області. Ці щомісячні зустрічі вже стали доброю традицією. Вони не лише підвищують громадську свідомість та обізнаність про права людини, але й покращують ментальне здоровʼя колективу. 

“Яка б відстань не була між нами, під час кінопоказу можемо зібратися онлайн, переглянути різні фільми, обговорити їх у дружній атмосфері, а ще й при цьому провести ігри, вправи для покращення психологічного стану працівників, – ділиться досвідом керівниця кіноклубу. – Я створюю таку неформальну обстановку, щоб колеги побачили одне одного, згадали, що вони є частиною колективу. Це важливо для обʼєднання людей і для спільної ефективної роботи”. 

За весь час роботи кіноклубу його модераторка жодного разу не показувала якийсь фільм двічі: “У нас так багато фільмів у колекції! Дуже хочу переглянути усі зі своїми колегами та клієнтами. Зараз намагаюся обирати фільми про мирне життя, щоб хоч трохи відволікти своїх глядачів від воєнних реалій”. 

_{Аліна Березницька із сертифікатом модераторки клубу Docudays UA.}

Кіноклуб документального кіно Docudays UA при Херсонській філії Центру пробації продовжує працювати навіть у таких складних умовах. І хоча поки що немає можливості збирати клієнтів пробації на покази й обговорення фільмів, вплив кіноклубу на роботу з ними залишається суттєвим.

“У звичному, традиційному форматі ми тимчасово не працюємо, але наші колеги передають суб’єктам пробації інформацію, ідеї, поради, отримані під час перегляду документальних фільмів на кіноклубних зустрічах. Ми аналізуємо сюжети фільмів, підходи героїв до розв'язання проблем, а потім доносимо їх до клієнтів. Таке використання документального кіно у роботі пробації дуже надихає. Я щоразу чекаю на нову зустріч із колегами”, – говорить Аліна Березницька, а наостанок додає: “Найголовніше для нас – це безпека людей і можливість повернутися до свого рідного дому. Все інше ми витримаємо. Тим часом робимо усе, щоб виконувати свою роботу якнайкраще. Це правда”.