У прокат виходить фільм «Вулкан» Романа Бондарчука

І варто сказати кілька слів.

1. Це кіно, про яке цікаво думати, обдумувати і говорити. Режисер ретельно вибудовує широку мережу асоціацій та ймовірних інтерпретацій.

2. Як на мене, головна небезпека з цим фільмом – сприймати його у рамках очікувань реалістичної історії. Для мене все пояснює міфологічна площина і розуміння фільму, як історії безкінечних умирань героя. Що не ведуть до відродження, а до повернення на життєві рейки. Але це може бути і історія про блукання чистилищем. Тут залежить, до якої концепції пристати. Або ж натикатися на спроби розмови у реалістичній площині, але тоді –не кажіть, що вас не попереджали.

3. Для мене це історія класичного романтичного героя, «лишнего человека», який не вмонтовується в дійсність. Звісно, з часом і ложка приліпиться до лоба. Але чи від цього прийнятнішою стане для нього довкілля? А далі ще вказівка на вік героя, а далі ще соціально-політичний контекст і символізм, який за ним.

4. Дивовижно пропрацьований сеттінг і часові рамки (сповнені глибинного символізму), що можна з впевненістю говорити про 20-ті числа серпня 2014 року. Нова українська реальність вже почалася. Але не всюди.

5. Дослідження Сходу свого часу навчило мене сприймати тамтешню дійсність крізь призму історії про вигнання з райського Саду, тугою за яким живе вся земля. Неймовірна «Дельта» Олександра Течинського і «Вулкан» Бондарчука вчать мене думати про південь неньки крізь призму постапокаліпсису, де всі інститути, інфраструктура, механіка життя розвалилась. А саме життя залишилося на цьому згарищі. І якщо у Течинського люди зникають в тумані, то тут вони живуть в Атлантиді, яку поглинуло водосховище.

6. Одна з найбільших дивовиж і причин, чому треба бачити цю історію в кіно – це та ретельність, з якою будується кожен кадр і глибина пропрацювання життя в кадрі. Окремо варто сказати про два міні-шедеври, заховані у фільмі – епізод із перемиканням каналів та весь благодійний концерт у місцевому БК – це ааааа.

7. Лише побачивши фільм, можна збагнути наскільки круто інтегрований саундтрек ДахиБрахи в сюжетну канву. Ну, і це найцікавіші титри, які дивишся з широко відкритими вухами.

8. Не знаю чи Роман читав «Прощание с Матерой» Валентина Распутіна, але ця радянська «деревенская» проза набуває дуже цікавого інтертекстуального поєднання. І магічний реалізм у його місцевому варіанті тут знаходить своє місце.

9. Маю підозри, що одним із ключів, який міг би вскрити цей фільм були б енциклопедичні знання історії кіно. Маю підозри, що в чималій кількості епізодів є чимала кількість підморгувань Голлівуду і класиці. Бо за футболкою «Щелеп» і «перестрілці» за нею – хочеться вірити – існують ще якісь системні зв’язки.

10. І останнє – гумор. Абсурдний. Ніжний. Точний. І тільки вже заради цього щемкого гумору варто йти.

Фільму – потужного прокату. Режисеру і команді – радості творення нових фільмів. Вам – ого-го перегляду.

Oleksandr Mykhed