Як святкували Великдень на Херсонщині

Минає останній тиждень Великого посту, скоро церковні дзвони по всій Україні сповістять Світле Христове Воскресіння – Великдень. Цього дня православні  зазвичай збираються за святковим столом поділити радість Воскресіння з близькими. Традиції святкування Великодня в різних регіонах України мають свої відмінності. Розповідаємо, як Великдень відзначали на Херсонщині за часів сивої давнини, і які традиції збереглися до сьогодні.

За допомогу в підготовці матеріалу, медіаплатформа “Вгору” дякує херсонській етнографині, старшій науковій співробітниці Херсонського обласного краєзнавчого музею Марині Аскуравій.

Від утрені до розговин

Традиції святкування Великодня в різних областях України описує етнограф, письменник і фольклорист Олекса Воропай у нарисі "Звичаї нашого народу". Є там і згадка про те, як святкували Великдень на Херсонщині. Цікаво, що деякі маловідомі звичаї, побутували лише в нашому краї. Але про це згодом.

Скрізь по Україні свято розпочиналося з урочистого богослужіння. 
Щойно починали дзвонити до заутрені, з усіх кінців села чи міста люди поспішали до церкви. Дітей брали з собою. Кому не вистачало місця в церкві, той залишався в церковному дворі до кінця служби.

Після утрені бабусі ходили на могили “христосуватися” з померлою ріднею.

Великдень 1910  в Херсоні. Зі сторінки сайту “Моє місто – Херсон”

По завершенню літургії, коло церкви або в притворі освячували великодні кошики. Туди зазвичай клали паски, сир, яйця, масло, сало та ковбаси. Колись давно яйця святили очищеними, щоб не топтати свячену шкаралупу, якби вона впала на землю. Кістки зі “свяченого” м’яса закопували в полі – «щоб град посівів не побив».

За словами етнографа Олександра Терещенка, під вагою великодніх наїдків та напоїв гнулися столи, і частування не прибирали протягом цілого тижня.

Ось як описує великоднє застілля заможної родини, посилаючись на спогади Терещенка, Олекса Воропай:

У кілька рядів ставлять на стіл паски, що пеклися на різних солодощах та пахучому корінні. Разом із паскою, в яку встромлена гілочка свяченої верби й воскова свічка, – тарелі яєць, пофарбовані на різні кольори: жовтий, синій, червоний; начинене порося з хріном у зубах, а по боках його – зелень і овочі; смажена гуска, гиндик, телятина, вуджена свиняча шинка, ковбаса, сало, шматок чорного хліба, солодкі пиріжки, сир, сметана, сіль, карафка з горілкою, настоянки та наливки. 

 На Херсонщині побутував звичай ставити на великодній стіл тарілку з землею та з пророслою зеленою травичкою. Для цього за два тижні перед святами в тарілку насипали землю та засівали її вівсом. Зелень мала вирости до 7-8 см, щоб у ній можна було сховати яйце. Поміж зеленню клали стільки червоних крашанок, скільки в хаті померло родичів. Ця символічна “могилка” стояла на столі поруч з паскою цілий тиждень.

Розговлялися в різних місцевостях України за своїми звичаями.

Олекса Воропай наводить найдавніший приклад обряду розговіння:

Господар обходить тричі навколо столу з мискою, наповненою «свяченим». Ставши обличчям до святих образів, він розрізує на тарілці кілька свячених яєць і кінчиком ножа або ложкою підносить частину яйця до рота (ніби причащає) кожному членові родини, примовляючи: “Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися світлого празника Воскресіння Христового в щасті і здоров’ї!”

 
Розговляючись, люди старалися не упускати крихт «свяченого» на долівку і не потоптати їх. Усі крихти збирали й кидали у вогонь – «щоб миші не поїли».

На Півдні України, зокрема й у нас, для відсутніх на родинному святкуванні родичів, відрізали по шматку великодньої паски, загортали в рушник із трьома крашанками та клали на покутті. Це частування зберігалося аж до Вознесіння. Якщо рідні за цей час не навідалися у гості, його віддавали нужденним.

З давніх-давен в Україні існувало повір’я, що на Великдень, під час сходу, сонце «грає». Люди ще до світанку відчиняли всі віконниці й відслоняли фіранки. Адже за народним віруванням, чародійне проміння великоднього сонця мало принести в дім щастя і здоров’я.

Великодня листівка з архіву Херсонського краєзнавчого музею

Великодні розваги

Чоловіки після розговіння одразу поспішали на дзвіницю, щоб першими задзвонити в дзвони. Господарі вірили, що від цього в них буде добрий урожай гречки. На Великдень били в дзвони цілий день. Першими зазвичай це робили молоді парубки. А вже по обіді приходили до церкви й старі, і молоді. Раніше в Україні були дзвонарі, які вміли дуже гарно “грати” на дзвонах.

Розважалися наші пращури катанням на гойдалці та грою в крашанки.
 
Великодню гойдалку ставили в селах і у містах, зокрема й на Херсонщині. Будували її парубки. Закопували в землю два стовпи, з’єднували їх угорі перекладиною, з допомогою залізних кілець чіпляли дві голоблі й до них внизу прикріплювали дошку. 

Від самого ранку до пізнього вечора упродовж кількох святкових днів біля гойдалки збиралася молодь, діти й поважні люди. Тут же грали в крашанки.

На великодньому заході Херсонського краєзнавчого музею. Фото зі сторінки Херсонського краєзнавчого музею

Забавлялася так не тільки молодь, а й дорослі, одружені чоловіки. Жінки й дівчата до ігор не долучались. 

Найчастіше грали в «навбитки», в «котка» та в «кидка». Гра «навбитки» дійшла й до наших днів. Один гравець тримає  крашанку носком догори, а другий б’є її носком свого яйця. Потім другий б’є по кушці – протилежному кінці. Чия крашанка розіб’ється з обох кінців, той програв. Він має віддати свою крашанку переможцеві. 

А ось як грали в «котка». З похилого місця котили яйця, намагаючись робити це так, щоб попасти своєю крашанкою в крашанку партнера по грі. Хто частіше попадав, той більше виграв. 

У грі  в «кидка» один з партнерів клав дві крашанки на такій відстані одна від одної, щоб поміж ними не могло прокотитися яйце, а другий партнер ставав на відстані одного сажня і кидав свою крашанку. Якщо вдалося влучити одночасно в обидві – виграв, а як лише в одну чи взагалі промазав – то програв.

Гра в крашанки. Фото зі сторінки Херсонського краєзнавчого музею

У великодній понеділок селяни ходили один до одного христосатися,  обмінювалися крашанками та носили гостинці. Традиція ходити з частуванням до рідних, знайомих, повитух та священників дуже давня й має язичницьке коріння. Такі гостинці у давнину називали “волочільним”, а тих, хто їх приносив, – волочебниками. Частіше волочільне носили діти. 

Великодній понеділок називали ще й “обливаним”. За стародавнім звичаєм, в цей день хлопці обливали дівчат водою, і отримували від них за це крашанки. Традиція обливати когось або самого себе на Великодньому тижні пов’язана з весняним очищенням водою.

На третій день українці зазвичай ходили до корчми, і там з музикою та веселощами «відпроваджували свята».

Великодня листівка з колекції Херсонського краєзнавчого музею