У нашому місті, починаючи з його заснування, постійно спалахували різні епідемії. Однією з перших була чума, яка спалахнула через 5 років після початку будівництва фортеці в 1783 році.
Серед місцевих жителів почалася паніка. Заможні городяни, знаючи наслідки московської чуми 1771 року, стали тікати з міста. Спочатку місцева влада на чолі з Потьомкіним не надавала значення цій епідемії, продовжуючи будівництво фортеці та кораблів на верфі. Їх навіть не збентежив той факт, що вже в червні-липні 1783 року померло понад 385 військових. Хоча в цю статистику не були включені, наприклад, робітники та цивільне населення.
Тільки коли смертність восени 1783 року перевищила 10 осіб на день та помер командувач флоту віце-адмірал Ф.А. Клокачов, влада забила тривогу. Ще раніше з Херсона поспішно виїхав комендант принц Вюнтенберський. Місто закрили, але не було організовано нормальної роботи лазаретів та не були ізольовані хворі від здорових. Дуже яскраво про непрофесійну боротьбу з чумою написав німецький лікар Ернест Дримпельман, який у цей час перебував у Херсоні:
«Отведенное мне при карантине помещение, как и самое здание для приема больных, было такое же, что и у всех служащих, т. е. вырытая в горе землянка, которая для защиты от ветра и непогоды была покрыта камышом и землею. Деревянные рамы, затянутые масляною бумагою, служили окнами. В самом карантине ежедневный список умерших был не мал. Он умножился от прибавления тех, которые умирали в городе на своих квартирах. Сверх того нередко случалось, что заразившиеся и захворавшие люди умирали внезапно, и потому были определены арестанты, называемые по-русски каторжниками, которые каждый день ходили по улицам с тележкою, чтобы подбирать попадавшиеся трупы и погребать их вне города на отведенном для того месте. Чтобы через них не распространилась как-нибудь зараза, один из которжников должен был носить впереди тележки белый флаг на палке так, что при его появлении каждый вовремя мог сворачивать в сторону» (Дримпельман Эрнест. Записки немецкого врача о России в конце прошлого века // Русский архив.1881. Т. 1.).
Взимку 1783-1784 рр. епідемія пішла на спад. Навіть подумали, що вже до весни повністю «уйдет эта зараза». Але в квітні 1784 року чисельність померлих від чуми збільшилося. Місцева влада на чолі з Потьомкіним почала шукати фахівця, який міг би розв’язати цю проблему. Чума ламала всі плани князя. По-перше, потрібно було продовжувати будувати флот, бо війна з Османською імперією бачилася вже «не за горами». По-друге, планувався приїзд Катерини II до Херсона в 1787 році. Тому будівництво фортеці та кораблів не припинялося. Тоді працював, на жаль, такий принцип: «помирай, але продовжуй працювати».
Пошуки фахівця тривали недовго, був запрошений видатний лікар зі світовим ім’ям – Данило Самойлович (Сушковський). Наприкінці XVIII століття він зробив декілька революційних відкриттів у боротьбі з «мировой язвой». Наприклад, довів, що чума передається виключно через дотик, а не повітряно-крапельним шляхом. 15 травня 1784 року Данило Самойлович приїхав до Херсона. Що він у нас зробив?
Усі ці заходи призвели до того, що вже до 1785 року епідемія повністю була ліквідована. Напевно, треба було його запросити раніше, тоді б можна було зберегти більше життів. Але хто тоді про це думав…
Отже, Данило Самойлович завдяки своїй енергії врятував Херсон. Якби він не приїхав до нас, може, і міста не було б. Не випадково німецький лікар Ернест Дримпельман так описав його появу: «Бог послал на помощь несчастным своего ангела-хранителя». Дійсно, він був справжнім рятівником, але на честь його в Херсоні не назвали жодної вулиці чи провулку, та й пам’ятника немає. Хоча в Миколаєві, де він довгий час працював та помер, Данила Самойловича увічнили аж двома пам’ятниками. А ще дві вулиці в сусідньому місті носять його ім’я. Гадаю, що й у нас одну з вулиць можна було б назвати на честь цього видатного лікаря. Хоча про нього забували й у ті часи. Царський уряд згадував про Данила Самойловича тільки тоді, коли спалахувала чергова епідемія.