Як працює «сусідська варта» у США

«Наша нація побудована на силі наших громадян. Кожен день ми стикаємося з ситуаціями, що закликають нас бути очима і вухами правоохоронних органів. Програма «Національне сусідське спостереження» спирається на активність пересічних громадян, просячи їх подати своїм сусідам руку».

Програма National Neighborhood Watch

Сусідська варта (neighborhood watch – сусідське спостереження) – згуртовані мешканці будинку чи певної території, що у співпраці з представниками поліції та іншими органами влади та самоврядування сприяють підвищенню спільної безпеки та займаються профілактикою злочинності і вандалізму в межах свого району.

Американська система сусідського спостереження почала розвиватися в кінці 1960-х років у відповідь на зґвалтування і вбивство Кітті Дженовезе в Нью-Йорку. Люди були обурені інформацією про те, що десяток свідків нічого не зробили, аби врятувати Кітті або затримати її вбивцю. Натхненні книгою Джейн Джейкобс «Смерть і життя великих американських міст» (1961), в якій зазначалося, що американцям потрібно мати «очі на вулицях» і об’єднуватись один з одним у своїх кварталах, активісти вирішили більше залучалися до повідомлення про злочини на місцевому рівні.

І почали формувати групи, які стежили за своїми околицями та шукали будь-яку підозрілу активність у своїх районах. Протягом перших кількох років програми сусідського спостереження функціонували в першу чергу, щоб передавати інформацію про крадіжки в окремих районах. Потім сусідські спостерігачі стали більш активними та почали співпрацю з правоохоронними органами для повідомлення й про інші види злочинів.

Згодом, у 1972 році, розпочалося Національне сусідське спостереження – за підтримки Національної асоціації шерифів (NSA, спілка, що об’єднує шерифів, їх заступників та помічників у Сполучених Штатах, створена у 1940 році) та грантів від Міністерства юстиції США.

По суті, сусідське спостереження (варта) – це програма запобігання злочинності, яка надає громадянам можливість зробити їхні райони більш безпечними та покращити якість життя.

В одному з досліджень (Garofalo and McLeod, 1988) було з’ясовано, що більшість сусідських спостережень розташовані в районах з високим рівнем односімейних будинків, а також об’єднують жителів, що проживають за їх поточною адресою більше п’яти років. Це дослідження також показало, що в більшості програм сусідської варти використовуються відповідні вуличні знаки, щоб продемонструвати присутність програми для запобігання будь-яким потенційним злочинам. Адже зловмисники, побачивши знак «сусідське спостереження», воліють оминати такий район.

Значна частка сусідських варт не мають офіційного бюджету або іншого джерела фінансування та тримаються на волонтерах. Представники сусідського спостереження не призначаються державою та не мають повноважень затримувати інших громадян. Члени варти не повинні втручатися в підозрілі інциденти замість поліції, а мають інформувати відповідні органи.

Національне сусідське спостереження (National Neighborhood Watch, раніше USAonWatch – програма, що намагається об’єднати сусідські варти з усієї країни) прямо зазначає, що НЕ захищає спостерігачів, які застосовують будь-які додаткові дії до підозрілих осіб, крім спостереження та інформування поліції: «Наші друзі служать лише додатковими «очима і вухами» і повинні повідомляти про підозрілі дії своїм місцевим правоохоронним органам. Навчені правоохоронні органи мусять бути єдиними, хто коли-небудь вживав заходів; громадяни ніколи не повинні намагатися робити дії за цими спостереженнями».

National Neighborhood Watch зараз є підрозділом Національної асоціації шерифів. І закликає всі наглядові групи реєструватися у своїй національній базі даних, де є кілька ресурсів для надання допомоги в навчанні і обслуговуванні груп добросусідства та її членів.

Організації і навіть цілі галузі промисловості також звертають увагу на важливість таких програм, як Neighborhood Watch. Так, у 1996 році президент Білл Клінтон прийняв пожертвування від кампанії стільникової індустрії на 50 000 телефонів, оснащених безкоштовним зв’язком, які було передано для використання сусідськими вартами по всій країні.

До 2000 року майже 40% населення США були охоплені програмою сусідського спостереження. І дослідження, проведене Міністерством юстиції США в 2008 році, показало, що в громадах сусідських спостерігачів сталося 16% зниження числа злочинів.

Додаткову інформацію про те, як у США організовують роботу сусідської варти, можна знайти англійською мовою в «Посібнику зі спостереження за сусідами» (https://www.nnw.org/sites/default/files/documents/0_NW_Manual_1210.pdf).

Програма сусідської варти – це не тільки американська концепція, інші держави також використовують її. Наприклад, свого часу президент Південно-Африканської Республіки Нельсон Мандела зажадав, аби народ взяв на себе відповідальність за свої квартали, стежачи за сусідніми будинками. Він зробив це з надією, що це стримуватиме злочинну діяльність. Подібні програми також працюють у Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Норвегії, Естонії, Молдові та в інших країнах, а в останні роки запроваджуються і в Україні.

При підготовці публікації використані матеріали за посиланнями:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Сусідська_варта

https://www.nnw.org/

https://www.protectamerica.com/neighborhood-watch

https://www.youtube.com/watch?v=dPOvR9InV8c

P.S. Публікація підготовлена ​​в рамках проекту «Шерифи для нових громад» за фінансової підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Міжнародного Фонду Чарльза Стюарта Мотта. Проект реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров'я» та Громадською організацією «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір».

Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду «Відродження» та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.