Дорога в невідомість: досвід українок, що вирушили за кордон

Наші героїні – три дівчини, які через війну виїхали з України. Сподівалися знайти безпечний прихисток, тимчасову роботу та житло.  Однак для цього їм довелося змінити декілька країн. З якими складнощами вони зіткнулися, що радять тим, хто збирається їхати за кордон, – розповідаємо у статті.

Чим далі від дому, тим більше тягне назад – історія Дар'ї

Херсонка Даша вчиться на акторку в Харківській державній академії культури. У лютому дівчина проходила виробничу практику в Сумах. Коли почалася війна, вони з одногрупниками ховалися в гримерці. Та хлопець Даші наполіг, щоб дівчина їхала до його рідних у Сумську область.

Після повторного влучання ракети дівчина виїхала до Черкас. Звідти – до Жмеринки Вінницької області, де пробула декілька місяців. Потім рідні переконали її їхати за кордон, туди, де безпечніше. Тож Даша тримала курс на Німеччину.

Свою дорогу описує так:

Після ночівлі у Варшаві Даша вирушила до Німеччини. Викладачка з її університету порадила саме Берлін, бо там приймають українських студентів з театральних закладів. Їм допомагають з житлом та роботою за фахом. Тож  дівчина поїхала. На перший час вона зняла собі номер у хостел, але й  тут знайшла привід для стресу.

Коли Даша зателефонувала викладачці, та повідомила їй, що для студентів не встигли організувати навіть житло.  Мовляв, потрібно перечекати і зателефонувати ще раз. Та наша героїня чекати не хотіла. Вона втомилася від дорожніх пригод, постійних нервів і невизначеності.

Уже ввечері, потай від рідних, Даша купила квитки на автобус до України. Настрій миттєво поліпшився. Пригадує: “Коли квитки були на руках, я знову раділа життю. Мені подобалася архітектура європейських міст, я гуляла гарними вуличками. Життя заграло новими барвами”.

Дівчина отримала диплом бакалавра, вступила до магістратури, тому вже планує працювати над магістерською. Вона отримає другий диплом і шукатиме в Україні роботу за фахом.  Переконує, що її зона комфорту – це 603 тисячі кілометрів квадратних (площа України).

Дорога до Берліна і назад - пригоди Елеонори

У перший місяць війни наша героїня Елеонора рушила з Харкова до Луцька. Жити на виплати для біженців не хотіла, тому шукала роботу. «Ціни високі, а зарплати маленькі”, - таке враження в Елли склалося від міста, тому вона вирушила до Кракова, а звідти – до Берліна. Дівчина мала оселитися у знайомих з містечка Цайц. Пізніше з'ясувалося, що вільного місця для неї вже немає. Тож довелося шукати інше житло.

Через такі непорозуміння у дівчини траплялися нервові зриви. «Коли я оформила соціальні виплати, щомісяця надходило 360 євро. Перший час вистачало, але в кінці місяця на тиждень життя лишалося 5 євро. У Німеччині дуже високі ціни порівняно з нашими», – пригадує з сумом.

Не лише гроші були причиною для стресу Елеонори. Зокрема інколи чула вуличні розмови про те, що у війні агресор саме Україна. Разом усі ці фактори вплинули на рішення українки повернутися додому. Вона переконує, що навіть дихати вдома їй стало легше.

Зціпивши зуби, я рухалася вперед – досвід Анастасії  

Анастасія народилася в Харкові, але дуже мріяла вчитися і жити в Києві. Така нагода з'явилася, дівчина прожила у столиці майже місяць. Коли почалася війна, довелося змінити квартиру на підвал, де Настя ховалася від обстрілів. Пізніше  переїхала в село в Київщині до знайомих її мами. Прожила там 10 днів, а потім рушила до брата в Тернопіль. Як і в решти наших героїнь, її маршрут змінився під час переїзду.

Виявилося, що знайомі вже заселили інших людей, а нашій героїні довелося шукати собі інший прихисток. Від пережитого їй хотілося кричати й плакати, зателефонувати рідним і пожалітися, однак вона трималася. «Моїм батькам і друзям набагато важче в Україні, тому мені совість не дозволяла телефонувати та скаржитися. Попри свою емоційність, зціпивши зуби, я рухалася вперед», – пригадує Настя.

Зараз дівчина проходить безкоштовні інтеграційні курси для українців. Вона встигла опанувати німецьку мову на рівні А1. Настя впевнена, що це знадобиться не лише в побуті, але й допоможе знайти гарну роботу. Вона намагається влаштувати життя у містечку Селтерс, але після війни планує повернутися додому в рідний Харків.

Поради від українок

1. Обирайте країни, де маєте рідних та знайомих. Якщо ж боїтеся їхати за кордон – краще лишайтеся в Україні, але на підконтрольній території.

2. Плануйте свій маршрут і подальші перспективи. Для українців у кожній країні є сайти підтримки, де можна заздалегідь дізнатися про житло та роботу.

3. Не відкладайте важливі речі на потім. Приділяйте більше часу близьким.

4. «Добре там, де нас нема» – це просто прислів’я. Найкраще вдома.

5. Не припиняйте вірити в те, що наша перемога близько.