Микола Куліш - один із «Розстріляного Відродження»

Селище Чаплинка розташоване на лівобережжі Херсонщини. Зараз воно перебуває під російською окупацією. А понад 100 років тому тут народився видатний український письменник, драматург та громадський діяч Микола Куліш. Його трагічна біографія пов’язана з іншими окупантами – більшовицькими. 

Постріл радянського чекіста в Сандармоху (тепер – Республіка Карелія Російської Федерації)  обірвав  життя Миколи Куліша. І не лише його! А цілої плеяди видатних діячів української науки та культури. В історію України вони увійшли як «Розстріляне Відродження».

Як радянська репресивна машина знищувала українську інтелігенцію в 30-х роках? Чому в цю «м’ясорубку» потрапив Микола Куліш? Та чому це одна з найбільших трагедій в історії України?

Розберемося!

На навчання Миколи кошти збирали всім селом

Микола Куліш народився в бідній селянській родині  1892  року. Вже з дитинства він проявляв неабияку обдарованість. Навчаючись у церковнопарафіяльній школі, проявив такі здібності, що сільський вчитель ініціював серед односельців збір коштів для продовження його освіти. Односельці зібрали близько 100 карбованців та відправили хлопця вчитися до Олешківського міського училища.

Саме в Олешках він у 1913 році написав свою першу п’єсу та перші вірші, поеми, епіграми. Також дивував учнів своїми сатиричними виступами. Микола Куліш створив учнівський драматичний гурток, де був і актором, і режисером, і драматургом.

Юнак мав успіхи в навчанні, але через бунтівний характер його кілька разів відраховували з училища. Але згодом Миколу повертали до училища. Більшість вчителів були в захваті від його таланту.

Потім у його біографії була Олешківська гімназія, захворювання на малярію, історико-філологічний факультет університету в Одесі, служба в царському війську під час Першої світової війни та навчання в Одеській школі прапорщиків.

Як Куліш повірив у соціалізм

Буремний та революційний лютий 1917 року Микола Куліш зустрів у званні штабскапітана. Спочатку повірив у ідеї більшовиків. Гадав, що на їх засадах можна побудувати в Україні справедливе суспільство. І навіть у 1918 році став головою міськвиконкому Олешок. До речі, саме за його ініціативи з’явилася тоді така проукраїнська організація як «Просвіта».

Під час правління гетьмана Павла Скоропадського Миколі Кулішу, як представнику більшовицької влади, недовго довелося посидіти у в’язниці. Випустили при Директорії УНР.

Потім він став завідувачем відділу народної освіти в Олешках та брав участь у бойових діях проти білогвардійців і військ УНР.

Переосмислення “радянських цінностей”

Ймовірно, через побачені жахіття голоду 1921-1922 років, коли Микола Куліш доклав неймовірних зусиль для порятунку своїх школярів від голодної смерті, його уявлення про роботу більшовицьким чиновником  змінилися.

Хоча деякі історики вважають, що він змінив кітель чиновника на перо літератора через те, що почалися чистки у місцевій владі. Йому згадали все! І те, що він – колишній царський офіцер,  його дружина – дворянка, а  шкільний друг служив у Білій армії.

Два тижні Куліш провів у катівнях чекістів. Але тоді його врятував однополчанин. У 1922 році Куліш переїхав до Одеси, спочатку займався опікою над безпритульними дітьми, а потім повністю занурився в літературну діяльність.

Тоді ще можна було писати українською. У 1924 році Кулішу принесла славу його п’єса «97» на сцені Українського державного академічного театру імені Івана Франка. У творі йшлося про жахіття голоду 1921-1922 років на Харківщини.

Цю виставу в 1925 році побачили навіть у Нью-Йорку та інших американських містах. Парадоксально те, що в Москві п’єсу показали пізніше, у 1926 році. Але й там вона викликала овації публіки.

Саме у цей час він увійшов до когорти провідних діячів української літератури, яку згодом назвуть «Розстріляне Відродження». Микола Хвильовий, Остап Вишня, Лесь Курбас, Микола Бажан та інші письменники та поети стали його товаришами.

У 1923-1934 роках Микола Куліш написав 15 п’єс та подружився з відомим режисером Лесем Курбасом.

На сцені театру “Березіль”, який переїхав у 1926 році до Харкова та очолював Курбас, починають ставити експериментальні п’єси Куліша. Їхній тандем вводив новаторські елементи в традиційний український театр. Курбас постійно був у пошуках чогось нового. Тому він та Куліш звертали, наприклад, значну увагу на мову тіла: виразність жестів, рух у просторі, дикцію, акробатику. У новій драмі вони відмовилися від принципу “слово-дія”, а головним стала історія буття душі та її порухів. 

На початку 30-х років XX століття овації  швидко змінилися політичною та «естетичною» критикою творів Миколи Куліша. Деякі його сміливі вистави, як, наприклад, «Мина Мазайло» або «Народний Малахій», взагалі заборонила репертуарна комісія. Головна теза заборони – ідеологічний наклеп на радянську владу та дійсність.

Трагедією для Куліша стало самогубство в 1933 році видатного українського поета Миколи Хвильового. А потім була літературна дискусія в Харкові, на якій він та його однодумці дали зрозуміти московським партійним чиновникам, що митці не відмовляться від власного культурного суверенітету.

А після першого всесоюзного з’їзду радянських письменників у 1934 році Микола Куліш вже остаточно став ворожим елементом для більшовиків та отримав статус так званого «буржуазно-націоналістичного драматурга».   

З цього часу починається його рух на Голгофу радянської репресивної машини.

“Вбивця Сталіна”

У 1934 році Миколу Куліша арештували в Харкові. Його звинуватили в тому, що він «член ОУН» та мав, начебто, вбити Сталіна.

У березні 1935 року почався судовий фарс, відомий під назвою «справа українських боротьбистів-есерів». Разом із Кулішем судили Валер’яна Підмогильного, Євгена Плужника, Андрія Паніва, Олександра Потоцького та інших українських діячів.

Миколу Куліша відправили на 10 років на Соловки. Два роки в камері-одиночці були нестерпними. Умови були такі, що він навіть писав заяви та просив чекістів його розстріляти. Але, ймовірно, письменник це зробив під тортурами.

У 1937 році у СРСР зі «славнозвісної» постанови П 51/94 Політбюро ЦК ВКП (б) почався Великий терор. І вже 9 жовтня ленінградська трійка НКВС винесла літераторові смертний вирок. Через місяць, 3 листопада 1937 року, в урочищі Сандармох Микола Куліш разом зі своїм другом Лесем Курбасом, Валер’яном Підмогильним та ще з понад тисячею ув’язнених був розстріляний.

Так постріл радянського чекіста обірвав життя людини, яка 30 років із 45 присвятила українській літературі. Людини, яка не прогнулася перед системою, та п’єси якого були своєрідним симбіозом експериментальної драми та традиційного українського театру. Це була справжня трагедія, в якій Україна втратила ціле покоління інтелектуалів, літераторів та митців.

Що змінилося за понад 80 років? Та нічого! У 2022 році, коли росіяни окупували територію Херсонщини, вони почали використовувати такі ж методи терору проти українців, як і «дєди»: полон, тортури, фальсифікацію судових справ, вбивства.