Традиції та експерименти в писанках херсонської майстрині Ольги Завальнюк

Різнокольорові, декоровані різними магічними символами яйця-писанки – обов’язковий атрибут світлого свята Великодня. Традиція їх дарувати та писати – то гарна нагода прилучитися до давніх українських обрядів.

Писанку саме пишуть, наголошує херсонська майстриня Ольга Завальнюк. Сфера її інтересів не обмежуються лише писанкарством, вона розписує тарелі та кухонне приладдя, займається гарячим батиком (розписом тканини за допомогою гарячого воску). Але ось вже майже десяток років як писанки увійшли в її творче життя, про писанки, якими вона щиро захоплена, майстриня розповіла читачам Медіаплатформи «Вгору».

Пані Ольга не тільки досліджує традиції, відтворює автентичні народні візерунки, а й створює власні, причому в роботі використовує лише природні барвники, виготовлені власноруч. Вона представляє Херсонщину на виставках в Україні та за кордоном. У березні цього року майстриня встигла презентувати українську писанку у Швейцарії на Міжнародній великодній виставці-ярмарку в Грайфензее (поблизу Цюриха) та передати свої роботи для експонування на виставці «Світ Писанки» в Ужгородському скансені. І акцентувала на тому, що її роботи є саме херсонськими писанками.

Херсонська майстриня Ольга Завальнюк представляє українську писанку у Швейцарії на Міжнародній великодній виставці-ярмарку в Грайфензее. Фото: Kulturverein Schweiz / Facebook

Що спільного в України та Індонезії?

Спочатку Ольга Завальнюк опанувала мистецтво батика, якому навчалася ще в херсонській «художці». А коли якось перед Великоднем їй закортіло правильно написати писанку, виявила, що технології – однаковісінькі!

З чистими думками

Ольга Завальнюк розповідає: писанки як сувенірний, музейний варіант або варіант дослідження вона пише на так званих видутках – порожньому яйці, з якого видули його вміст. Така методика дозволяє зберігати крихку писанку певний термін. А один раз на рік, на чистий четвер, працює зі справжніми повними яйцями, які купує у фермерів.
Але якщо триматися стародавніх ритуалів, яйця треба брати не будь-які – лише з-під курки, яка вперше починала їх нести, саме вони мають наймагічнішу силу, розповідає майстриня. А ще жінці треба встати рано-вранці, у четвер, піти до колодязя, взяти воду, не торкану, після ночі. Ритуал передбачав чистоту в усьому: чисте тіло, чистий одяг, чисті думки.

«На мою думку, головне – чисті думки та помисли, з якими пишеш писанки, наголошує пані Ольга. – Звісно, не можна під час цієї роботи хворіти, нервувати, дратуватися (хоча зараз це дуже складно), бо все, що напишеш на писанці, твій стан і емоції, можуть передатися людині, якій це подаруєш».

 

Великодній калейдоскоп

Великодні яйця мають різні назви: писанки, крашанки, дряпанки, крапанки... Як не загубитися цьому розмаїтті?

Крашанки Ольга Завальнюк називає найсмачнішими серед усіх варених яєць. Це найпростіший і найдоступніший спосіб фарбування, який робили й роблять усі, та й сама майстриня не виняток. Навіть згадує, як у радянські часи варили яйця в цибуляному лушпинні.

Крапанка – найстаріша форма писання писанок, коли з воскової свічки капають на яйце, після чого його занурюють у барвник.

«Це символ плодючості, символ врожаю, – розповідає майстриня. – Наша українська культура постійно зав'язана на культ обробки, тому побажання людині плодючості у родині та врожайності на полі – це побажання номер один. І це втілюють крапанки».

 

Дряпанки, коли по крашанці гострим предметом вирізьблюють різні малюнки, пані Ользі теж подобаються, хоча вона їх не робить. Але у цій техніці працюють дуже багато майстринь. І це далеко не всі різновиди великодніх яєць – є зернівки, є нитянки (коли малюнок викладається зерном або нитками), навіть яйця у техніці декупаж.
Але майстриня зізнається: після того, як почала писати писанки з використанням виключно рослинних барвників, на інші техніки в неї часу просто не залишилось.

Природні барви...

До створення фабричних барвників люди користувалися рослинними. І не тільки для писанкарства брали кольори у самої природи – фарбували ними тканини, нитки для вишивання. Тож Ольга Завальнюк впевнена, – фарби для писанок люди брали просто з того, що перед Великоднем виростало – від гілочок яблуні, дикої груші (ця фарба називалася жовтиця) до квітів на подвір'ї.

З природними фарбами майстриня експериментує впродовж року, фарбуючи всім, що може передати свій колір білому яйцю: гілочки, коріння, плоди – все йде в роботу.

«Поки на вулиці хурделить і дощить – час для досліджень сонячної жовто-зеленої кольорової гамми. Фарбувати рослинами цікаво, захопливо і красиво!» – пише майстриня. Фото: Ольга Завальнюк / Facebook

Майстриня розповідає, що досліджує, якими ж були писанки притаманні нашій сучасній Херсонщині. Можна взяти до уваги старовинні репринтні видання етнографа Сергія Кульжинського, але ж там йде мова про Херсонську губернію, в яку входили території і сучасної Кропивниччини, і Одещини, і Миколаївщини. Писанок начебто багато, а які з них саме херсонські – то питання. Намагалася майстриня ще до війни уточнити це у краєзнавчому музеї, але, мабуть, не на тих людей натрапила:

«На нашому Центральному ринку я купувала марену красильну, коріння. Я її теж активно використовую зараз. Тому можу припустити, що червоний був розповсюджений саме тут у південному регіоні, де ця рослина і росла».

Писанки за мотивами вазонів з різних етнографічних регіонів України, фарбовані бузиновим і маковим цвітом, кошеніллю та чорницями, горіховими сережками і крапом. Фото: Декор-студія сестер Завальнюк «Яйце-райце» / Facebook

...та візерунки

На візерунки, вважає майстриня, теж впливає природа, яка оточує людину. Наприклад, гуцульські писанки сповнені дрібних геометричних узорів, у них художниця вбачає графічне сприйняття довкілля людей, що живуть серед гір. А візерункам південного регіону притаманні великі рослинні елементи – це світосприйняття вільної людини, яка живе серед степу.

«Але, звісно, є символи, які притаманні будь-якій людській культурі, бо символи – це первісна мова спілкування між людьми. Тому ружі, безкінечники, меандри, грабельки – це все, що можна знайти на писанках кожного регіону України», – розповідає писанкарка.

 

Візерунки, якими прикрашали писанки і якими вишивали, перетинаються. Серед розповсюджених символів, які можна побачити і на вишивці, і в писанці – ружа, або алатир, восьмиконечна зірка. Навіть більше: цей символ зустрічається в різних культурах від Скандинавії до Японії. Так само і спаплюжена нацистами свастика: вона є і частиною вирізьблених узорів, що прикрашають гуцульські хати, і частиною вишивки українських рушників чи сорочок, пані Ольга бачила ці свастики в музеї на старовинних японських кімоно, і вони ж зображаються на писанках. Тому часто символіку можна прослідкувати на всіх виробах декоративно-вжиткового мистецтва, і всі вони несуть виключно позитивний зміст.

Алатир, знак ідеального порядку і рівноваги, зв'язує всі сторони Світу в досконалу форму. Кольорова рівновага витримана за допомогою сушених квітів рум'янку, кареопсису, ягід горобини та бузини, коріння марени красильної. Фото: Декор-студія сестер Завальнюк «Яйце-райце» / Facebook